Карло Коллоді

Пригоди Піноккіо

Переклад українською – Юрій Авдєєв
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Лібіко Марайя

Розділи:   1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36 

19. У Піноккіо крадуть золоті монети, і за це його садять на чотири місяці до в'язниці

Повернувшись у місто, дерев'яний хлопчик почав лічити хвилину за хвилиною і коли йому здалося, що час уже наспів, подався до Чарівного поля.

Він поспішав, серце його билося все дужче й дужче – тік-так, тік-так, як великий годинник, що поспішає. В голові його роїлися веселі думки: «А що, як замість тисячі монет я знайду на дереві дві тисячі? А може, замість двох тисяч, буде п'ять тисяч? А що, як замість п'яти тисяч – сто тисяч? Ой, яким великим багачем стану я тоді! Куплю собі пишний палац, тисячу дерев'яних коників і тисячу стаєнь, щоб розважатись досхочу, а ще погрібець з солодкими напоями і шафу, повну солодощів: варення, тортів, булочок, солодкого мигдалю та вафель з кремом».

Отак, солодко мріючи, Піноккіо дійшов до поля і зупинився подивитися, чи не видно дерева з золотими монетами. Але не побачив нічого. Пройшов ще сто кроків, і там нічого. Зайшов на поле, підступив до того місця, де закопав свої гроші, – теж нічого. Хлопчик замислився і, забувши всі правила пристойності, витяг руку з кишені й довго шкріб собі потилицю. В цю мить почувся чийсь гучний сміх, і, оглянувшись, малий побачив над собою на дереві великого Папугу, який чистив дзьобом своє ріденьке пір'ячко.

– Чого смієшся? – сердито спитав Піноккіо.

– Того, що, коли чистив пір'я, полоскотав сам себе під крилом.

Дерев'яний хлопчик нічого не відповів. Пішов до рову, знову набрав води в черевик і почав поливати землю, якою були присипані золоті монети. Тут він знову почув сміх, ще нахабніший, ніж перед тим.

– Послухай, – розгнівався Піноккіо, – можеш ти мені, нарешті, пояснити, клятий Папуго, що має означати твій сміх?

– Я сміюся з тих йолопів, які вірять усяким дурницям і дають шахраям обдурювати себе.

– Ти, може, маєш на увазі мене?

– Так, я маю на увазі тебе, нещасний Піноккіо. Ти такий дурний, що повірив, ніби гроші можна сіяти і збирати на грядках, як огірки і гарбузи. Я теж колись повірив і ось лишився майже без пір'я. Тепер я переконався, на жаль, запізно, що чесно гроші можна заробити тільки власними руками й головою.

– Я тебе не розумію, – мовив дерев'яний хлопчик. Його вже брав страх.

– Ну що ж, поясню тобі докладніше, – сказав Папуга. – Отож знай, що коли ти подався до міста, Лисиця з Котом повернулися, забрали золоті монети і чкурнули щодуху геть. Спробуй їх тепер наздогнати.

Піноккіо роззявив рота від подиву і, не ймучи віри Папузі, заходився руками розгрібати мокру землю. Гріб, гріб, гріб і вигріб таку глибоченну яму, що туди міг сховатися цілий ожеред соломи, але грошима там і не пахло. З розпачу він побіг до міста й подався зразу до судді поскаржитися на двох шахраїв, що його обікрали.

Суддею була стара мавпа з породи горил. Її всі шанували за похилий вік і сиву бороду. Але найбільшу повагу до судді-мавпи викликали її золоті окуляри без скелець. Вона ніколи не знімала їх, кажучи, що в неї дуже слабкий зір.

Піноккіо докладно розповів судді, як його обдурили, назвав імена, прізвища й особливі прикмети шахраїв і попросив учинити правий суд.

Суддя слухав дуже уважно і співчутливо. Коли дерев'яний хлопчик скінчив свою розповідь, мавпа подзвонила в дзвіночок. Негайно з'явилися два сторожові пси в жандармських мундирах.

Суддя показав жандармам на Піноккіо:

– У цього бідолахи вкрали чотири золотих монети, – сказав він. – Схопіть його і зараз же відведіть у в'язницю.

Бідолаха, почувши такий несподіваний вирок, отетерів, хотів був протестувати, але жандарми швиденько заткнули йому рота і повели до в'язниці. Там він просидів би чотири місяці, чотири довгих-довгих місяці або ще й довше, якби не щасливий випадок. Річ у тому, що молодий імператор, який правив Дурнеловами, здобув велику перемогу над своїми ворогами і влаштував з цієї нагоди пишне свято з ілюмінацією, фейєрверком, кінними змаганнями і велосипедними перегонами.

З великих радощів він наказав відчинити в'язниці і випустити на волю всіх злодіїв.

– Якщо всіх випускають, то й я хочу вийти, – сказав Піноккіо тюремникові.

– Вам не можна, – відповів той. – На вас цей указ не поширюється.

– Пробачте, – заперечив Піноккіо, – Адже я теж злодій.

Тоді ви тисячу разів маєте слушність, – сказав тюремник, шанобливо зняв кашкет на прощання, відімкнув двері в'язниці і випустив хлопчика на волю.

Розділи:   1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36