![]() |
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
Усі категорії |
Карло Коллоді
Переклад українською – Юрій Авдєєв
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Лібіко Марайя
Розділи: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36
Бідолашний Піноккіо спросоння не помітив, що ноги в нього згоріли. Тож, почувши батьків голос, він скочив з лавки, щоб побігти відчинити двері, але ступив два-три непевних кроки і впав на підлогу. При цьому загуркотіло так, ніби з п'ятого поверху скинули мішок з дерев'яними ложками.
– Відчини! – гукнув з вулиці Джеппетто.
– Таточку мій, я не можу, – відповів крізь сльози дерев'яний хлопчик, качаючись по підлозі.
– Чому не можеш?
– Бо мені згризли ноги.
– Хто згриз?
– Кіт, – відповів Піноккіо, побачивши кота, який грався стружками, підкидаючи їх передніми лапками.
– Відчини, кажу, – повторив Джеппетто. – Бо як зайду, то дам тобі такого кота...
– Я не можу стати на ноги, повір мені. Ой горе мені, горе, доведеться все життя повзати на колінах!..
Джеппетто, гадаючи, що ці зойки – ще одна витівка капосника вирішив покласти цьому край, видерся по стіні і вліз у кімнату через вікно.
Він таки хотів дотримати слова й набити Піноккіо, та, побачивши його на землі і справді без ніг, сповнився жалістю до бідолахи, взяв його на руки, почав цілувати, пестити і зі сльозами на очах спитав:
– Мій голубе Піноккіо, як же це ти спалив собі ноги?
– Не знаю, татусю, але повір мені, це була жахлива ніч, якої я не забуду повік. Гуркав грім, палахкотіли блискавки, – а я був страшенно голодний. І тоді Цвіркун-балакун мені сказав: «Так тобі й треба: ти поганий і цього заслужив». А я сказав: «Стережись, Цвіркуне!», а він сказав: «Ти дерев'яний хлопчик, голова в тебе дерев'яна», тоді я кинув у нього молотком, і він, здається, помер, але в цьому винний він сам. Я не хотів його вбивати, бо поставив сковорідку на гарячу жаровню, але курчатко полетіло геть і сказало: «До побачення... на все добре», а мій голод усе дужчав, і тому той дідусь у нічному ковпаку, відчинивши вікно, сказав мені: «Стань ближче і підстав шапку», і я, мокрий з голови до п'ят (хіба попросити шматок хліба – це сором, правда?), повернувся додому, а що був дуже голодний, то поставив ноги на жаровню, щоб просохнути, а ви, повернувшись, побачили, що вони згоріли. А я все ще хочу їсти, а ніг у мене більше немає. Гу-у-у!
І бідний Піноккіо заплакав і заридав так голосно, що його чути було за п'ять кілометрів.
Джеппетто, який з усієї цієї плутанини зрозумів тільки одне, – що його дерев'яний синок ось-ось помре з голоду, витяг з кишені три груші, дав їх Піноккіо і сказав:
– Ці три груші я наготував собі на сніданок, але охоче віддаю тобі. З'їж їх на здоров'ячко.
– Як хочеш, щоб я з'їв, обчисть їх мені.
– Обчистити? – перепитав здивовано Джеппетто. – Я ніколи не думав, мій синку, що ти такий вередливий і перебірливий. Погано! На цьому світі змалку треба звикати їсти все, бо ж ніколи не знаєш, що може трапитись. А буває всяке!
– Звичайно, – сказав Піноккіо. – Але я ніколи не їстиму нечищених фруктів. Я ненавиджу шкурки.
Джеппетто, добра людина, витяг ножика і, набравшись терпіння, обібрав три груші. Шкурки він поклав на краєчок стола. За одну мить від першої груші лишився тільки огризок, і Піноккіо хотів його викинути. Але Джеппетто притримав хлопця за руку, промовивши:
– Не викидай. Усе на щось згодиться.
– Але ж я не їм огризків, – обурився дерев'яний хлопчик.
– Не зарікайся! Усяк буває!.. – спокійно повторив Джеппетто.
Одне слово, три огризки, замість вилетіти за вікно, були покладені на краєчку стола поряд із шкурками.
З'ївши, або, точніше, строщивши три груші, Піноккіо позіхнув на весь рот і запхикав:
– Я не наївся!
– Але ж у мене, синку, більше нічого немає.
– Зовсім нічого?
– Тільки оці шкурки й огризки з груш.
– Ну що ж, – сказав Піноккіо, – як нема нічого іншого, з'їм шкурки.
Він почав жувати. Спочатку трохи кривився, потім, одну за одною, проковтнув усі шкурки, а далі й огризки. Коли скінчив їсти, задоволено поплескав себе по животі і весело промовив:
– Тепер усе гаразд! Почуваю себе чудово!
– От бачиш, – зауважив Джеппетто, – я ж казав, що не треба дуже вередувати і перебирати їжею! Мій голубе, ми ніколи не знаємо, що може статися з нами на цьому світі. А статися може всяке!..
Розділи: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2025 Валерія Воробйова