Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Даніель Дефо

Робінзон Крузо

У переказі К.Чуковського

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Р.Сахалтуєв

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24    25    26    27    28  

Розділ 8. Календар Робінзона. – Робінзон облаштовує своє житло

Незабаром після того, як я оселився на острові, мені раптом спало на думку, що я втрачу рахунок часу і навіть перестану відрізняти неділю від буднів, якщо не заведу календаря.

Календар я влаштував так: обтесав сокирою велику колоду і вбив її в пісок на березі, на тому самому місці, куди мене викинуло бурею, і прибив до цього стовпа поперечину, на якій вирізав великими літерами такі слова:

ТУТ Я ВПЕРШЕ
СТУПИВ НА ЦЕЙ ОСТРІВ
3 ВЕРЕСНЯ 1659 РОКУ

З того часу я щодня робив на своєму стовпі зарубку у вигляді короткої рисочки. Через шість рисочок я робив одну довшу – це означало неділю. Зарубки, що позначають перше число кожного місяця, я робив ще довшими. Таким чином я вів мій календар, відзначаючи дні, тижні, місяці та роки.

Перераховуючи речі, перевезені мною з корабля, як уже було сказано, в одинадцять прийомів, я не згадав про багато дрібниць, хоч і не особливо цінних, але таких, що добре послужили мені. Так, наприклад, у каютах капітана та його помічника я знайшов чорнило, пір'я та папір, три чи чотири компаси, деякі астрономічні прилади, підзорні труби, географічні карти та корабельний журнал. Усе це я склав до однієї скрині про всяк випадок, не знаючи навіть, чи знадобиться мені щось із цих речей. Потім мені трапилося кілька книг португальською мовою. Я підібрав і їх.

Були у нас на кораблі дві кішки та собака. Котів я перевіз на берег на плоту; собака ще під час моєї першої поїздки сам зістрибнув у воду і поплив за мною. Багато років він був мені надійним помічником, служив мені вірою та правдою. Він майже заміняв мені людське товариство, тільки не міг говорити. О, як дорого я дав би, щоб він заговорив! Чорнило, пір'я та папір я намагався всіляко берегти. Поки у мене було чорнило, я докладно записував усе, що траплялося зі мною; коли ж воно вичерпалося, довелося припинити записи, тому що я не вмів робити чорнила і не міг придумати, чим його замінити.

Взагалі, хоч у мене був такий великий склад усіляких речей, мені, крім чорнила, бракувало ще дуже багато чого: у мене не було ні лопати, ні заступу, ні кирки – жодного інструменту для земляних робіт. Не було ні голок, ні ниток. Моя білизна прийшла в повну непридатність, але незабаром я навчився обходитися без білизни.

Оскільки мені не вистачало потрібних інструментів, будь-яка робота йшла у мене дуже повільно і забирала багато сил. Над тим частоколом, яким я обвів мою оселю, я працював майже цілий рік. Нарубати в лісі товсті жердини, витесати з них кілки, перетягнути ці кілки до намету – на це було потрібно багато часу. Кілки були дуже важкі, тож я міг підняти не більше одного за раз, і часом у мене витрачалося два дні лише на те, щоб витесати кілок і принести його додому, а третій день – щоб вбити його в землю.

Вбиваючи кілки в землю, я використовував спочатку важку палицю, але потім я згадав, що в мене є залізні ломи, які я привіз із корабля. Я почав працювати ломом, хоча не скажу, щоб це сильно полегшило мою працю. Взагалі вбивання кілків було для мене однією з найболючіших і неприємних робіт. Але чи треба мені було цим бентежитися? Адже все одно я не знав, куди мені подіти мій час, і іншої справи в мене не було, крім блукань островом у пошуках їжі; цією справою я займався акуратно кожного дня.

Часом на мене нападав розпач, я відчував смертельну тугу, і, щоб подолати ці гіркі почуття, я взяв перо і спробував довести собі самому, що в моєму тяжкому становищі є все ж таки чимало гарного.

Я розділив сторінку навпіл і написав ліворуч «погано», а праворуч «добре», і ось що в мене вийшло:

Погано		Добре
Я закинутий на самотній, безлюдний острів, і я не маю жодної надії врятуватися.		Але я залишився живим, хоча міг би потонути, як усі мої супутники.
Я віддалений від усього людства; я пустельник, вигнаний назавжди зі світу людей.		Але я не помер з голоду і не загинув у цій пустелі.
У мене мало одягу, і скоро мені не буде чим прикрити наготу.		Але клімат тут спекотний, і можна обійтись без одягу.
Я не можу захистити себе, якщо на мене нападуть злі люди чи дикі звірі.		Але тут немає ні людей, ні звірів. І я можу вважати себе щасливим, що мене не викинуло на берег Африки, де стільки лютих хижаків.
Мені нема з ким перемовитися словом, нема кому підбадьорити і втішити мене.		Але я встиг запастися всім необхідним для життя і забезпечити себе їжею до кінця своїх днів.

Ці роздуми надали мені великої підтримки. Я побачив, що мені не слід сумувати і зневірятися, тому що в найважчих прикростях можна і треба знайти втіху.

Я заспокоївся і став набагато бадьорішим. До того часу я тільки й думав, як би мені покинути цей острів; цілими годинами я вдивлявся у морську далечінь – чи не з'явиться десь корабель. Тепер же, покінчивши з порожніми надіями, я почав думати про те, як мені краще налагодити моє життя на острові.

Я вже описував свою оселю. Це був намет, розбитий на схилі гори і обнесений міцним подвійним частоколом. Але тепер мою огорожу можна було назвати стіною чи валом, бо впритул до неї, із зовнішнього боку, я вивів земляний насип у два фути завтовшки.

Ще через деякий час (років через півтора) я поклав на свій насип жердини, притуливши їх до схилу гори, а зверху зробив настил із гілок і довгого широкого листя. Таким чином, мій двір опинився під дахом, і я міг не боятися дощів, які, як я вже казав, певної пори року нещадно поливали мій острів.

Читач уже знає, що все майно я переніс у свою фортецю – спочатку лише в огорожу, а потім і в печеру, яку я викопав у пагорбі за наметом. Але я маю зізнатися, що спочатку мої речі були звалені в купу, як попало, і захаращували весь двір. Я постійно натикався на них, і мені буквально не було де повернутися. Щоб скласти все до ладу, довелося розширити печеру.

Після того, як я заклав вхід в огорожі і, отже, міг вважати себе в безпеці від нападу хижих звірів, я почав розширювати і подовжувати мою печеру. На щастя, гора складалася з легкого піщанику. Прокопавши землю праворуч, скільки було треба за моїми розрахунками, я повернув ще правіше і вивів хід назовні, за огорожу.

Цей прохідний підземний хід – чорний хід мого житла – не тільки давав мені можливість вільно виходити з двору і повертатися додому, а й значно збільшував площу моєї комори.

Покінчивши з цією роботою, я почав робити собі меблі. Найбільше мені були потрібні стіл і стілець: без столу і стільця я не міг цілком насолоджуватися навіть тими скромними зручностями, які були доступні мені на самоті, – не міг ні їсти по-людськи, ні писати, ні читати.

І от я став столяром.

Жодного разу в житті до того часу я не брав до рук столярного інструменту, проте завдяки природній кмітливості та завзятості в праці я поступово набув такого досвіду, що, якби я мав усі необхідні інструменти, міг би змайструвати будь-які меблі.

Але навіть без інструментів або майже без інструментів, з однією тільки сокирою та рубанком, я зробив безліч речей, хоча, мабуть, ніхто ще не робив їх таким первісним способом і не витрачав при цьому так багато праці. Тільки для того, щоб зробити дошку, я повинен був зрубати дерево, очистити стовбур від гілок і обтісувати з обох боків доти, доки він не перетвориться на якусь подобу дошки. Спосіб був незручний і дуже невигідний, тому що з дерева виходила лише одна дошка. Але нічого не вдієш, доводилося терпіти. До того ж мій час і моя праця коштували дуже дешево, то чи не все одно, куди і на що вони йшли?

Отже, перш за все я зробив собі стіл та стілець. Я використав на це короткі дошки, взяті з корабля. Потім я натесав довгих дощок своїм первісним способом і приладнав у моєму льоху кілька полиць, одну над іншою, фути по півтори в ширину. Я склав на них інструменти, цвяхи, уламки заліза та інші дрібниці – словом, розклав усе по місцях, щоб коли знадобиться, я міг легко знайти кожну річ.

Крім того, я вбив у стіну мого льоху кілочки і розвісив на них рушниці, пістолети та інші речі.

Хто б побачив після цього мою печеру, напевно прийняв би її за склад всілякого господарського приладдя. І для мене було справжнім задоволенням заглядати до цього складу – так багато там було всякого добра, в такому порядку було розкладено і розвішано всі речі, і кожна дрібниця була в мене під рукою.

З того часу я почав вести свій щоденник, записуючи все, що я зробив протягом дня. Спочатку мені було не до записів: я був надто завалений роботою; до того ж мене пригнічували такі похмурі думки, що я боявся, як би вони не відобразилися в моєму щоденнику.

Але тепер, коли мені нарешті вдалося впоратися зі своєю тугою, коли, припинивши тішити себе безплідними мріями і надіями, я зайнявся облаштуванням свого житла, упорядкував своє домашнє господарство, змайстрував собі стіл і стілець, взагалі влаштувався по можливості зручно і затишно, я взявся за щоденник. Наводжу його тут цілком, хоча більшість описаних у ньому подій вже відома читачеві з попередніх розділів. Повторюю, я вів мій щоденник акуратно, поки у мене було чорнило. Коли ж чорнило скінчилося, щоденник мимоволі довелося припинити.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24    25    26    27    28  

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова