Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн




Даніель Дефо

Робінзон Крузо

У переказі К.Чуковського

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Р.Сахалтуєв

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24    25    26    27    28  

Розділ 11. Робінзон продовжує досліджувати острів

Багато разів я намагався сплести собі кошик, але ті прути, які мені вдавалося дістати, виявлялися такими ламкими, що в мене нічого не виходило.

Дитиною я дуже любив ходити до одного кошикаря, що проживав у нашому місті, і дивитися, як він працює. І тепер це мені пригодилося. Усі діти спостережливі та люблять допомагати дорослим. Придивившись до роботи кошикаря, я незабаром помітив, як плетуться корзини, і як міг допомагав моєму приятелеві працювати. Потроху я навчився плести кошики не гірше за нього. Тож тепер мені не вистачало лише матеріалу. Нарешті мені спало на думку: чи не підійдуть для цієї справи гілки тих дерев, з яких я зробив живопліт? Адже у них мають бути пружні, гнучкі гілки, як у нашої верби. І я вирішив спробувати.

На другий же день я вирушив на дачу, зрізав кілька гілок, вибираючи найтонші, і переконався, що вони якнайкраще годяться для плетіння кошиків. Наступного разу я прийшов із сокирою, щоб одразу нарубати багато гілок. Мені не довелося довго шукати їх, бо дерева цієї породи тут росли у великій кількості. Нарубані прути я перетяг за огорожу мого куреня і сховав.

Щойно почався період дощів, я сів за роботу і сплів дуже багато кошиків. Вони служили мені для різних потреб: я носив у них землю, складав всякі речі і тому подібне. Щоправда, кошики виходили в мене незграбні, я не міг надати їм витонченості, але, принаймні, вони добре виконували своє призначення, а мені тільки цього було й треба.

З того часу мені часто доводилося займатися плетінням кошиків: старі ламалися чи зношувалися і потрібні були нові. Я робив різноманітні кошики – і великі, і маленькі, але переважно запасався глибокими і міцними кошиками для зберігання зерна: я хотів, щоб вони служили мені замість мішків. Правда, зараз зерна в мене було мало, але я мав намір накопичувати його протягом кількох років.

Я вже казав, що мені дуже хотілося обійти весь острів і що я кілька разів доходив до річки і ще вище – до того місця, де побудував курінь.

Звідти можна було вільно пройти до протилежного берега, якого я ще ніколи не бачив. Я взяв рушницю, маленьку сокиру, великий запас пороху, дробу і куль, прихопив про всяк випадок два сухарі і велике гроно родзинок і рушив у дорогу. За мною, як завжди, побіг собака.

Коли я дійшов до свого куреня, я, не зупиняючись, рушив далі, на захід. Як раптом, пройшовши з півгодини, я побачив перед собою море, а в морі, на мій подив, смугу землі.

Був яскравий сонячний день, я добре розрізняв землю, але не міг визначити, материк це чи острів. Високе плоскогір'я тяглося із заходу на південь і знаходилося від мого острова дуже далеко, – на мою думку, миль за сорок, якщо не більше.

Я не мав уявлення, що то за земля. Одне я знав твердо: це, безперечно, частина Південної Америки, що, ймовірно, лежить неподалік від іспанських володінь. Цілком можливо, що там живуть дикуни-людожери і що, якби я потрапив туди, моє становище було б ще гіршим, ніж тепер.

Ця думка втішила мене.

Отже, дарма я проклинав свою гірку долю. Життя моє могло б виявитися набагато сумнішим. Отже, я дарма мучив себе безплідним жалем через те, що буря викинула мене саме сюди, а не в якесь інше місце. Отже, я маю радіти, що живу тут, на моєму безлюдному острові.

Розмірковуючи таким чином, я неквапливо рухався вперед, причому мені доводилося переконуватися на кожному кроці, що ця частина острова, де я тепер знаходився, набагато привабливіша за ту, де я влаштував своє перше житло. Скрізь тут зелені галявини, прикрашені дивовижними квітами, чарівні гаї, птахи, що дзвінко співають.

Я помітив, що тут багато папуг, і мені захотілося зловити одного: я сподівався приручити його і навчити говорити. Після кількох невдалих спроб мені вдалося спіймати молодого папугу: я підбив йому палицею крило. Оглушений моїм ударом, він впав на землю. Я підібрав його і приніс додому. Згодом мені вдалося добитися того, що він почав називати мене на ім'я.

Дійшовши до морського берега, я ще раз переконався, що доля закинула мене у найгіршу частину острова.

Тут увесь берег був усіяний черепахами, а там, де я жив, я за півтора року знайшов лише трьох. Тут було безліч птахів всіляких порід. Були й такі, яких я ніколи не бачив. М'ясо деяких виявилося дуже смачним, хоч я навіть не знав, як вони називаються. Серед відомих мені птахів найкращими були пінгвіни.

Отже, повторюю ще раз: цей берег був у всіх відношеннях привабливіший за мій. І все ж таки я не мав жодного бажання переселятися сюди. Проживши у своєму наметі близько двох років, я встиг звикнути до тих місць, тут же я почував себе мандрівником, гостем, мені було якось не по собі і тягло додому.

Вийшовши на берег, я повернув на схід і пройшов узбережжям близько дванадцяти миль. Тут я встромив у землю високу жердину, щоб помітити місце, бо вирішив, що наступного разу прийду сюди з іншого боку, і подався назад.

Я хотів повернутися іншим шляхом.

«Острів такий невеликий, – думав я, – що на ньому не можна заблукати. У крайньому випадку, я виберусь на гірку, роззирнуся і побачу, де знаходиться моє старе житло».

Однак я зробив велику помилку. Відійшовши від берега не більше двох-трьох миль, я непомітно спустився в широку долину, яку так тісно обступали пагорби, порослі густими лісами, що не було жодної можливості зрозуміти, де я знаходжусь. Я міг би тримати шлях по сонцю, але для цього треба було точно знати, де знаходиться сонце в цей час. Найгірше було те, що протягом трьох чи чотирьох днів, поки я блукав у долині, погода стояла похмура, сонця зовсім не було видно. Зрештою довелося знову вийти на берег моря, на те саме місце, де стояла моя жердина.

Звідти я повернувся додому старою дорогою. Я йшов не кваплячись і часто сідав відпочити, бо погода була дуже спекотна, а мені доводилося нести багато важких речей – рушницю, заряди, сокиру.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24    25    26    27    28  




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова