19. У Піноккіо крадуть золоті монети, і за це його садять на чотири місяці до в'язниці
Повернувшись у місто, дерев'яний хлопчик почав лічити хвилину за хвилиною і коли
йому здалося, що час уже наспів, подався до Чарівного поля.
Він поспішав, серце його билося все дужче й дужче – тік-так, тік-так, як великий
годинник, що поспішає. В голові його роїлися веселі думки: «А що, як замість
тисячі монет я знайду на дереві дві тисячі? А може, замість двох тисяч, буде
п'ять тисяч? А що, як замість п'яти тисяч – сто тисяч? Ой, яким великим багачем
стану я тоді! Куплю собі пишний палац, тисячу дерев'яних коників і тисячу
стаєнь, щоб розважатись досхочу, а ще погрібець з солодкими напоями і шафу,
повну солодощів: варення, тортів, булочок, солодкого мигдалю та вафель з
кремом».
Отак, солодко мріючи, Піноккіо дійшов до поля і зупинився подивитися, чи не
видно дерева з золотими монетами. Але не побачив нічого. Пройшов ще сто кроків,
і там нічого. Зайшов на поле, підступив до того місця, де закопав свої гроші, –
теж нічого. Хлопчик замислився і, забувши всі правила пристойності, витяг руку з
кишені й довго шкріб собі потилицю. В цю мить почувся чийсь гучний сміх, і,
оглянувшись, малий побачив над собою на дереві великого Папугу, який чистив
дзьобом своє ріденьке пір'ячко.
– Чого смієшся? – сердито спитав Піноккіо.
– Того, що, коли чистив пір'я, полоскотав сам себе під крилом.
Дерев'яний хлопчик нічого не відповів. Пішов до рову, знову набрав води в
черевик і почав поливати землю, якою були присипані золоті монети. Тут він знову
почув сміх, ще нахабніший, ніж перед тим.
– Послухай, – розгнівався Піноккіо, – можеш ти мені, нарешті, пояснити, клятий
Папуго, що має означати твій сміх?
– Я сміюся з тих йолопів, які вірять усяким дурницям і дають шахраям обдурювати
себе.
– Ти, може, маєш на увазі мене?
– Так, я маю на увазі тебе, нещасний Піноккіо. Ти такий дурний, що повірив, ніби
гроші можна сіяти і збирати на грядках, як огірки і гарбузи. Я теж колись
повірив і ось лишився майже без пір'я. Тепер я переконався, на жаль, запізно, що
чесно гроші можна заробити тільки власними руками й головою.
– Я тебе не розумію, – мовив дерев'яний хлопчик. Його вже брав страх.
– Ну що ж, поясню тобі докладніше, – сказав Папуга. – Отож знай, що коли ти
подався до міста, Лисиця з Котом повернулися, забрали золоті монети і чкурнули
щодуху геть. Спробуй їх тепер наздогнати.
Піноккіо роззявив рота від подиву і, не ймучи віри Папузі, заходився руками
розгрібати мокру землю. Гріб, гріб, гріб і вигріб таку глибоченну яму, що туди
міг сховатися цілий ожеред соломи, але грошима там і не пахло. З розпачу він
побіг до міста й подався зразу до судді поскаржитися на двох шахраїв, що його
обікрали.
Суддею була стара мавпа з породи горил. Її всі шанували за похилий вік і сиву
бороду. Але найбільшу повагу до судді-мавпи викликали її золоті окуляри без
скелець. Вона ніколи не знімала їх, кажучи, що в неї дуже слабкий зір.
Піноккіо докладно розповів судді, як його обдурили, назвав імена, прізвища й
особливі прикмети шахраїв і попросив учинити правий суд.
Суддя слухав дуже уважно і співчутливо. Коли дерев'яний хлопчик скінчив свою
розповідь, мавпа подзвонила в дзвіночок. Негайно з'явилися два сторожові пси в
жандармських мундирах.
Суддя показав жандармам на Піноккіо:
– У цього бідолахи вкрали чотири золотих монети, – сказав він. – Схопіть його і
зараз же відведіть у в'язницю.
Бідолаха, почувши такий несподіваний вирок, отетерів, хотів був протестувати,
але жандарми швиденько заткнули йому рота і повели до в'язниці. Там він просидів
би чотири місяці, чотири довгих-довгих місяці або ще й довше, якби не щасливий
випадок. Річ у тому, що молодий імператор, який правив Дурнеловами, здобув
велику перемогу над своїми ворогами і влаштував з цієї нагоди пишне свято з
ілюмінацією, фейєрверком, кінними змаганнями і велосипедними перегонами.
З великих радощів він наказав відчинити в'язниці і випустити на волю всіх
злодіїв.
– Якщо всіх випускають, то й я хочу вийти, – сказав Піноккіо тюремникові.
– Вам не можна, – відповів той. – На вас цей указ не поширюється.
– Пробачте, – заперечив Піноккіо, – Адже я теж злодій.
Тоді ви тисячу разів маєте слушність, – сказав тюремник, шанобливо зняв кашкет на
прощання, відімкнув двері в'язниці і випустив хлопчика на волю.
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
Посилання на
сайти з дитячими
книгами
українською
мовою
Якщо у вас є сайт,
на якому можна
скачати, або прочитати
дитячi книги
українською мовою,
напишіть мені
і я додам ваш
сайт до цього перелiку.
