Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн




Даніель Дефо

Робінзон Крузо

У переказі К.Чуковського

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Р.Сахалтуєв

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24    25    26    27    28  

Розділ 4. Зустріч з дикунами

Минуло ще десять днів. Ми неухильно продовжували просуватися на південь. Спочатку узбережжя було пустельне; потім у двох-трьох місцях ми побачили голих чорношкірих людей, що стояли на березі і дивилися на нас.

Мені якось надумалося вийти на берег і поговорити з ними, але Ксурі, мій мудрий радник, сказав:

– Не ходи! Не ходи! Не треба!

І все ж таки я почав триматися ближче до берега, щоб мати можливість завести з цими людьми розмову. Дикуни, очевидно, зрозуміли, чого я хочу, і довго бігли за нами берегом.

Я помітив, що вони беззбройні, тільки в одного з них була в руці довга тонка палиця. Ксурі сказав мені, що це спис і що дикуни кидають свої списи дуже далеко і напрочуд влучно. Тому я тримався на відстані від них і розмовляв з ними за допомогою знаків, намагаючись дати їм зрозуміти, що ми голодні і потребуємо їжі. Вони зрозуміли і стали, у свою чергу, робити мені знаки, щоб я зупинив свій човен, оскільки вони мають намір принести нам їжу.

Я спустив вітрило, човен зупинився. Двоє дикунів побігли кудись і за півгодини принесли два великі шматки сушеного м'яса і два мішки із зерном якогось хлібного злаку, що росте в тих місцях. Ми не знали, яке це було м'ясо і яке зерно, проте висловили повну готовність прийняти те й інше.

Але як отримати пропонований дар? Зійти на берег ми не могли: ми боялися дикунів, а вони нас. І ось, щоб обидві сторони почувалися в безпеці, дикуни склали на березі всю провізію, а самі відійшли подалі. Лише після того, як ми переправили її на човен, вони повернулися на своє місце.

Доброта дикунів зворушила нас, ми дякували їм знакам, бо не могли запропонувати їм жодних подарунків у відповідь.

Втім, тієї ж хвилини нам випала чудова нагода надати їм велику послугу.

Не встигли ми відчалити від берега, як раптом побачили, що з-за гір вибігають двоє сильних і страшних звірів. Вони щодуху мчали до моря. Нам здалося, що один із них женеться за іншим. Люди, що були на березі, особливо жінки, страшенно злякалися. Почалася метушня, багато хто завищав, заплакав. Тільки той дикун, у якого був спис, залишився на місці, всі інші побігли врозтіч. Але звірі мчали прямо до моря і нікого з чорношкірих не чіпали. Тут тільки я побачив, які вони величезні. Вони з розбігу кинулися у воду і почали пірнати й плавати, тож, можна було, мабуть, подумати, ніби вони прибігли сюди тільки заради морського купання.

Робінзон Крузо

Раптом один із них підплив досить близько до нашого човна. Цього я не очікував, але все ж таки не був застигнутий зненацька: зарядивши швидше рушницю я приготувався зустріти ворога. Як тільки він наблизився до нас на відстань рушничного пострілу, я спустив курок і прострелив йому голову. Тієї ж миті він пішов під воду, потім виринув і поплив назад до берега, то зникаючи у воді, то знову з'являючись на поверхні. Він боровся зі смертю, захлинаючись водою і стікаючи кров'ю. Не допливши до берега, він сконав і пішов на дно.

Жодними словами не можна передати, як були приголомшені дикуни, коли почули гуркіт і побачили вогонь мого пострілу: інші мало не померли від страху і впали на землю як мертві.

Але, бачачи, що звіра вбито і що я роблю їм знаки підійти ближче до берега, вони наважилися і стовпилися біля самої води: мабуть, їм дуже хотілося знайти під водою вбитого звіра. Там, де він потонув, вода була забарвлена ​​кров'ю, і тому я легко знайшов його. Зачепивши його мотузкою, я кинув її кінець дикунам і вони притягли вбитого звіра до берега. Це був великий леопард з дуже гарною плямистою шкурою. Дикуни, стоячи над ним, від подиву й радості підняли руки вгору; вони не могли зрозуміти, чим я вбив його.

Інший звір, злякавшись мого пострілу, підплив до берега і помчав назад у гори.

Я помітив, що дикунам дуже хочеться поласувати м'ясом убитого леопарда, і мені спало на думку, що буде добре, якщо вони отримають його від мене в дар.

Я показав їм знаками, що вони можуть узяти собі звіра.

Вони палко подякували мені і в ту ж мить взялися до роботи. Ножа у них не було, але, діючи гострою тріскою, вони зняли шкуру з мертвого звіра так швидко і вправно, як ми не зняли б її і ножем.

Вони пропонували і мені м'яса, але я відмовився, зробивши знак, що дарую його їм. Я попросив у них шкуру, яку вони мені охоче віддали. Крім того, вони принесли мені новий запас провізії, і я з радістю прийняв їхній дар. Потім я попросив у них води: я взяв один із наших глечиків і перекинув його догори дном, щоб показати, що він порожній і що я прошу його наповнити. Тоді вони крикнули щось. Трохи згодом з'явилися дві жінки і принесли велику посудину з обпеченої глини (мабуть, дикуни обпікають глину на сонці). Цю посудину жінки поставили на березі, а самі пішли, як і того разу. Я відправив Ксурі на берег з усіма трьома глечиками, і він наповнив їх доверху.

Отримавши таким чином воду, м'ясо та хлібні зерна, я розлучився з дружелюбними дикунами і протягом одинадцяти днів продовжував шлях у старому напрямку, не повертаючи до берега.

Щоночі під час штилю ми висікали вогонь і запалювали у ліхтарі саморобну свічку, сподіваючись, що якесь судно помітить наше крихітне полум'я, але жодного корабля так і не зустрілося нам на шляху.

Нарешті миль за п'ятнадцять перед собою я побачив смугу землі, що виступала далеко в море. Погода була безвітряна, і я завернув у відкрите море, щоб обійти цю косу. Тієї миті, коли ми порівнялися з її краєм, я виразно побачив миль за шість від берега з боку океану іншу землю і вирішив, цілком вірно, що вузька коса – Зелений мис, а та земля, що видніється вдалині, – один із островів Зеленого мису . Але острови були дуже далеко, і я не наважувався попрямувати до них.

Раптом я почув крик хлопчика:

– Пане! Пане! Корабель та вітрило!

Наївний Ксурі був такий переляканий, що мало не збожеволів: він уявив, ніби це один з кораблів його господаря, посланий за нами в погоню. Але я знав, як далеко ми втекли від маврів, і був упевнений, що вони нам уже не страшні.

Я вискочив із каюти і одразу ж побачив корабель. Мені навіть вдалося розгледіти, що корабель цей португальський. «Мабуть, він прямує до берегів Гвінеї», – подумав я. Але, придивившись уважніше, я переконався, що корабель йде в іншому напрямку і не має наміру повертати до берега. Тоді я підняв усі вітрила і помчав у відкрите море, наважившись за будь-що розпочати переговори з кораблем.

Невдовзі мені стало ясно, що, навіть ідучи повним ходом, я не встигну підійти настільки близько, щоб на кораблі могли розрізнити мої сигнали. Але саме в ту хвилину, коли я вже починав зневірятися, нас побачили з палуби – мабуть, у підзорну трубу. Як я дізнався потім, на кораблі вирішили, що це шлюпка з якогось потонулого європейського судна. Корабель ліг у дрейф, щоб дати мені можливість підійти ближче, і я причалив до нього години через три.

Мене запитали, хто я такий, спершу португальською, потім іспанською, потім французькою, але жодної з цих мов я не знав.

Нарешті один матрос, шотландець, заговорив зі мною англійською, і я сказав йому, що я англієць, що втік із полону. Тоді мене та мого супутника дуже люб'язно запросили на корабель. Незабаром ми опинилися на палубі разом із нашим човном.

Неможливо вимовити словами, яке захоплення я відчував, коли опинився на волі. Я був врятований і від рабства, і від смерті, що загрожувала мені! Щастя моє було безмежне. На радощах я запропонував усе майно, яке було зі мною, моєму рятівникові, капітанові, у нагороду за моє спасіння. Але капітан відмовився.

– Я не візьму з вас нічого, – сказав він. – Усі ваші речі будуть повернені вам повністю, як тільки ми прибудемо до Бразилії. Я врятував вам життя, бо добре усвідомлюю, що й сам міг би опинитися в такій біді. І який би я був щасливий, якби ви надали мені таку ж допомогу! Не забувайте також, що ми їдемо до Бразилії, а Бразилія далеко від Англії, і там ви можете померти з голоду без цих речей. Не для того ж я рятував вас, щоб потім занапастити! Ні-ні, сеньйоре, я довезу вас до Бразилії безкоштовно, а речі дадуть вам можливість забезпечити собі їжу та оплатити проїзд на батьківщину.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24    25    26    27    28  




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова