Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Даніель Дефо

Робінзон Крузо

У переказі К.Чуковського

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Р.Сахалтуєв

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24    25    26    27    28  

Розділ 26. Робінзон зустрічається з капітаном англійського судна

Розбійники прибули на острів під час припливу. Поки вони знущалися з полонениих, яких вони привезли, а потім блукали незнайомим островом, пройшло чимало часу: почався відлив, і човен опинився на мілині.

У ньому, як уже сказано, залишалося двоє чоловіків, які незабаром заснули.

За годину один із них прокинувся і, побачивши, що човен стоїть на землі, спробував протягти його до води по піску, але не зміг. Тоді він почав гукати інших. Ті прибігли і почали допомагати йому, але човен був такий важкий, а пісок був такий мокрий і рихлий, що їм не вистачило сили спустити його на воду.

Тоді вони, як справжні моряки, а моряки, як відомо, найбезтурботніший народ в усьому світі, який ніколи не піклується про майбутнє, кинули човен і знову пішли гуляти. Перед тим як піти, один із них голосно сказав іншому:

– Та кинь його, Джеку! Охоче тобі руки мозолити! Ото буде приплив, він і спливе.

Це було сказано англійською. Отже, вони справді були моїми земляками.

Поки вони не пішли, я то сидів, причаївшись, за огорожею фортеці, то спостерігав за ними з вершини пагорба.

До початку припливу залишалося щонайменше десять годин.

Отже, увесь цей час їхній човен лежатиме на піску.

Увечері, коли стане темно, я вийду зі своєї схованки, підкрадусь до цих матросів ближче, простежу за кожним їхнім кроком, за кожним рухом, і, можливо, мені навіть вдасться підслухати, про що вони говоритимуть.

А поки не стемніло, треба було готуватися до бою. Тепер у мене був сильніший і більш небезпечний супротивник, ніж раніше, і готуватися слід було ретельніше.

Я довго морочився з рушницями, чистив і заряджав їх, а потім наказав П'ятниці, який на той час став під моїм керівництвом дуже влучним стрільцем, озброїтися з ніг до голови. Я взяв собі дві мисливські рушниці, а йому дав три мушкети. Решту зброї ми теж розподілили між собою.

Слід сказати, що в цих обладунках у мене був дуже войовничий вигляд.

На мені була моя груба куртка з козиного хутра і величезна волохата шапка, біля стегна стирчала оголена шабля, за поясом були два пістолети, на кожному плечі по рушниці.

Як уже сказано, я вирішив не робити нічого, поки не стемніє.

Але о другій годині, коли сонце стало припікати особливо сильно, я помітив, що матроси пішли в ліс і не повернулися. Мабуть, їх зморила спека, і вони заснули в тіні.

Їхнім бранцям було не до сну. Нещасні похмуро сиділи під якимось величезним деревом, пригнічені своєю гіркою долею. Відстань між ними та мною була не більше чверті милі.

Їх ніхто не охороняв, і я вирішив, не чекаючи вечора, пробратися до них і поговорити з ними. Мені не терпілося дізнатися, що вони за люди і чому вони тут. Я вирушив до них у тому дивовижному вбранні, яке я щойно описав. За мною по п'ятах крокував П'ятниця. Він теж був озброєний з голови до ніг, хоч і не здавався таким страховиськом, як я.

Я підійшов до трьох бранців зовсім близько (вони сиділи до мене спиною і не могли бачити мене) і голосно запитав їх іспанською:

– Хто ви такі, сеньйори?

Вони здригнулися від несподіванки, але, здається, злякалися ще більше, коли побачили, яке страхіття до них підійшло. Ніхто з них не вимовив ані слова, і мені здалося, що вони збираються втекти від мене. Тоді я заговорив англійською.

– Джентльмени, – сказав я, – не лякайтеся. Можливо, ви знайдете друга там, де найменше очікуєте зустріти його. Я англієць і хочу вам допомогти. Ви бачите: нас лише двоє; у нас є зброя та порох. Говоріть прямо: чим ми можемо полегшити вашу долю, та яке з вами трапилося нещастя?

– Наших нещасть так багато, що описувати їх було б надто довго, – відповів один бранець, – тим часом наші мучителі близько і в будь-який момент можуть прийти сюди. Але ось вам вся наша історія у коротких словах. Я капітан корабля; мій екіпаж збунтувався. Я завжди любив своїх матросів, і вони любили мене. Під моєю командою їм жилося чудово. Але їх збила з пантелику зграя негідників, яка завелася у мене на судні останнім часом. Ці негідники переконали їх стати піратами – морськими розбійниками, щоб грабувати та спалювати кораблі. Товариші мої, яких ви бачите тут (один – мій помічник, другий – пасажир), ледве упросили цих людей не вбивати нас, і нарешті вони погодилися, за умови, що висадять нас трьох на якомусь пустельному березі. Так вони й вчинили. Ми були впевнені, що тут на нас чекає голодна смерть, – ми вважали цю землю безлюдною.

– Де ці лиходії? – Запитав я. – Куди вони пішли? В який бік?

– Вони лежать під тими деревами, сер, – відповів капітан, показуючи на ближній гай. – Серце в мене завмирає від страху: боюся, що вони побачили вас і почують, про що ми зараз говоримо. Якщо так, то нам кінець! Вони вб'ють нас усіх, не пошкодують нікого.

– Чи є у них рушниці? – Запитав я.

– Тільки дві, та ще одна, яку вони залишили в човні.

– Чудово! – Сказав я. – Решту я беру на себе. Усі вони сплять, і нам було б неважко підкрастися до них і перебити їх усіх, але чи не краще захопити їх живими? Можливо, вони схаменуться, припинять розбійничати і стануть чесними людьми.

Капітан сказав, що серед них є два небезпечні лиходії, які й почали бунт; навряд чи треба жаліти їх, але, якщо позбутися цих двох, решта, він упевнений, покаються і знову повернуться до своєї колишньої роботи. Я попросив його вказати мені цих двох. Він відповів, що навряд чи впізнає їх на такій великій відстані, але при нагоді, звичайно, вкаже.

– Взагалі я і мої товариші, – сказав він, – готові вам підкорятися у всьому. Ми віддаємо себе у повне ваше розпорядження. Кожен ваш наказ буде для нас законом.

– Якщо так, – сказав я, – відійдемо подалі, щоб вони не побачили нас і не підслухали нашої розмови. Нехай собі сплять, а ми поки що вирішимо, що нам робити.

Усі троє встали та пішли за мною. Я провів їх до лісової хащі і там, звертаючись до капітана, сказав:

– Я спробую врятувати вас, але насамперед поставлю вам дві умови…

Він не дав мені договорити.

– Я приймаю будь-які умови, сер, – сказав він. – Якщо вам пощастить відібрати у лиходіїв мій корабель, розпоряджуйтесь мною та моїм кораблем, як вам заманеться. Якщо ж ваш задум вам не вдасться, я залишусь тут разом із вами і буду до кінця моїх днів вашим ревним помічником.

Таку ж обіцянку дали і його товариші.

– Добре, – сказав я, – мої дві умови. По-перше, поки ви не перейдете до себе на корабель, ви забудете, що ви капітан, і беззаперечно станете підкорятися кожному моєму наказу. І, якщо я дам вам зброю, ви ні в якому разі не спрямуєте її ні проти мене, ні проти моїх близьких і повернете її мені на першу вимогу. По-друге, якщо вам буде повернуто ваш корабель, ви доставите на ньому до Англії мене та мого друга.

Капітан присягнув мені всіма присягами, які тільки може придумати людський розум, що обидві мої вимоги будуть свято виконані ним і його товаришами.

– І не тільки тому, – додав він, – що я визнаю ці вимоги цілком ґрунтовними, але, головне, тому, що я завдячую вам життям і до самої своєї смерті вважатиму себе вашим боржником.

– У такому разі не зволікатимемо, – сказав я. – Ось вам три мушкети, ось порох та кулі. А тепер кажіть, що, на вашу думку, нам слід зробити.

– Дякую вам, що ви звертаєтесь до мене за порадою, – сказав капітан, – але чи можу я вам радити? Ви наш начальник, ваша справа наказувати, наша – коритися.

– Мені здається, – сказав я, – що нам найлегше розправитися з ними, якщо ми нечутно підкрадемося, поки вони сплять, і вистрілимо в них одразу з усіх наших рушниць. Кому судилося бути вбитим, той буде вбитий. Якщо ж ті, що залишаться живими, здадуться і попросять пощади, їх можна буде, мабуть, помилувати.

Капітан несміливо заперечив, що йому не хотілося б проливати стільки крові і що, якщо можна, він хотів би утриматися від такої жорстокості.

– З цих людей, – додав він, – тільки двоє невиправних негідників, вони й підбурювали до лиходійства інших. Якщо вони від нас вислизнуть і повернуться на корабель, ми пропали, бо вони повернуться сюди і переб'ють нас усіх.

– Отже, треба прийняти мою пораду, – сказав я. – Ви самі бачите, що ми змушені бути жорстокими: для нас це єдиний спосіб урятуватися.

Але видно було, що капітанові дуже не хочеться вбивати і калічити таку величезну кількість сплячих людей, хоча ці люди і прирекли його на голодну смерть. Помітивши це, я сказав йому, щоб він із товаришами йшов уперед і розпоряджався як знає.

Поки ми вели ці переговори, пірати почали прокидатися. З лісу долинули їхні голоси. Я побачив, що двоє з них уже стоять на ногах, і спитав капітана, чи це не ті самі причинці бунту.

– Ні, – відповів він, – ці люди були вірні своєму обов'язку до останньої хвилини і приєдналися до злодіїв під впливом погроз.

– То хай собі йдуть, – сказав я, – не заважатимемо їм. Мабуть, сама доля подбала про те, щоб урятувати невинних від кулі. Але ви пошкодуєте, якщо дасте піти іншим. Вони вас схоплять, і вам не буде пощади.

Ці слова пробудили в капітані рішучість. Він і його товариші схопили рушниці, заткнули за пояс пістолети і кинулися вперед.

Один із матросів обернувся на шум кроків і, побачивши в руках у своїх бранців зброю, підняв тривогу.

Але було вже пізно: тієї ж миті, як він закричав, пролунало два постріли. Ті, що стріляли, не схибили: одну людину було вбито наповал, іншу тяжко поранено. Він, проте, скочив на ноги і почав кликати на допомогу. Але тут до нього підійшов капітан.

– Пізно! – сказав він. – Тепер тебе вже ніхто не врятує. Ось тобі нагорода за зраду!

З цими словами він підняв мушкет і так сильно вдарив зрадника прикладом по голові, що той замовк навіки.

Тепер, крім трьох чоловік, які, мабуть, зайшли в іншу частину лісу, і нас залишалося лише три противника, з яких один був легко поранений. В цей час підійшли ми з П'ятницею. Вороги побачили, що їм не врятуватися, і стали просити пощади. Капітан відповів, що він готовий подарувати їм життя, якщо вони насправді доведуть йому, що каються у своєму віроломстві, і присягнуться, що допоможуть йому повернути корабель. Вони впали перед ним на коліна і почали гаряче запевняти його у своєму щиросердному каятті.

Капітан повірив їхнім присягам і сказав, що охоче дарує їм життя. Я не заперечував проти цього, але зажадав, щоб бранців зв'язали по руках та ногах.

Як тільки переговори закінчилися, я наказав П'ятниці та помічникові капітана побігти до баркасу і зняти з нього вітрило та весла.

Незабаром повернулися й ті три матроси, що блукали островом. Вони забрели далеко і тепер прибігли, почувши наші постріли.

Коли вони побачили, що капітан з бранця став переможцем, вони навіть не намагалися чинити опір і беззаперечно дали себе зв'язати.

Таким чином перемога залишилася за нами.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24    25    26    27    28  

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова