Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Даніель Дефо

Робінзон Крузо

У переказі К.Чуковського

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Р.Сахалтуєв

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24    25    26    27    28  

Розділ 20. Робінзон намагається покинути свій острів

До останнього року мого перебування на острові я так і не дізнався, чи врятувався хтось із загиблого корабля.

Через кілька днів після того випадку я знайшов на березі, проти того місця, де розбився корабель, тіло потонулого юнги. Я дивився на нього із щирим сумом. У нього було таке миле, простодушне молоде обличчя! Можливо, якби він був живий, я полюбив би його і життя моє стало б набагато щасливішим.

Але не слід журитися за тим, чого все одно не повернути. Я довго блукав узбережжям, потім знову підійшов до утопленика. На ньому були короткі полотняні штани, синя полотняна сорочка та матроська куртка. За жодними ознаками не можна було визначити, яка його національність: у кишенях у нього я не знайшов нічого, крім двох золотих монет та люльки. Буря вщухла, і мені дуже хотілося взяти човен і дістатися на ньому до корабля. Я не сумнівався, що знайду там чимало корисних речей, які можуть мені стати в нагоді. Але не тільки це спокушало мене: найбільше мене хвилювала надія, що, можливо, на кораблі залишився хтось живий, кого я можу врятувати від смерті.

«І якщо я врятую його, – казав я собі, – моє життя стане набагато світлішим і радіснішим».

Ця думка оволоділа всім моїм серцем: я відчував, що ні вдень, ні вночі не знатиму спокою, поки не побуваю на розбитому кораблі. І я сказав собі:

«Хай що буде, а я спробую дістатися туди. Чого б це мені не коштувало, я мушу вирушити в море, якщо не хочу, щоб мене замучила совість».

З цим рішенням я поспішив повернутися до себе у фортецю і почав готуватися до важкої та небезпечної поїздки.

Я взяв хліба, великий глечик прісної води, пляшку рому, кошик із родзинками та компас. Завдавши на плечі всю цю дорогоцінну поклажу, я подався до того берега, де стояв мій човен. Вичерпавши з нього воду, я склав у човен речі і повернувся по новий вантаж. Цього разу я взяв із собою великий мішок рису, другий глечик прісної води, десятків два невеликих ячмінних коржиків, пляшку козячого молока, шматок сиру і парасольку. Все це я насилу перетягнув до човна і вирушив. Спершу я пішов на веслах і тримався якомога ближче до берега. Коли я досяг північно-східного краю острова і треба було підняти вітрило, щоб пуститися у відкрите море, я нерішуче зупинився.

«Йти чи ні?.. Ризикувати чи ні?» – запитував я себе.

Я подивився на швидкий потік морської течії, що огинала острів, згадав, на яку страшну небезпеку я наражався під час своєї першої поїздки, і потроху рішучість моя ослабла. Тут стикалися обидві течії, і я бачив, що, хоч би в яку течію я не  потрапив, будь-яка з них віднесе мене далеко у відкрите море.

«Мій човен такий маленький, – казав я собі, – що, варто здійнятися вітру, як його одразу ж накриє хвилею, і тоді загибель моя неминуча».

Під впливом цих думок я зовсім зніяковів і вже був готовий відмовитися від цієї справи. Я зайшов у невелику бухточку, причалив до берега, сів на пагорб і глибоко замислився, не знаючи, що робити.

Але незабаром почався приплив, і я побачив, що справи зовсім не такі погані: виявилося, що течія відливу йде від південного боку острова, а течія припливу – від північної, тож, якщо я, повертаючись з розбитого судна, триматиму курс до північного берега острова, то залишуся цілим і неушкодженим.

Отже, боятися не було чого. Я знову підбадьорився і вирішив завтра вранці вийти в море.

Настала ніч. Я переночував у човні, укрившись матроським бушлатом, а вранці вирушив у дорогу.

Спочатку я взяв курс у відкрите море, прямо на північ, поки не потрапив у потік течії, що прямувала на схід. Мене понесло дуже швидко, і менш ніж за дві години я дістався корабля.

Сумне видовище постало перед моїми очима: корабель (очевидно, іспанський) застряг носом між двома стрімчаками. Корму було знесено; вціліла лише носова частина. І грот-щогла і фок-щогла були зрубані.

Коли я підійшов до борту, на палубі показався собака. Побачивши мене, він почав вити й верещати, а коли я покликав його, зістрибнув у воду і підплив до мене. Я взяв його в човен. Він вмирав від голоду та спраги. Я дав собаці шматок хліба, і він накинулася на нього, як голодний вовк у снігову зиму. Коли собака наївся, я дав йому трохи води, і він став так жадібно хлебтати, що, напевно, луснув би, якби дати йому волю.

Потім я зійшов на корабель. Перше, що я побачив, були два трупи; вони лежали в рубці, міцно зчепившись руками. Ймовірно, коли корабель наскочив на скелю, його весь час обдавало величезними хвилями, бо була сильна буря, і ці два чоловіка, боячись, щоб їх не змило за борт, ухопилися один за одного, і так захлинулися. Хвилі були такі високі і так часто перехльостували через палубу, що корабель, по суті, увесь час був під водою, і ті, кого не змило хвилею, захлинулися в каютах і кубриці.

Крім собаки, на кораблі не залишилося жодної живої істоти.

