Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн




Даніель Дефо

Робінзон Крузо

У переказі К.Чуковського

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Р.Сахалтуєв

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24    25    26    27    28  

Розділ 10. Робінзон дістає речі з корабля. – Він ретельно досліджує острів. Хвороба та туга

1 травня. Сьогодні вранці під час відливу я помітив на березі якийсь великий предмет, здалеку схожий на діжку. Пішов подивитися, і виявилося, що це справді діжка.

Тут же були розкидані уламки корабля. Мабуть, усе це викинуто на берег бурею. Я глянув у той бік, де стирчав кістяк корабля, і мені здалося, що він виступає над водою більше ніж звичайно.

У діжці був порох, пошкоджений водою: він увесь промок і затвердів. Проте я викотив діжку вище, щоб її не віднесло в море, а сам по оголеній мілині попрямував до кістяка корабля – подивитися, чи не знайдеться там ще чогось придатного для мене.

Підійшовши ближче, я помітив, що положення корабля якось дивно змінилося. Вже давно його корма зовсім відкололася, але тепер її було відкинуто вбік, і хвилі розбили її на шматки. Носова частина корабля, якою раніше він майже заривався в пісок, піднялася принаймні на шість футів. Крім того, з боку палуби корму було занесено піском, і з цього ж боку, у напрямку до берега, утворилася піщана мілина, тож тепер я міг впритул підійти до корабля. Раніше за чверть милі до нього починалася вода, і, як пам'ятає читач, мені доводилося пускатися вплав. Я довго не міг зрозуміти, чому так змінилося положення корабля, але потім здогадався, що це сталося внаслідок землетрусу.

Землетрус настільки розбив і розколов корабель, що до берега стало щодня прибивати вітром і течією різні речі, які вода виносила з відкритого трюму.

Подія з кораблем поглинула всі мої думки. Я й думати забув про мій намір переселитись на нове місце. Увесь наступний день я думав, як мені потрапити у внутрішні приміщення корабля. Завдання було нелегким, тому що всі вони були забиті піском. Але це мене не лякало: я вже навчився ніколи не відступати перед труднощами і ні в чому не зневірятися. Я почав розтягувати корабель по частинах, бо добре розумів, що в моєму становищі будь-який мотлох може виявитися корисним.

3 травня. Захопив із собою пилку і спробував перепиляти вцілілі частини корми, але довелося припинити роботу, оскільки почався приплив.

4 травня. Спіймав рибину, але невдало; все траплялася така, що не годиться в їжу. Це мені набридло, і я хотів було йти, але, закинувши вудку востаннє, упіймав невеличкого дельфіна. Вудка у мене саморобна: волосінь я змайстрував з пеньки від старої мотузки, а гачки зробив із дроту, бо справжніх рибальських гачків у мене немає. І все ж таки на мою вудку ловилося іноді стільки риби, що я міг їсти її досхочу. Їв я рибу в сушеному вигляді, в'ялячи її на сонці.

5 травня. Працював на кораблі. Підпилив бімс [поперечна балка], віддер від палуби три великі соснові дошки, зв'язав їх разом і, дочекавшись припливу, поплив на плоту до берега.

24 травня. Досі працюю на кораблі. Багато речей у трюмі були зсунуті дуже тісно, ​​тепер я розсунув їх ломом, і з першим же припливом вони спливли нагору: кілька діжок і дві матроські скрині. На жаль, їх винесло в море, бо вітер дув з берега. Але сьогодні вітер змінився, і хвилі викинули на берег велику діжку із залишками бразильської свинини, яка, втім, була неїстівною, бо в діжку потрапило багато солоної води та піску.

16 червня. Знайшов на березі велику черепаху. Раніше я ніколи не бачив черепах.

17 червня. Спік черепаху на вугіллі. Знайшов у ній до шістдесяти яєць. Ніколи в житті я, здається, не їв такого смачного м'яса! Не дивно: до сьогодні моя м'ясна їжа на острові складалася тільки з козлятини та птиці.

18 червня. З ранку до вечора ллє дощ, я не виходжу з дому. Увесь день мене сильно знобить, хоч, наскільки мені відомо, у тутешніх місцях не буває холодних дощів.

19 червня. Усе ще нездужаю: тремчу від холоду, наче взимку.

20 червня. Всю ніч не склепів очей: головний біль і лихоманка.

21 червня. Дуже зле! Боюся розхворітись і втратити сили. Що ж тоді буде зі мною?

22 червня. Сьогодні мені стало наче краще, але не знаю, чи це надовго.

24 червня. Набагато краще.

25 червня. Сильна лихоманка. Сім годин поспіль мене кидало то в холод, то в жар. Скінчилося випотиною і напівнепритомним станом.

26 червня. Мені легше. Оскільки у мене скінчилися всі запаси м'яса, я мав піти на полювання, хоч і відчував страшенну слабкість. Убив козу, з великими труднощами дотяг її до дому, спік шматочок на вугіллі і з'їв. Дуже хотілося зварити супу, але я не маю ні каструлі, ні горщика.

27 червня. Знову лихоманка, така сильна, що я весь день пролежав без їжі та пиття. Я вмирав від спраги, але не міг підвестися і піти по воду.

28 червня. Вночі страждав від спраги, але ні в наметі, ні в печері не було ні краплі води, і мені довелося мучитися до ранку. Лише під ранок вдалося заснути. Приготував собі ліки: тютюнову настоянку та ром. Випив його, і мене почало нудити. Але все ж таки трохи полегшало.

30 червня. Почувався здоровим цілий день. Не лихоманило. Виходив із рушницею, але ненадовго: побоявся заходити далеко. Пообідав черепашачими яйцями, які з'їв з апетитом.

Увечері повторив прийом тих самих ліків, які допомогли мені вчора.

І все ж таки на другий день, 1 липня, мені знову стало зле: мене знову знобило, хоча цього разу менше, ніж раніше.

З 3 липня моя лихоманка не повторювалася. Але остаточно я оговтався лише за два-три тижні…

Так я прожив десять місяців на цьому сумному острові. Мені було ясно, що ніяких можливостей врятуватися у мене немає. Я був твердо впевнений, що ніколи до мене тут не ступала людська нога.

Тепер, коли моє житло було обнесене міцною огорожею, я вирішив ретельно дослідити острів, щоб з'ясувати, чи немає на ньому якихось нових тварин і рослин, які могли б виявитися корисними.

З 15 липня я розпочав огляд. Насамперед я попрямував до тієї маленької бухти, де причалював з моїми плотами. У бухту впадала річечка. Пройшовши милі дві вгору за її течією, я переконався, що приплив туди не доходить, тому що з цього місця і вище вода в річці виявилася прісною, прозорою та чистою. Місцями річка пересохла, бо о цій порі року тут немає дощів.

Береги річки були низькі: вона протікала густими луками. Навколо зеленіли пишні, високі трави, а далі, на схилі пагорба, густо ріс тютюн. Розлив не досягав цього високого місця, і тому тютюн розрісся тут пишними сходами. Там були й інші рослини, яких я раніше ніколи не бачив; можливо, якби мені були відомі їхні властивості, я міг би отримати з них чималу користь.

Я шукав касаву, з кореня якої індіанці, що живуть у спекотному кліматі, роблять хліб, але не знайшов. Зате я бачив чудові екземпляри алое та цукрової тростини. Але я не знав, чи можна приготувати якусь їжу з алое, а цукрова тростина не годилася для вироблення цукру, бо росла в дикому стані.

На другий день, 16-го, я знову побував у тих місцях і пройшов трохи далі – туди, де закінчувалися луки. Там я знайшов багато плодів. Найбільше було динь. А по стовбурах дерев вилися виноградні лози, і над головою висіли розкішні стиглі грона. Це відкриття і здивувало й втішило мене. Виноград виявився дуже солодким. Я вирішив заготувати його про запас – висушити на сонці і, коли він перетвориться на родзинки, зберігати його у себе в коморі: родзинки такі приємні на смак і корисні для здоров'я! Для цього я зібрав якомога більше виноградних грон і розвісив їх на деревах.

Цього дня я не повернувся додому ночувати – мені захотілося залишитись у лісі. Остерігаючись, що вночі на мене нападе якийсь хижак, я, як і першого дня мого перебування на острові, видерся на дерево і провів там усю ніч.

Спав я добре, а вранці вирушив далі. Я пройшов ще милі чотири в тому ж напрямку, на північ. Наприкінці шляху я відкрив нову гарну долину. На вершині одного з пагорбів брав свій початок прохолодний і швидкий струмок. Він пробивався на схід.

Я пішов долиною. Праворуч і ліворуч височіли пагорби. Усе навколо зеленіло, цвіло і пахло. Мені здавалося, що я в саду, зробленому людськими руками. Кожен кущ, кожне деревце, кожна квітка були одягнені в чудове вбрання. Кокосові пальми, апельсинові та лимонні дерева росли тут у великій кількості, але вони були дикі, і лише на деяких були плоди. Я нарвав зелених лимонів і потім пив воду з лимонним соком. Цей напій мене дуже освіжав і був корисний для здоров'я.

Лише через три дні я повернувся додому (так я тепер називатиму мій намет і печеру) і з захопленням згадував чудову долину, відкриту мною, уявляв її мальовниче місцерозташування, її гаї, багаті плодовими деревами, думав про те, як добре вона захищена від вітрів, скільки в ній благодатної джерельної води, і дійшов висновку, що те місце, де я збудував собі будинок, було обрано мною невдало: це одне з найгірших місць на всьому острові. А дійшовши такого висновку, я, природно, почав мріяти, як би мені переселитися туди, у квітучу зелену долину, де така велика кількість плодів. Треба було знайти в цій долині відповідне місце і захистити його від нападу хижаків.

Ця думка довго хвилювала мене: свіжа зелень прекрасної долини так і манила до себе. Мрії про переселення приносили мені велику радість. Але, коли я ретельно обміркував цей план, коли зрозумів, що тепер зі свого намету я завжди бачу море і, отже, маю хоч маленьку надію на сприятливу зміну в моїй долі, я сказав собі, що мені ні в якому разі не слід переселятися в долину, з усіх боків закриту пагорбами. Адже може так статися, що хвилі занесуть на цей острів іншого бідолаху, що зазнав катастрофи в морі, і, хто б не був цей нещасний, я буду радий йому, як найкращому другові. Звичайно, мало було надії на таку випадковість, але сховатися серед гір і лісів, у глибині острова, далеко від моря, означало навіки ув'язнити себе в цій тюрмі і до самої смерті забути всякі мрії про свободу.

І все ж таки я так полюбив мою долину, що провів там майже безвихідно весь кінець липня і влаштував собі там інше житло. Я поставив у долині курінь, обгородив його наглухо міцним подвійним частоколом вищим за людський зріст, а проміжки між кілками заклав хмизом; входив же у двір і виходив із двору по приставній драбині, як і в моїй старій оселі. Таким чином, я й тут міг не боятися нападу хижих звірів. Мені так подобалося в цих нових місцях, що я проводив там часом кілька діб; дві-три ночі поспіль я спав у курені, і мені дихалося набагато вільніше.

«Тепер у мене на березі моря є дім, а в лісі дача», – говорив я собі. Роботи зі спорудження цієї «дачі» зайняли у мене весь час до початку серпня.

3 серпня я побачив, що розвішані мною грона винограду зовсім висохли і перетворилися на чудові родзинки. Я одразу почав знімати їх. Треба було поспішати, інакше їх зіпсувало б дощем і я втратив би майже всі свої зимові запаси, а запаси в мене були багаті: ніяк не менше двохсот дуже великих грон. Щойно я зняв з дерева і відніс до печери останнє гроно, як насунулися чорні хмари і полив сильний дощ. Він йшов безперервно два місяці: з 14 серпня до половини жовтня. Часом це був справжній потоп, і тоді я не міг виходити з печери кілька днів.

За цей час, на превелике моє задоволення, у мене відбулося поповнення сімейства. Одна з моїх кішок давно вже пішла з дому і десь пропадала; я думав, що вона сконала, і мені було шкода її, як раптом наприкінці серпня вона повернулася додому і привела трьох кошенят.

З 14 по 26 серпня дощі не припинялися, і я майже не виходив з дому, тому що з часу хвороби остерігався потрапляти під дощ, побоюючись застуди. Але поки я сидів у печері, чекаючи гарної погоди, мої запаси провізії почали закінчуватися, тож двічі я навіть ризикнув вийти на полювання. Першого разу я підстрелив козу, а другого, 26-го, спіймав величезну черепаху, з якої і влаштував собі цілий обід. Взагалі в той час моя їжа розподілялася так: на сніданок гілка родзинок, на обід шматок козлятини або черепашачого м'яса (спеченого на вугіллі, бо, на жаль, мені не було в чому смажити і варити), на вечерю два або три черепашачі яйця. Усі ці дванадцять днів, поки я ховався в печері від дощу, я щодня по дві, по три години займався земляними роботами, бо давно вже вирішив збільшити мій льох. Я копав і копав його в один бік і нарешті вивів хід назовні.

Тепер я мав додатковий вхід; я приладнав тут потайні двері, через які міг вільно виходити і входити, не користуючись приставною драбиною. Це було, звичайно, зручно, зате не так спокійно, як раніше: колись моє житло було з усіх боків загороджене, і я міг спати, не побоюючись ворогів; тепер нічого не варто було пробратися до печери: доступ до мене був відкритий! Не розумію, втім, як я тоді не зрозумів, що мені нема кого боятися, адже за весь час я не зустрів на острові жодної тварини більшої за козу.

30 вересня. Сьогодні сумна річниця мого прибуття на острів. Я полічив зарубки на стовпі, і виявилося, що я живу тут рівно триста шістдесят п'ять днів!

Чи пощастить мені колись вирватися з цієї в'язниці на волю?

Нещодавно я виявив, що в мене залишилося дуже мало чорнила. Треба буде витрачати його економніше: досі я вів мої записи щодня і заносив туди всякі дрібниці, тепер записуватиму лише видатні події мого життя.

До цього часу я встиг помітити, що періоди дощів тут цілком правильно чергуються з періодами без дощів, і таким чином міг заздалегідь підготуватися до дощів і посухи.

Але свого досвіду я набув дорогою ціною. Про це свідчить хоча б така подія, що трапилася зі мною в той час. Одразу після дощів, коли сонце перейшло на Південну півкулю, я вирішив, що настав найкращий час для того, щоб посіяти ті мізерні запаси рису та ячменю, про які було сказано вище. Я посіяв їх і з нетерпінням почав чекати на врожай. Але настали сухі місяці, у землі не залишилося ні краплі вологи, і жодне зерно не зійшло. Добре, що я відклав про запас по жменьці рису та ячменю. Я так і сказав собі: «Краще не висівати всього насіння; адже тутешній клімат ще не вивчений, і я не знаю напевно, коли слід сіяти і коли збирати врожай». Я дуже хвалив себе за цю обережність, бо був певен, що весь мій посів загинув від посухи. Який же великий був мій подив, коли через кілька місяців, тільки-но почалися дощі, майже усе моє зерно зійшло, ніби я щойно посіяв його!

Поки ріс і дозрівав мій хліб, я зробив одне відкриття, яке згодом принесло мені чималу користь.

Як тільки припинилися дощі та погода встановилася, тобто приблизно у листопаді, я подався на свою лісову дачу. Я не був там кілька місяців і з радістю переконався, що все залишилося по-старому, в тому самому вигляді, як було при мені. Змінилася тільки огорожа, що оточувала мій курінь. Вона складалася, як відомо, із подвійного частоколу. Огорожа була ціла, але її кілки, для яких я брав молоді деревця невідомої мені породи, що росли поблизу, пустили довгі пагони, так само, як пускає їх верба, якщо в неї зрізати верхівку. Я дуже здивувався, побачивши ці свіжі гілки, і мені було надзвичайно приємно, що моя огорожа вся в зелені. Я підстриг кожне деревце, щоб надати їм усім однакового вигляду, і вони на диво розрослися.

Хоча кругла площа моєї дачі мала до двадцяти п'яти ярдів у діаметрі, дерева (так я міг тепер називати мої кілки) згодом вкрили її своїм гіллям і давали таку густу тінь, що в ній можна було сховатися від сонця у будь-який час дня. Тому я вирішив нарубати ще кілька десятків таких самих кілків і вбити їх півколом уздовж усієї огорожі мого старого будинку. Так я й зробив. Я вбив їх у землю у два ряди, відступивши від стіни ярдів на вісім. Вони прийнялися, і незабаром у мене утворився живопліт, який спочатку захищав мене від спеки, а згодом послужив мені й іншу, біль важливу службу.

До цього часу я остаточно переконався в тому, що на моєму острові пори року слід розділяти не на літній та зимовий періоди, а на сухий та дощовий, причому ці періоди розподіляються приблизно так:

Половина лютого.
Березень.
Половина квітня.

 

Дощі. Сонце стоїть у зеніті.

Половина квітня.
Травень.
Червень.
Липень.
Половина серпня.

 

Сухо. Сонце рухається на північ.

Половина серпня.
Вересень.
Половина жовтня.

 

Дощі. Сонце знову в зеніті.

Половина жовтня.
Листопад.
Грудень.
Січень.
Половина лютого.

 

Сухо. Сонце рухається на південь.

Дощові періоди можуть бути довшими та коротшими – це залежить від вітру, але загалом я відзначив їх правильно. Поступово я переконався на досвіді, що в дощовий період мені дуже небезпечно перебувати просто неба: це шкідливо для здоров'я. Тому перед початком дощів я щоразу запасався провізією, щоб якомога рідше виходити за поріг і всі дощові місяці намагався просиджувати вдома.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24    25    26    27    28  




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082254291250, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова