Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Даніель Дефо

Робінзон Крузо

У переказі К.Чуковського

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Р.Сахалтуєв

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24    25    26    27    28  

Розділ 7. Робінзон на новосіллі. – Коза та козеня

Важко мені було перетягувати у фортецю всі мої багатства – провізію, зброю та інші речі. Я ледве впорався з цією роботою. І одразу ж довелося взятися за нову: розбити великий, міцний намет.

У тропічних країнах дощі, як відомо, бувають надзвичайно рясні і певну пору року ллють без перерви багато днів. Щоб захистити себе від вологи, я зробив подвійний намет, тобто спочатку поставив один намет, менший, а над ним – другий, більший. Зовнішній намет я накрив брезентом, захопленим мною на кораблі разом із вітрилами. Тепер я спав уже не на підстилці, кинутій прямо на землю, а в дуже зручному гамаку, що належав помічнику нашого капітана.

Я переніс у намет усі їстівні запаси та інші речі, які могли зіпсуватися від дощів. Коли все це було принесено всередину огорожі, я наглухо затулив отвір, що тимчасово служив мені дверима, і почав входити по драбині, про яку вже сказано вище. Таким чином, я жив, як в укріпленому замку, захищений від усіляких небезпек, і міг спати спокійно.

Затуливши огорожу, я почав копати печеру, поглиблюючи природну впадину в горі. Печера була якраз за наметом і служила мені льохом. Викопане каміння я ніс через намет у двір і складав біля огорожі з внутрішнього боку. Туди ж я висипав і землю, тож ґрунт у дворі піднявся на півтора фути.

Чимало часу забрали у мене ці роботи. Втім, на той час мене займали багато інших справ і сталося кілька таких подій, про які я хочу розповісти.

Якось, ще в той час, коли я тільки готувався ставити намет і рити печеру, раптом набігла чорна хмара і почалася злива. Потім блиснула блискавка, пролунав страшенний удар грому.

У цьому, звісно, не було нічого незвичайного, і мене злякала не стільки блискавка, скільки одна думка, яка швидше блискавки промайнула в мене в голові: «Мій порох!»

У мене завмерло серце. Я з жахом думав: «Один удар блискавки може знищити мій порох! А без нього я не матиму можливості оборонятися від хижих звірів і добувати собі їжу». Дивна річ: тоді я навіть не подумав про те, що від вибуху найперше можу загинути я сам.

Цей випадок справив на мене таке сильне враження, що, як тільки гроза минула, я відклав усі свої роботи з улаштування та зміцнення житла і взявся за столярне ремесло та шиття: я шив мішечки та робив скриньки для пороху. Треба було розділити порох на кілька частин і кожну частину зберігати окремо, щоб вони не могли спалахнути одночасно.

На цю роботу пішло майже два тижні. Усього пороху я мав до двохсот сорока фунтів. Я розклав цю кількість по мішечках і скриньках, розділивши її принаймні на сто частин.

Мішечки та скриньки я заховав у розщелині гори, у таких місцях, куди не могла проникнути волога, і ретельно позначив кожне місце. За барило з підмоченим порохом я й не боявся – цей порох і без того був поганий – і тому поставив його, як є, у печеру, або у свою "кухню", як я подумки називав її.

Увесь цей час я щодня, а іноді й частіше, виходив із дому з рушницею – для прогулянки, а також для того, щоб ознайомитися з місцевою природою і, якщо вдасться, підстрелити якоїсь дичини.

У першу ж таку екскурсію я зробив відкриття, що на острові водяться кози. Я дуже зрадів, але незабаром виявилося, що кози надзвичайно спритні й чуйні, тож підкрастися до них немає жодної можливості. Втім, це мене не збентежило: я не сумнівався, що рано чи пізно навчуся полювати на них.

Незабаром я помітив одне цікаве явище: коли кози були на вершині гори, а я з'являвся в долині, уся череда одразу ж тікала від мене геть; але коли кози були в долині, а я на горі, тоді вони, здавалося, не помічали мене. З цього я зробив висновок, що очі у них влаштовані особливим чином: вони не бачать того, що знаходиться нагорі. З того часу я почав полювати так: підіймався на якийсь пагорб і стріляв у кіз з вершини. Першим пострілом я вбив молоду козу, при якій було козеня. Мені дуже було шкода козеня. Коли мати впала, воно продовжувало смирно стояти біля неї і довірливо дивилося на мене. Мало того, коли я підійшов до вбитої кози, закинув її собі на плечі і поніс додому, козеня побігло за мною. Тож ми дійшли до самого будинку. Я поклав козу на землю, узяв козеня і спустив його через огорожу у двір. Я гадав, що мені вдасться виростити його і приручити, але він ще не вмів їсти траву, і я був змушений його зарізати. Мені надовго вистачило м'яса цих двох тварин. Їв я взагалі мало, намагаючись берегти свої запаси, особливо сухарі.

Після того як я остаточно влаштувався у своєму новому житлі, мені довелося замислитися над тим, як би мені швидше скласти собі піч або взагалі якесь вогнище. Треба було запастися дровами.

Як я впорався з цим завданням, як я збільшив свій льох, як поступово оточив себе деякими зручностями, я докладно розповім на подальших сторінках.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24    25    26    27    28  

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова