Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Даніель Дефо

Робінзон Крузо

У переказі К.Чуковського

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Р.Сахалтуєв

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24    25    26    27    28  

Розділ 6. Робінзон на безлюдному острові. – Він добуває речі з корабля і будує собі житло

Прокинувся я пізно. Погода була ясна, вітер вщух, море припинило шаленіти.

Я глянув на покинутий нами корабель і з подивом побачив, що його прибило ближче до берега. Він опинився неподалік від тієї самої скелі, об яку мене мало не розбило хвилею. Мабуть, уночі його підняв приплив, зрушив із мілини і пригнав сюди. Тепер він стояв не далі милі від того місця, де я ночував. Хвилі, мабуть, не розбили його: він тримався на воді майже прямо.

Я одразу ж вирішив дістатися на корабель, щоб запастися провізією та різними іншими речами.

Спустившись з дерева, я ще раз озирнувся навколо. Перше, що я побачив, була наша шлюпка, що лежала праворуч, на березі, за дві милі звідси – там, куди її жбурнула буря. Я пішов був у тому напрямку, але виявилося, що прямою дорогою туди не пройдеш: у берег глибоко врізалася бухта, шириною пів милі, і перегороджувала шлях. Я повернув назад, бо мені було важливіше потрапити на корабель: я сподівався знайти там їжу.

Після полудня хвилі зовсім вщухли, і відлив був такий сильний, що чверть милі до корабля я пройшов по сухому дну.

Тут знову в мене заболіло серце: мені стало зрозуміло, що всі ми були б живі, якби не злякалися бурі та не покинули свій корабель. Треба було тільки почекати, щоб шторм минув, і ми благополучно дісталися б до берега, і я не був би тепер змушений бідувати в цій безлюдній пустелі.

При думці про свою самотність я заплакав, але, згадавши, що сльози ніколи не припиняють нещасть, вирішив продовжувати свій шлях і будь-що-будь дістатися до розбитого судна. Роздягнувшись, я увійшов у воду і поплив.

Але найважче було попереду: піднятися на корабель я не міг. Він стояв на мілині і майже повністю виступав із води, а вхопитися не було за що. Я довго плавав навколо нього як раптом помітив корабельний канат (дивуюсь, як він одразу не впав мені в очі!). Канат звисав з люка, і кінець його бовтався так високо над водою, що я ледве спіймав його. Я піднявся канатом до кубрика. Підводну частину корабля було пробито, і в трюмі було повно води. Корабель стояв на твердій піщаній мілині, корма його сильно піднялася, а ніс майже торкався води. Таким чином, вода не потрапила в корму, і жодна з речей, що були там, не підмокла. Я поспішив туди, бо мені найперше хотілося дізнатися, які речі зіпсувалися, а які вціліли. Виявилося, що весь запас корабельної провізії залишився сухим. А оскільки мене мучив голод, то я насамперед пішов у комору, набрав сухарів і, продовжуючи огляд корабля, їв на ходу, щоб не гаяти часу. У кают-компанії я знайшов пляшку рому і добряче приклався до неї, тому що для майбутньої роботи мені треба було багато сил.

Насамперед мені потрібен був човен, щоб перевезти на берег ті речі, які могли мені знадобитися. Але човен нема було звідки взяти, а бажати неможливого марно. Треба було придумати щось інше. На кораблі були запасні щогли, стіни та реї. З цього матеріалу я вирішив побудувати пліт і взявся до роботи.

Вибравши кілька легеньких колод, я викинув їх за борт, зав'язавши попередньо кожну колоду канатом, щоб їх не віднесло в море. Потім я спустився з корабля, підтягнув до себе чотири колоди, міцно зв'язав їх з обох кінців, скріпивши ще зверху двома або трьома дощечками, покладеними навхрест, і в мене вийшло щось на кшталт плоту.

Мене цей пліт чудово витримував, але для великого вантажу він був надто легкий і малий.

Довелося мені знову лізти на корабель. Там я розшукав пилку нашого корабельного тесляра і розпиляв запасну щоглу на три колоди, які й причепив до плота. Пліт став ширшим і більш стійким. Ця робота коштувала мені величезних зусиль, але бажання запастись усім необхідним для життя підтримувало мене, і я зробив те, на що за звичайних обставин у мене не вистачило б сил.

Тепер мій пліт був широким і міцним, він міг витримати значний вантаж.

Чим навантажити цей пліт і що зробити, щоб його не змило припливом? Не було часу на довгі роздуми, треба було поспішати.

Перш за все я поклав на плоту всі дошки, що знайшлися на кораблі; потім узяв три скрині, що належали нашим матросам, зламав замки і викинув увесь вміст. Потім я відібрав ті речі, які могли мені знадобитися найбільше, і наповнив ними всі три скрині. В одну скриню я склав їстівні припаси: рис, сухарі, три кружальця голландського сиру, п'ять великих шматків в'яленої козлятини, що служила нам на кораблі головною м'ясною їжею, і залишки ячменю, який ми везли з Європи для курей, що були на судні; курей ми давно вже з'їли, а трохи зерна залишилося. Цей ячмінь був перемішаний із пшеницею; він дуже пригодився мені, але, на жаль, як потім виявилося, був сильно зіпсований щурами. Крім того, я знайшов кілька ящиків вина і до шести галонів рисової горілки, що належали нашому капітанові.

Ці ящики я теж поставив на пліт, поряд зі скринями.

Тим часом, поки я був зайнятий вантажем, почався приплив, і я з прикрістю побачив, що мій каптан, сорочку та камзол, які я залишив на березі, віднесло в море.

Тепер у мене залишилися тільки панчохи та штани (полотняні, короткі до колін), які я не зняв, коли плив до корабля. Це змусило мене подумати про те, щоб запастися не лише їжею, а й одягом. На кораблі була достатня кількість курток і штанів, але я взяв поки що тільки одну пару, тому що мене більше спокушало багато іншого, і перш за все робочі інструменти.

Після довгих пошуків я знайшов ящик нашого тесляра, і це була для мене справді дорогоцінна знахідка, якої я не віддав би тоді й за цілий корабель, наповнений золотом. Я поставив на пліт цей ящик, навіть не зазирнувши до нього, тому що мені було добре відомо, які інструменти там є.

Тепер мені залишалося запастися зброєю та зарядами. У каюті я знайшов дві гарні мисливські рушниці і два пістолети, які я поклав на плоту разом із порохівницею, мішечком дробу та двома старими, заіржавілими шпагами. Я знав, що в нас на кораблі було три барила пороху, але не знав, де вони зберігаються. Однак після ретельних пошуків усі три барильця знайшлися. Один виявився підмоченим, а два були сухі, і я перетягнув їх на пліт разом із рушницями та шпагами. Тепер мій пліт був досить навантажений, і треба було вирушати в дорогу. Дістатись до берега на плоту без вітрила, без керма – нелегке завдання: досить було найслабшого зустрічного вітру, щоб вся моя споруда перекинулася.

На щастя, море було спокійне. Починався приплив, який мав пригнати мене до берега. Крім того, піднявся невеликий вітерець, теж попутний. Тому, захопивши з собою зламані весла від корабельної шлюпки, я поспішив у зворотний шлях. Невдовзі мені вдалося побачити маленьку бухту, до якої я й направив свій пліт. З великими труднощами провів я його поперек течії і нарешті увійшов у цю бухту, упершись у дно веслом, бо тут була мілина; і тільки-но почався відплив, як мій пліт з усім вантажем опинився на сухому березі.

Тепер я мав оглянути околиці і вибрати собі зручне місце для життя – таке, де я міг би скласти все своє майно, не боячись, що воно загине. Я все ще не знав, куди потрапив: на материк чи на острів. Чи живуть тут люди? Чи водяться тут хижі звірі? За півмилі від мене чи трохи далі виднівся пагорб, крутий і високий. Я вирішив піднятися на нього, щоб озирнутися навколо. Взявши рушницю, пістолет і порохівницю, я подався на розвідку.

Вибиратися на вершину пагорба було важко. Коли ж я нарешті піднявся, я побачив, яка гірка доля випала мені: я був на острові! Навколо з усіх боків розстилалося море, за яким ніде не було видно землі, якщо не рахувати кількох рифів, що стирчали вдалині, та двох острівців, що лежали милях у дев'яти на захід. Ці острівці були маленькі, набагато менші за мій.

Я зробив й інше відкриття: рослинність на острові була дика, ніде не було видно жодного клаптика обробленої землі! Отже, людей тут і справді не було!

Хижі звірі тут теж наче не водилися, принаймні я не помітив жодного. Зате птахів було безліч, усі якихось невідомих мені порід, тож потім, коли мені траплялося підстрелити птаха, я ніколи не міг визначити на вигляд, годиться його м'ясо в їжу чи ні. Спускаючись з пагорба, я підстрелив одного птаха, дуже великого: він сидів на дереві біля узлісся.

Я думаю, це був перший постріл, який пролунав у цих диких місцях. Не встиг я вистрілити, як над лісом злетіла хмара птахів. Кожен кричав на свій лад, але жоден з цих криків не був схожий на крики знайомих мені птахів.

Убитий мною птах нагадував нашого європейського яструба і за забарвленням пір'я, і за ​​формою дзьоба. Тільки пазурі у нього були набагато коротші. М'ясо його віддавало падаллю, і я не міг його їсти.

Це були відкриття, які я зробив у перший день. Потім я повернувся до плоту і почав перетягувати речі на берег. Це зайняло в мене решту дня.

Ввесері я знову почав думати, як і де мені влаштуватися на ніч.

Лягти просто неба я боявся: що, як мені загрожує напад якогось хижого звіра? Тому вибравши на березі зручне місце для ночівлі, я загородив його з усіх боків скринями та ящиками, а всередині цієї огорожі спорудив з дощок щось подібне до куреня.

Непокоїло мене також питання, як я добуватиму собі їжу, коли в мене скінчаться запаси: крім птахів та двох якихось звірків, на кшталт нашого зайця, що вискочили з лісу від звуку мого пострілу, жодних живих істот я тут не бачив.

Утім, зараз мене набагато більше займало інше. Я вивіз із корабля далеко не все, що можна було взяти; там залишилося багато речей, які могли мені стати в нагоді, і перш за все вітрила і канати. Тому я вирішив, якщо мені нічого не завадить, знову побувати на кораблі. Я був певен, що при першій бурі його розіб'є на тріски. Треба було відкласти всі інші справи та спішно зайнятися розвантаженням судна. Не можна заспокоюватися, доки я не звезу на берег усі речі, до останнього цвяшка. Прийшовши до такого рішення, я почав думати, чи їхати мені на плоту, чи вирушити вплав, як першого разу. Я вирішив, що зручніше вирушити вплав. Тільки цього разу я роздягнувся в курені, залишившись в одній нижній сорочці, в полотняних штанях і шкіряних туфлях на босу ногу. Як і першого разу, я піднявся на корабель канатом, потім сколотив новий пліт і перевіз на ньому багато корисних речей. По-перше, я захопив усе, що знайшлося в комірчині нашого тесляра, а саме: два чи три мішки з цвяхами (великими і дрібними), викрутку, дюжини дві сокир, а головне – таку корисну річ, як точило.

Потім я прихопив кілька речей, знайдених мною у нашого каноніра: три залізні ломи, дві діжки з рушничними кулями і трохи пороху. Потім я розшукав на кораблі цілу купу різного одягу та прихопив ще запасне вітрило, гамак, кілька матраців і подушок. Усе це я склав на плоту і, на превелике моє задоволення, без втрат доставив на берег. Вирушаючи на корабель, я боявся, як би за моєї відсутності на провізію не напали якісь хижаки. На щастя, цього не сталося.

Тільки якесь звірятко прибігло з лісу і вмостилося на одній з моїх скриньок. Побачивши мене, воно відбігло трохи вбік, але одразу зупинилося, стало на задні лапи і з незворушним спокоєм, без жодного страху подивилося мені в очі, немов хотіло познайомитися зі мною.

Звір був гарний, схожий на дику кішку. Я поцілив у нього з рушниці, але він, не здогадуючись про небезпеку, що загрожувала йому, навіть не рушив з місця. Тоді я кинув йому шматок сухаря, хоча це було з мого боку нерозумно, тому що сухарів у мене було мало і мені слід було їх берегти. Все ж таки звірятко так сподобалося мені, що я подарував йому цей шматок сухаря. Воно підбігло, обнюхало сухар, з'їло його і облизнуллося із великим задоволенням. Видно було, що воно чекає на продовження. Але більше я йому нічого не дав. Воно трохи посиділо і пішло.

Після цього я почав будувати собі намет. Я зробив його з вітрила та жердин, які нарізав у лісі. У намет я переніс усе, що могло зіпсуватися від сонця та дощу, а довкола нагромадив порожні ящики та скрині, на випадок раптового нападу людей чи диких звірів.

Вхід у намет я загородив зовні великою скринею, поставивши її боком, а зсередини загородився дошками. Потім я розстелив на землі ліжко, поклав біля узголів'я два пістолети, поруч із ліжком – рушницю і ліг.

Після аварії корабля це була перша ніч, яку я провів у ліжку. Я міцно проспав до ранку, тому що минулої ночі спав дуже мало, а весь день працював без відпочинку: спершу вантажив речі з корабля на пліт, а потім переправляв їх на берег.

Ніхто, я гадаю, не мав такого величезного складу речей, який був тепер у мене. Але мені все здавалося замало. Корабель був цілий, і, поки його не віднесло вбік, поки на ньому залишалася хоч одна річ, якою я міг скористатися, я вважав за необхідне вивезти звідти на берег все, що можливо. Тому щодня я вирушав туди під час відливу і привозив із собою все нові речі.

Особливо успішною була моя третя подорож. Я розібрав усі снасті і взяв із собою всі мотузки. Цього ж разу я привіз великий шматок запасної парусини, що служила у нас для ремонту вітрил, і барило з підмоклим порохом, яке я залишив на кораблі. Зрештою я переправив на берег усі вітрила; тільки довелося розрізати їх на шматки і перевезти частинами. Втім, я не шкодував про це: вітрила були потрібні мені аж ніяк не для мореплавання, і вся їхня цінність полягала для мене в тканині, з якої вони були пошиті.

Тепер з корабля було взято абсолютно все, що під силу підняти одній людині. Залишилися лише громіздкі речі, за які я й узявся наступного рейсу. Я почав із канатів. Кожен канат я розрізав на шматки такого розміру, щоб мені не було надто важко впоратися з ними, і по шматках перевіз три канати. Крім того, я взяв із корабля всі залізні частини, які міг віддерти за допомогою сокири. Потім, обрубавши всі залишки рей, я побудував з них більший пліт, навантажив на нього увесь цей вантаж і рушив у зворотний шлях.

Але цього разу щастя змінило мені: мій пліт був такий навантажений, що мені було дуже важко ним керувати.

Коли, увійшовши в бухточку, я підходив до берега, де було складено все моє майно, пліт перекинувся, і я впав у воду з усім моїм вантажем. Потонути я не міг, бо це сталося неподалік від берега, але майже весь мій вантаж опинився під водою; головне, потонуло залізо, яке я так цінував.

Щоправда, коли почався відлив, я витяг на берег майже всі шматки каната і кілька шматків заліза, але мені доводилося пірнати за кожним шматком, і це дуже втомило мене.

Мої поїздки на корабель тривали кожного дня, і щоразу я привозив щось нове.

Вже тринадцять днів я жив на острові і за цей час побував на кораблі одинадцять разів, перетягнувши на берег все, що  може підняти пара людських рук. Не сумніваюся, що якби тиха погода протрималася довше, я перевіз би частинами весь корабель.

Під час підготовки до дванадцятого рейсу я помітив, що здіймається вітер. Проте, дочекавшись відпливу, я подався на корабель. Під час попередніх своїх відвідин я так обнишпорив нашу каюту, що мені здавалося, ніби там уже нічого неможливо знайти. Але раптом мені кинулась у вічі маленька шафа з двома шухлядами: в одній я знайшов три бритви, ножиці та близько дюжини гарних виделок та ножів; в іншій шухляді були гроші, частиною європейською, частиною бразильською срібною і золотою монетою, – разом до тридцяти шести фунтів стерлінгів.

Я посміхнувся, побачивши ці гроші.

– Непридатне сміття, – промовив я, – нащо воно мені тепер? Усю купу золота я охоче віддав би за будь-який із цих грошових ножів. Мені нема куди тебе подіти. Тож йди на морське дно. Якби ти лежало на землі, право, не варто було б й нагинатися, щоб підняти тебе.

Але, подумавши трохи, я все ж таки загорнув гроші у шматок парусини і прихопив їх із собою.

Море вирувало всю ніч, і коли вранці я визирнув зі свого намету, від корабля не залишилося й сліду. Тепер я міг повністю зайнятися питанням, яке турбувало мене з першого дня: що мені робити, щоб на мене не напали ні хижі звірі, ні дикі люди? Яке житло мені зробити? Викопати печеру чи поставити намет?

Зрештою я вирішив зробити і те, й інше.

На той час мені стало зрозуміло, що обране мною місце на березі не годиться для будівництва житла: це було болотисте, низинне місце біля моря. Жити у подібних місцях дуже шкідливо. До того ж, поблизу не було прісної води. Я вирішив знайти інший клаптик землі, більш придатний для житла. Мені було потрібно, щоб моє житло було захищене і від сонячної спеки і від хижаків; щоб воно стояло в такому місці, де немає вогкості; щоб поблизу була прісна вода. Крім того, мені неодмінно хотілося, щоб із мого будинку було видно море.

«Може так статися, що неподалік пвд острова з'явиться корабель, – казав я собі, – а якщо я не бачитиму моря, я можу пропустити цей випадок».

Як бачите, мені все ще не хотілося розлучатися з надією.

Після довгих пошуків я знайшов нарешті підходящу ділянку для будівництва житла. Це була невелика гладенька галявина на схилі високого пагорба. Від вершини до самої галявини пагорб спускався прямовисною стіною, тож я міг не боятися нападу зверху. У цій стіні біля самої галявини було невелике заглиблення, наче вхід у печеру, але ніякої печери не було. Ось тут, прямо проти цього заглиблення, на зеленій галявині я вирішив розбити намет.

Це місце знаходилося на північно-західному схилі пагорба, тож майже до самого вечора воно залишалося в тіні. А під вечір його осявало призахідне сонце.

Перш ніж ставити намет, я взяв загострений ціпок і описав перед самим поглибленням півколо ярдів у десять в діаметрі. Потім по всьому півколу я вбив у землю два ряди міцних високих кілків, загострених на верхніх кінцях. Між двома рядами кілків я залишив невеликий проміжок і заповнив його до верху обрізками канатів, узятих з корабля. Я склав їх рядами, один на одний, а зсередини зміцнив огорожу підпірками. Огорожа вийшла в мене добра: ні пролізти крізь неї, ні перелізти через неї не могла ні людина, ні звір. Ця робота забрала багато часу та праці. Особливо важко було нарубати в лісі жердин, перенести їх на місце будівництва, обтесати і вбити в землю.

Паркан був суцільний, дверей не було. Для входу в мою оселю у мене була драбина. Я приставляв її до частоколу щоразу, коли мені треба було увійти чи вийти.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24    25    26    27    28  

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова