Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн




Даніель Дефо

Робінзон Крузо

У переказі К.Чуковського

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Р.Сахалтуєв

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24    25    26    27    28  

Розділ 15. Робінзон будує інший човен, менших розмірів, і намагається об'їхати навколо острова

Минуло ще п'ять років, і за цей час, наскільки я можу пригадати, не було жодних надзвичайних подій.

Моє життя тривало як завжди – тихо і мирно; жив я на старому місці і, як і раніше, віддавав увесь свій час праці та полюванню.

Тепер у мене було вже стільки зерна, що мені вистачало мого посіву на цілий рік; винограду теж було вдосталь. Але через це мені довелося працювати і в лісі, і в полі, ще більше, ніж раніше.

Однак головною моєю роботою було будівництво нового човна. Цього разу я не тільки зробив човен, а й спустив його на воду: я вивів його в бухточку вузьким каналом, який мені довелося прорити протягом півмилі. Перший мій човен, як уже знає читач, я зробив таких величезних розмірів, що змушений був залишити його на місці спорудження як пам'ятник моїй дурості. Він постійно нагадував мені про те, що треба бути розумнішим.

Тепер я був набагато досвідченішим. Щоправда, цього разу я побудував човен майже за півмилі від води, бо ближче не знайшов підходящого дерева, але я був упевнений, що мені вдасться спустити його на воду. Я бачив, що ця робота не перевищує моїх сил, і твердо вирішив довести її до кінця. Майже два роки зайняло в мене будівництво човна. Мені так кортіло отримати нарешті можливість плавати морем, що я не шкодував ніякої праці.

Треба, однак, зауважити, що я будував цю нову пірогу зовсім не для того, щоб покинути мій острів. З цією мрією мені довелося давно розпрощатися. Човен був такий маленький, що не варто було й думати переплисти на ньому сорок чи більше миль, які відділяли мій острів від материка. Тепер у мене була більш скромна мета: всього лише об'їхати навколо острова. Я вже був колись на протилежному березі, і відкриття, які я там зробив, так зацікавили мене, що мені ще тоді захотілося оглянути все узбережжя, яке оточує мене.

І ось тепер, коли в мене з'явився човен, я вирішив за будь-що об'їхати свій острів морем. Перш ніж вирушити в дорогу, я ретельно підготувався до майбутнього плавання. Я змайстрував для свого човника крихітну щоглу і пошив таке саме крихітне вітрило зі шматків парусини, якої у мене був чималий запас.

Робінзон Крузо

Коли човен був оснащений, я випробував його хід і переконався, що під вітрилом він іде цілком задовільно. Тоді я прилаштував на кормі та на носі невеличкі скриньки, щоб уберегти від дощу та від хвиль провізію, заряди та інші потрібні речі, які я братиму з собою в дорогу. Для рушниці я видовбав у дні човна вузький жолоб.

Потім я зміцнив розкриту парасольку, надавши їй такого положення, щоб вона була розташована над моєю головою і захищала мене від сонця, як навіс.

Досі час від часу я робив невеличкі прогулянки морем, але ніколи не відходив далеко від моєї бухти. Тепер же, коли я мав намір оглянути межі моєї маленької держави і спорядив своє судно для далекого плавання, я зніс туди випечені мною пшеничні хлібці, глиняний горщик підсмаженого рису та половину козячої туші.

6 листопада я вирушив у дорогу.

Проплавав я набагато довше, ніж сподівався. Справа в тому, що хоч мій острів сам по собі був невеликий, але, коли я завернув до його східного узбережжя, переді мною виросла непередбачена перешкода. У цьому місці від берега відокремлюється вузька гряда скель; деякі з них стирчать над водою, інші сховані у воді. Гряда йде миль на шість у відкрите море, а далі, за скелями, ще милі на півтори тягнеться піщана мілина. Таким чином, щоб обійти цю косу, довелося досить далеко від'їхати від берега. Це було дуже небезпечно.

Я хотів навіть повернути назад, бо не міг визначити з точністю, як далеко мені доведеться пройти відкритим морем, доки я обігну гряду підводних скель, і боявся ризикувати. Та ще, крім того, я не знав, чи пощастить мені повернути назад. Тому я кинув якір (перед мандрівкою я змайстрував собі якусь подобу якоря з уламка залізного гака, знайденого мною на кораблі), взяв рушницю і зійшов на берег. Вгледівши неподалік досить високу гірку, я піднявся на неї, зміряв на око довжину скелястої гряди, яку звідси було добре видно, і вирішив ризикнути.

Але не встиг я дістатися цієї гряди, як опинився на страшній глибині і потім потрапив у могутній струмінь морської течії. Мене закрутило, як у млиновому шлюзі, підхопило і понесло. Про те, щоб повернути до берега чи звернути вбік, не варто було й думати. Все, що я зміг зробити, це триматися біля краю течії і намагатися не потрапити до середини.

Тим часом мене відносило все далі й далі. Якби був хоч маленький вітерець, я міг би підняти вітрило, але на морі стояв повний штиль. Я щосили працював веслами, проте впоратися з течією не міг і вже прощався з життям. Я знав, що за кілька миль та течія, у яку я потрапив, зіллється з іншою течією, що оминає острів, і якщо до того часу мені не вдасться звернути вбік, мені кінець. А тим часом я не бачив жодної можливості завернути.

Порятунку не було: на мене чекала вірна смерть – і не в морських хвилях, бо море було спокійне, а з голоду. Правда, на березі я знайшов черепаху, таку велику, що ледве зміг підняти її, і взяв із собою в човен. Був у мене також чималий запас прісної води – я захопив найбільший із моїх глиняних глечиків. Але що це означало для жалюгідної істоти, яка загубилася в безмежному океані, де можна пропливти тисячу миль, не побачивши ознак землі!

Про свій пустельний, покинутий острів я згадував тепер як про земний рай, і єдиним моїм бажанням було повернутися до цього раю. Я відчайдушно простягав до нього руки.

– О пустеля, що подарувала мені щастя! – вигукнув я. – Мені вже ніколи тебе не побачити. О, що зі мною буде? Куди мене несуть нещадні хвилі? Яким невдячним я був, коли нарікав на свою самотність і проклинав цей чудовий острів!

Так, тепер мій острів був для мене дорогий і милий, і мені було гірко думати, що я мушу навіки попрощатися з надією знову побачити його.

Мене несло і несло у безмежну водну далечінь. Але, хоча я відчував смертельний переляк і розпач, я все ж таки не піддавався цим почуттям і продовжував безперестанку гребти, намагаючись направити човен на північ, щоб перетнути течію і обігнути рифи.

Раптом опівдні потягнув вітерець. Це мене підбадьорило. Але уявіть мою радість, коли вітерець почав дужчати і через півгодини перетворився на добрячий вітер!

На той час мене віднесло далеко від мого острова. Якби в ту пору опустився туман, мені настав би кінець!

Зі мною не було компаса, і, якби я втратив з очей мій острів, я не знав би, куди плисти. Але, на моє щастя, був сонячний день і ніщо не віщувало туману.

Я поставив щоглу, підняв вітрило і почав правити на північ, намагаючись вибитися з течії.

Як тільки мій човен повернув за вітром і пішов напереріз течії, я помітив у ній зміну: вода стала набагато світлішою. Я зрозумів, що течія з якоїсь причини починає слабшати, тому що раніше, коли вона була швидшою, вода була весь час каламутною. І дійсно, незабаром я побачив праворуч від себе, на сході, скелі (їх можна було розрізнити здалеку по білій піні хвиль, що вирували навколо кожної з них). Ці скелі й уповільнювали течію, перегороджуючи їй шлях.

Незабаром я переконався, що вони не тільки уповільнюють течію, а ще й розбивають її на два потоки, з яких головний лише трохи відхиляється на південь, залишаючи скелі ліворуч, а другий круто завертає назад і прямує на північний захід.

Тільки той, хто знає з досвіду, що таке отримати помилування, стоячи на ешафоті, або врятуватися від розбійників у ту останню хвилину, коли ніж уже приставлений до горла, зрозуміє мої почуття при цьому відкритті.

З серцем, що мало не вистрибує з грудей від радості, направив я свій човен у зворотний потік, підставивши вітрило попутному вітру, який ще подужчав, і весело помчав назад.

Близько п'ятої вечора я підійшов до берега і, вибравши зручне місце, причалив.

Не можна описати моєї радості, коли я відчув під собою тверду землю!

Яким милим здалося мені кожне деревце мого благословенного острова!

З гарячою ніжністю дивився я на ці пагорби та долини, які тільки вчора викликали тугу в серці. Як я радів, що знову побачу свої поля, свої гаї, свою печеру, свого вірного пса, своїх кіз! Якою гарною здалася мені дорога від берега до мого куреня!

Був уже вечір, коли я дістався до лісової дачі. Я переліз через огорожу, ліг у тіні і, відчуваючи страшенну втому, незабаром заснув.

Але який був мій подив, коли мене розбудив чийсь голос. Так, то був голос людини! Тут, на острові, була людина, і вона голосно кричала серед ночі:

– Робін, Робін, Робін Крузо! Нещасний Робін Крузо! Куди ти потрапив, Робін Крузо? Куди ти потрапив? Де ти був?

Змучений тривалим веслуванням, я спав таким міцним сном, що не одразу зміг прокинутися, і мені довго здавалося, що я чую цей голос уві сні.

Але крик настирливо повторювався:

– Робін Крузо, Робін Крузо!

Нарешті я прийшов до тями і зрозумів, де я. Першим моїм почуттям був страшний переляк. Я схопився, дико озираючись, та раптом, підвівши голову, побачив на огорожі свого папугу.

Звичайно, я одразу же здогадався, що він і вигукував ці слова: саме таким жалібним голосом я часто говорив при ньому ці самі фрази, і він чудово їх запам'ятав. Сяде, бувало, мені на палець, наблизить дзьоба до мого обличчя та й журиться: «Бідолашний Робін Крузо! Де ти був і куди ти потрапив?»

Але, навіть переконавшись, що це був папуга, і розуміючи, що, крім папуги, тут не може бути нікого, я ще довго не міг заспокоїтися.

Я зовсім не розумів, по-перше, як він потрапив на мою дачу, по-друге, чому він прилетів саме сюди, а не в інше місце.

Але оскільки у мене не було жодного сумніву, що це він, мій вірний Пол, то, не ламаючи голови над питаннями, я погукав його і простягнув йому руку. Компанійський птах одразу ж сів мені на палець і повторив знову:

– Нещасний Робін Крузо! Куди ти потрапив?

Пол радів, що знову бачить мене. Залишаючи курінь, я посадив його на плече і забрав із собою.

Неприємні пригоди моєї морської експедиції надовго відбили у мене бажання плавати морем, і багато днів я думав про небезпеки, на які наражався, коли мене несло в океан.

Звичайно, було б добре мати човен на цьому боці острова, ближче до мого дому, але як привести його звідти, де я залишив його? Обігнути мій острів зі сходу – від однієї думки про це у мене стискалося серце й холонула кров. Що там робиться на іншому боці острова, я не мав жодного поняття. А що, як течія з того боку така ж швидка, як і з цього? Хіба не може вона викинути мене на прибережні скелі з такою ж силою, з якою інша течія несла мене у відкрите море? Словом, хоча будівництво цього човна і спуск його на воду коштували мені багато сил, я вирішив, що все ж таки краще залишитися без човна, ніж ризикувати через нього головою.

Треба сказати, що тепер я став набагато вправнішим в усіх ручних роботах, яких вимагали умови мого життя. Коли я опинився на острові, я зовсім не вмів поводитися з сокирою, а тепер я міг би при нагоді зійти за гарного тесляра, особливо якщо взяти до уваги, як мало було в мене інструментів.

Я і в гончарній справі (зовсім несподівано!) зробив великий крок вперед: влаштував собі гончарське коло, через що моя робота стала і швидшою і кращою; тепер замість незграбних виробів, на які було гидко дивитися, у мене виходив дуже непоганий посуд досить правильної форми.

Але ніколи я, здається, так не радів і не пишався своєю винахідливістю, як того дня, коли мені вдалося зробити люльку. Звичайно, моя люлька була первісного вигляду – із простої обпеченої глини, як і всі мої гончарні вироби, і вийшла вона не дуже гарною. Але вона була досить міцною і добре пропускала дим, а головне – це була все ж таки люлька, про яку я стільки мріяв, бо звик палити з давніх-давен. На нашому кораблі були люльки, але коли я перевозив звідти речі, я не знав, що на острові росте тютюн, і вирішив, що їх не варто брати.

До того часу я виявив, що мої запаси пороху починають помітно зменшуватися. Це надзвичайно стривожило і засмутило мене, бо нового пороху дістати не було звідки. Що ж я робитиму, коли в мене вийде весь порох? Як я тоді полюватиму на кіз і птахів? Невже я до кінця днів залишуся без м'ясної їжі?

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24    25    26    27    28  




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова