Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн




Даніель Дефо

Робінзон Крузо

У переказі К.Чуковського

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Р.Сахалтуєв

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24    25    26    27    28  

Розділ 16. Робінзон приручає диких кіз

На одинадцятому році мого перебування на острові, коли порох почав закінчуватися, я почав серйозно думати, як знайти спосіб ловити диких кіз живцем. Найбільше мені хотілося зловити матку з козенятами. Спочатку я ставив пастки, і кози нерідко потрапляли в них. Але від цього мені було мало користі: кози з'їдали приманку, а потім розривали пастки і спокійнісінько тікали на волю. На жаль, у мене не було дроту, і доводилося робити пастки з мотузок.

Тоді я вирішив спробувати вовчі ями. Знаючи місця, де кози паслися найчастіше, я викопав там три глибокі ями, накрив їх плетінками власного виготовлення і поклав на кожну плетінку оберемок колосків рису та ячменю. Невдовзі я переконався, що кози відвідують мої ями: колосся було з'їдене і навколо виднілися сліди козячих копит. Тоді я влаштував справжні пастки і наступного ж дня знайшов в одній ямі великого старого цапа, а в другій – трьох козенят: одного самця і двох самок.

Старого цапа я випустив на волю, бо не знав, що з ним робити. Він був такий дикий і злий, що взяти його живим було неможливо (я боявся увійти до нього в яму), а вбивати його не було чим. Тільки-но я підняв плетінку, він вискочив із ями і кинувся щодуху тікати. Згодом мені довелося переконатися, що голод приборкує навіть левів.

Але тоді я цього не знав. Якби я примусив козла поголодувати дні три-чотири, а потім приніс би йому води і трохи колосків, він став би смирним не гірше від моїх козенят.

Кози взагалі дуже розумні та слухняні. Якщо з ними добре поводитись, їх дуже легко приручити.

Але, повторюю, тоді я цього не знав. Випустивши цапа, я підійшов до тієї ями, де сиділи козенята, витяг усіх трьох по одному, зв'язав разом мотузкою і ледве притягнув їх додому.

Досить довго я не міг примусити їх їсти. Окрім молока матері, вони ще не знали іншої їжі. Але, коли вони зголодніли, я кинув їм кілька соковитих колосків, і вони помалу взялися за їжу. Незабаром вони звикли до мене і стали зовсім ручними.

Відтоді я почав розводити кіз. Мені хотілося, щоб у мене було ціле стадо, бо це був єдиний спосіб забезпечити себе м'ясом на той час, коли в мене закінчаться порох і дріб.

Років через півтора в мене було вже не менше дванадцяти кіз, рахуючи з козенятами, а ще через два роки моя череда виросла до сорока трьох голів. Згодом я влаштував п'ять обгороджених загонів; усі вони з'єднувалися між собою хвіртками, щоб можна було переганяти кіз з однієї луки на іншу.

У мене був тепер невичерпний запас козячого м'яса та молока. Зізнатися, коли я брався за розведення кіз, я й не думав про молоко. Тільки пізніше я почав їх доїти.

Я думаю, що найпохмуріша і найсуворіша людина не втрималася б від усмішки, якби побачила мене з моїм сімейством за обіднім столом. На чолі столу сидів я, король і володар острова, який повновладно розпоряджався життям усіх своїх підданих: я міг карати і милувати, дарувати і забирати свободу, і серед моїх підданих не було жодного бунтаря.

Треба було бачити, з якою королівською пишністю я обідав, оточений моїми придворними. Тільки Полу, як улюбленцю, дозволялося розмовляти зі мною. Собака, який давно вже постарів, сідав завжди праворуч від свого володаря, а ліворуч сідали кішки, чекаючи подачки з моїх власних рук. Така подачка вважалася знаком особливої ​​королівської ласки.

Це були не ті кішки, яких я привіз із корабля. Ті давно померли, і я власноруч поховав їх поблизу від мого житла. Одна з них вже на острові окотилася; я залишив пару кошенят, і вони виросли ручними, а решта втекли в ліс і здичавіли. Зрештою на острові розплодилося так багато кішок, що від них не було спасу: вони забиралися до мене в комору, тягали провізію і дали мені спокій лише тоді, коли я пристрелив двох чи трьох.

Повторюю, я жив як справжній король, ні в чому не знаючи потреби; біля мене завжди був цілий штат відданих мені придворних – не було лише людей. Втім, як побачить читач, незабаром настав час, коли в моїх володіннях з'явилося дуже багато людей.

Я твердо вирішив ніколи більше не здійснювати небезпечних морських подорожей, і все ж таки мені дуже хотілося мати під руками човен – хоч би для того, щоб плавати вздовж самого берега! Я часто думав про те, як мені перевести його на той бік острова, де була моя печера. Але, розуміючи, що виконати цей план важко, щоразу заспокоював себе тим, що мені добре і без човна.

Однак, сам не знаю чому, мене сильно тягнуло до тієї гірки, куди я піднімався під час моєї останньої подорожі. Мені хотілося ще раз подивитися звідти, який контур мають береги і куди прямує течія. Зрештою, я не витримав і вирушив у дорогу – цього разу пішки, вздовж берега.

Якби у нас в Англії з'явилася людина в такому одязі, який був на мені в ту пору, всі перехожі, я впевнений, розбіглися б з переляку або розреготалися; та часто я й сам, дивлячись на себе, мимоволі всміхався, уявляючи, як я йду по рідному Йоркширу з такою свитою і в такому вбранні.

На голові в мене височіла гостра безформна шапка з козячого хутра, з довгим, спадаючим на спину потиличником, що прикривав мою шию від сонця, а під час дощу не давав воді потрапляти за комір. У спекотному кліматі немає нічого більш шкідливого від дощу, що потрапив за одяг, на голе тіло.

Потім на мені був довгий камзол із того ж матеріалу, майже до колін. Штани були зі шкіри дуже старого цапа з такою довгою вовною, що вони закривали мені ноги до половини литок. Панчох в мене зовсім не було, а замість черевиків я спорудив собі – не знаю, як і назвати, – просто чоботи з довгими шнурками, що зав'язуються збоку. Взуття це мало найхимерніший вигляд, як, втім, і все інше моє вбрання.

Камзол я стягував широким ременем із козячої шкіри, очищеної від вовни; пряжку я замінив двома ремінцями, а з боків пришив по петлі – не для шпаги та кинджала, а для пили та сокири.

Крім того, я одягав шкіряну перев'язь через плече, з такими ж застібками, як і на поясі, тільки трохи вужчими. До цієї перев'язі я приладнав дві сумки так, щоб вони були під лівою рукою: в одній був порох, в іншій дріб. За спиною в мене висів кошик, на плечі у мене була рушниця, а над головою – величезна парасолька. Парасолька була потворна, але вона була, мабуть, найнеобхіднішою частиною мого дорожнього спорядження. Більш необхідною, ніж парасолька, була для мене тільки рушниця.

Кольором обличчя я був менше схожий на негра, ніж можна було очікувати, беручи до уваги, що я жив неподалік від екватора і анітрохи не боявся засмаги. Спершу я відпустив собі бороду. Борода виросла непомірної довжини. Потім я поголив її, залишивши лише вуса; зате вуса відростив чудові, справжні турецькі. Вони були такими жахливо довгими, що в Англії лякали б перехожих.

Але про все це я згадую лише мимохідь: не надто багато було на острові глядачів, які могли б милуватися моїм обличчям і поставою, – то чи не байдуже, яка в мене була зовнішність! Я заговорив про неї просто тому, що згадалося, і більше вже не казатиму про неї нічого.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24    25    26    27    28  




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова