Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Даніель Дефо

Робінзон Крузо

У переказі К.Чуковського

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Р.Сахалтуєв

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24    25    26    27    28  

Розділ 13. Робінзон виготовляє посуд

Коли йшов дощ і не можна було вийти з дому, я навчив свого папугу говорити. Це дуже розважало мене.

Після кількох уроків він уже знав своє ім'я, а потім, хоч і не швидко, навчився досить голосно і чітко вимовляти його.

«Пол» було першим словом, яке я почув на острові з чужих вуст.

Але розмови з Полом були для мене не роботою, а підмогою у роботі. На той час я мав дуже важливу справу. Давно вже я ламав голову над тим, як виготовити глиняний посуд, якого дуже потребував, але нічого не міг придумати: не було підходящої глини.

«Тільки б знайти глину, – думав я, – і мені буде дуже неважко виліпити щось на зразок горщика чи миски. Правда, і горщик і миску треба буде обпекти, але ж я живу в жаркому кліматі, де сонце гарячіше за будь-яку піч. В усякому разі, мій посуд, просохнувши на сонці, стане досить міцним. Його можна буде брати в руки, можна буде тримати в ньому зерно, муку і взагалі всі сухі припаси щоб вберегти їх від вологи.

І я вирішив, що як тільки знайду підходящу глину, виліплю кілька великих глечиків для зерна. Про такий глиняний посуд, в якому можна було б куховарити, я поки що й не думав.

Читач, безперечно, пожалів би мене, а може, й посміявся б з мене, якби я розповів йому, як невміло я приступав до цієї роботи, які безглузді, незграбні, потворні речі виходили в мене спочатку, скільки моїх виробів розвалювалося, тому, що глина була недостатньо круто замішана і не витримувала своєї ваги. Одні горщики в мене потріскалися, тому що я поквапився виставити їх на сонце, коли воно палило надто сильно; інші розсипалися на дрібні частини ще до сушіння, при першому дотику до них.

Два місяці я працював не розгинаючи спини. Багато праці пішло в мене на те, щоб знайти гарну гончарну глину, накопати її, принести додому, обробити, і все ж таки після такої довготривалої мороки у мене вийшли лише дві потворні глиняні посудини, тому що назвати їх глечиками було неможливо.

Але це були дуже корисні речі. Я сплів із прутів два великі кошики і, коли мої горщики добре просохли і затверділи на сонці, я обережно підняв їх один за одним і кожен поставив у кошик. Увесь порожній простір між посудиною та кошиком я для більшої безпеки заповнив рисовою та ячмінною соломою. Ці перші горщики призначалися поки що для зберігання сухого зерна. Я боявся, що вони відсиріють, якщо я триматиму в них вологі продукти. Згодом я думав зберігати в них борошно, коли знайду спосіб молоти моє зерно.

Великі вироби з глини вийшли у мене невдалими. Набагато краще вдавалося мені виробництво дрібного посуду: маленьких круглих горщиків, тарілок, кухлів, чашок тощо. Дрібні речі легше ліпити; крім того, вони більш рівномірно обпікалися на сонці і тому були міцнішими.

Але все ж таки моє головне завдання залишалося невиконаним. Мені потрібний був такий посуд, у якому можна було б куховарити: він повинен був витримувати вогонь і не пропускати воду, а для цього зроблені мною горщики не годилися.

Але одного разу я розвів велике багаття, щоб спекти на вугіллі м'ясо. Коли воно спеклося, я хотів загасити жар і знайшов серед нього черепок від розбитого глиняного глечика, що випадково потрапив у вогонь. Черепок розжарився, став червоним, як черепиця, і затвердів, як камінь. Я був приємно вражений цим відкриттям.

«Якщо глиняний черепок так затвердів від вогню, то, значить, з таким же успіхом можна обпікати на вогні і глиняний посуд», – вирішив я.

Я думаю, жодна людина в світі не відчувала такої радості з такого нікчемного приводу, яку я відчув, коли переконався, що мені вдалося виготовити горщики, що не бояться ні води, ні вогню.

Я ледве міг дочекатися, коли мої горщики охолонуть, щоб можна було налити в один із них води, знову поставити на вогонь і зварити в ньому м'ясо. Горщик виявився чудовим. Я зварив собі з козлятини дуже гарний бульйон, хоча, звичайно, якби покласти в нього капусти та цибулі та заправити вівсяним борошном, він вийшов би ще кращим.

Тепер я почав думати про те, як зробити кам'яну ступку, щоб розмелювати чи, точніше, товкти в ній зерно; адже про такий чудовий витвір мистецтва, як млин, не могло бути й мови: одній парі людських рук було не під силу виконати подібну роботу.

Але зробити ступку було не так вже й просто: у ремеслі каменяра я був таким же невігласом, як і у всіх інших, і, крім того, у мене не було інструментів. Не один день витратив я на пошуки підходящого каменю, але нічого не знайшов. Тут був потрібен дуже твердий камінь і до того ж досить великий, щоб у ньому можна було видовбати заглиблення.

На моєму острові були скелі, але від жодної з них я при всіх зусиллях не міг відколоти й уламка підходящого розміру. До того ж для ступки цей тендітний, пористий камінь із породи піщаників все одно не годився: під важким товкачем він став би кришитися, і в борошно потрапляв би пісок.

Таким чином, витративши багато часу на безплідні пошуки, я відмовився від думки про кам'яну ступку і вирішив змайструвати дерев'яну, знайти матеріал для якої було набагато легше.

Дійсно, незабаром я знайшов у лісі дуже тверду колоду, таку велику, що я ледве міг зрушити її з місця. Я обтесав її сокирою, щоб надати їй по можливості потрібної форми, а потім висік вогонь і почав випалювати в ній заглиблення. Так роблять бразильські індіанці, коли роблять човни. Годі й казати, що ця робота коштувала мені великої праці.

Покінчивши зі ступкою, я витесав важкий великий товкач із так званого залізного дерева. І ступку, і товкач я сховав до наступного врожаю. Тоді, за моїми розрахунками, я отримаю достатню кількість зерна, з якого можна буде відокремити частину на борошно.

Тепер треба було подумати про те, як я міситиму свій хліб, коли приготую муку.

Насамперед, у мене не було закваски; втім, взяти її не було звідки, і тому про закваску я не думав. Але як обійтися без печі? Це було справді головоломне питання. Проте, я таки придумав, чим її замінити.

Я виліпив з глини кілька посудин подібних до тарілок, дуже широких, але невисоких, і добре обпік їх у вогні. Я приготував їх задовго до початку збору врожаю і склав у коморі. Ще раніше на землі у мене було влаштовано вогнище – рівний майданчик із квадратних (тобто, чесно кажучи, далеко не квадратних) цеглин, теж власного виробу і теж добре обпечених. Коли настав час пекти хліб, я розвів у вогнищі великий вогонь. Ледве дрова прогоріли, я розгріб вугілля по всьому вогнищу і дав їм полежати з півгодини, щоб вогнище розжарилося до червоного жару. Тоді я відгріб увесь жар убік і поклав на вогнище хліби. Потім я накрив їх однією із заготовлених мною глиняних тарілок, перекинувши її догори дном, а зверху завалив гарячим вугіллям.

І що ж? Мої хліби спеклися, як у найкращій пічці.

Як приємно було скуштувати свіжоспеченого хліба! Мені здавалося, що я ніколи в житті не їв нічого більш смачного.

Взагалі я за короткий час став дуже добрим пекарем; не кажучи вже про простий хліб, я навчився пекти пудинги та коржі з рису. Тільки пирогів я не робив, та й здебільшого через те, що, крім козлятини і пташиного м'яса, у мене не було ніякої іншої начинки.

На ці господарські справи пішов третій рік мого перебування на острові.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24    25    26    27    28  

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова