Карло Коллоді
Пригоди Піноккіо
Переклад українською – Юрій Авдєєв
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Лібіко Марайя
Розділи:
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
10. Ляльки одразу впізнають свого брата Піноккіо і влаштовують йому пишну зустріч, та в найурочистіший момент з'являється хазяїн театру, і Піноккіо загрожує жахлива небезпека
Коли Піноккіо зайшов до театру, там мало не зчинилась революція. А треба
сказати, що завісу вже підняли і вистава почалася.
На сцені були Арлекін та Полішинель, і вони, як завжди, сварилися між собою,
обмінюючись погрозами, ляпасами і потиличниками.
Глядачі не спускали очей зі сцени і аж за животи бралися від сміху, бо дві
ляльки сварились майстерно, ніби справжні люди. Зненацька Арлекін затнувся,
повернувся обличчям до зали і, показавши рукою кудись у задні ряди, заголосив
трагічним голосом:
– О боги! Чи я сплю? Чи ні? Адже там унизу – Піноккіо!
– Справді, Піноккіо! – вигукнув Полішинель.
– Так, це він, – вискнула синьйора Розаура, висунувши голівку з-за лаштунків.
– Піноккіо, Піноккіо! – закричали хором усі ляльки і прожогом вибігли на сцену.
–
Піноккіо! Наш братик Піноккіо! Хай живе Піноккіо!
– Піноккіо, піднімись сюди, до мене! – кричав Арлекін. – Прийди в обійми своїх
дерев'яних братів!
Почувши таке палке запрошення, Піноккіо одним скоком подолав відстань від задніх
рядів до передніх. Ще один стрибок – і він уже на голові диригента оркестру, а
там і на сцені.
Неможливо описати всі обійми, дружні стусани й щиглі, які дісталися Піноккіо від
усіх акторів і акторок дерев'яної трупи.
Це була безумовно зворушлива картина, але глядачі хотіли дивитися далі виставу,
їм уже нетерпеливилось, і вони загукали:
– Хочемо комедії! Дайте комедію!
Та марно вони рвали горлянки: дерев'яні ляльки, замість вести спектакль,
закричали й загаласували ще дужче. Вони підхопили Піноккіо на плечі й урочисто
винесли на передню частину сцени.
Та ось де не взявся хазяїн театру, такий страшний із себе, що навіть дивитися
було страшно. У нього була чорна, як вугілля, борода, довга аж до землі; ходячи,
він наступав на неї ногами. Рота мав широкого, як піч, очі блискали, як два
червоні ліхтарі. В руках він тримав замашний нагай, сплетений із зміїних та
лисячих хвостів.
Коли несподівано з'явився хазяїн, усі поніміли, затамувавши подих. Запала така
тиша, що можна було почути, як пролетить муха. Бідні ляльки, хлопчики й
дівчатка, тремтіли, як осикові листочки.
– Ти чого прийшов до мого театру? Чинити неподобства? – запитав у Піноккіо
страшним захриплим голосом хазяїн.
– Повірте, вельмишановний пане, я нічого не винен.
– Цить! Завтра я з тобою поквитаюсь.
І справді, після вистави хазяїн пішов на кухню, де на товстому рожні смажився на
вечерю величезний баран. Та для того, щоб м'ясо добре підсмажилося, не вистачало
дров. Хазяїн покликав Арлекіна й Полішинеля і наказав їм:
– Принесіть мені отого хлопця. Я його почепив у сінях на цвяшку. Мені здається,
що він із сухенького дерева і горітиме чудово. Тоді мій баран добряче
підсмажиться.
Арлекін і Полішинель спершу завагались, але, налякані страшним поглядом хазяїна,
вийшли і незабаром повернулися, несучи попідруки Піноккіо, що звивався, як вугор
на березі, і розпачливо верещав:
– Ой татоньку мій, рятуй мене! Я не хочу помирати!
Розділи:
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