Більшість речей, очевидно, теж винесло в море, а ті, що залишилися, підмокли. Щоправда, стояли в трюмі якісь діжки з вином чи горілкою, але вони були такі великі, що я навіть не намагався їх зрушити.

Було там ще кілька скринь, які, мабуть, належали матросам; дві скрині я відніс до човна, навіть не спробувавши їх відкрити. Якби замість носової частини вціліла корма, мені, напевно, дісталося б більше добра, бо навіть у цих двох скринях я згодом виявив деякі цінні речі. Корабель, мабуть, був дуже багатий.

Окрім скринь, я знайшов на кораблі діжку з якимось спиртним напоєм. У діжці було не менше двадцяти галонів, і мені було важко перетягнути її в човен. У каюті я знайшов кілька рушниць і велику порохівницю, а в ній фунта чотири пороху. Рушниці я залишив, бо вони були мені не потрібні, а порох узяв. Узяв я також лопатку та щипці для вугілля, яких надзвичайно потребував. Узяв два мідні казанки та мідний кавник.

З усім цим вантажем і собакою я відчалив від корабля, бо вже починався приплив. Того ж дня, до першої години ночі, я повернувся на острів, змучений і втомлений.

Я вирішив перенести свою здобич не в печеру, а в новий грот, бо туди було ближче. Ніч я знову провів у човні, а вранці, підкріпившись їжею, вивантажив на берег привезені речі і зробив докладний огляд. У діжці виявився ром, але, зізнатися, досить поганий, набагато гірший за той, який ми пили в Бразилії.

Натомість, коли я відкрив скрині, я знайшов у них багато корисних і цінних речей.

В одній з них був, наприклад, погребець [дорожня скриня] дуже витонченої та химерної форми. У погребці було багато пляшок із гарними срібними зашрубками; у кожній пляшці – не менше трьох пінт чудового, запашного лікеру. Там же я знайшов чотири банки з чудовими зацукрованими фруктами; на жаль, дві з них були зіпсовані солоною морською водою, але дві виявилися настільки щільно закупореними, що в них не проникло жодної краплі води. У скрині я знайшов кілька зовсім ще міцних сорочок, і ця знахідка мене дуже втішила; потім півтори дюжини кольорових шийних хусток і стільки ж білих полотняних носовичків, які принесли мені велику радість, оскільки дуже приємно в спекотні дні втирати спітніле обличчя тонкою тканиною.

На дні скрині я знайшов три мішечки з грошима і кілька невеличких злитків золота, вагою, я гадаю, близько фунта.

В іншій скрині були куртки, штани та камзоли, досить поношені, з дешевої тканини.

Чесно кажучи, коли я збирався на цей корабель, я думав, що знайду в ньому набагато більше корисних та цінних речей. Щоправда, я розбагатів на досить велику суму, але ж гроші були для мене непотрібним сміттям! Я охоче віддав би всі гроші за три-чотири пари звичайнісіньких черевиків і панчіх, яких не носив уже кілька років.

Склавши здобич у надійному місці і залишивши там мій човен, я пішов у зворотний шлях пішки. Була вже ніч, коли я повернувся додому. Вдома все було в повному порядку: спокійно, затишно та тихо. Папуга привітав мене лагідним словом, і козенята з такою радістю підбігли до мене, що я не міг не погладити їх і не дати їм свіжих колосків.

Колишні мої страхи з того часу ніби розвіялися, і я зажив по-старому, без жодних тривог, обробляючи поля і доглядаючи своїх тварин, до яких я прив'язався ще сильніше, ніж раніше.

Так я прожив ще майже два роки, в достатку, не знаючи ні в чому потреби. Але всі ці два роки я думав тільки про те, як мені покинути мій острів. З тієї хвилини, як я побачив корабель, який обіцяв мені свободу, моя самота стала мені ще ненависнішою. Дні та ночі проводив я в мріях про втечу з цієї в'язниці. Якби я мав у своєму розпорядженні баркас, хоч би на кшталт того, на якому я втік від маврів, я без роздумів пустився б у море, навіть не переймаючись тим, куди занесе мене вітер.

Нарешті я переконався, що мені вдасться вирватися на волю лише в тому випадку, якщо я захоплю когось із дикунів, що відвідували мій острів. Найкраще було б захопити одного з тих нещасних, яких ці людожери привозили сюди, щоб роздерти та з'їсти. Я врятую йому життя, і він допоможе мені вирватися на волю. Але план цей дуже небезпечний і важкий: адже для того, щоб захопити потрібного мені дикуна, я повинен напасти на натовп людожерів і перебити всіх до одного, а це мені навряд чи вдасться. Крім того, моя душа здригалася від думки, що мені доведеться пролити стільки людської крові хоча б і заради власного порятунку.

Довго в мені йшла боротьба, але нарешті пекуча жага свободи одержала перемогу над усіма доводами розуму й совісті. Я вирішив, чого б це мені не коштувало, захопити одного з дикунів, коли вони приїдуть на мій острів.

І ось я став мало не щодня виходити зі своєї фортеці до того далекого берега, до якого найімовірніше могли пристати піроги дикунів. Я хотів напасти на цих людожерів зненацька. Але минуло півтора роки – навіть більше! – а дикуни не з'являлися. Врешті-решт, нетерпіння моє стало таке велике, що я забув про будь-яку обережність і уявив чомусь, що, доведися мені зустрітися з дикунами, я легко впорався б не те що з одним, але й з двома або навіть з трьома!

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24    25    26    27    28  

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова