Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт


Карло Коллоді

Пригоди Піноккіо

Переклад українською – Юрій Авдєєв
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Лібіко Марайя

Розділи:   1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36 

36. Піноккіо нарешті стає з дерев'яної ляльки справжнім хлопчиком

Піноккіо бадьоро плив до берега, коли раптом помітив, що батько, який сидів у нього на спині, до половини зануривши ноги у воду, дрібно-дрібно тремтить, ніби його б'є лихоманка.

Від чого ж він тремтів: від холоду чи від страху? Хто знає? Можливо, від того й від того. Але Піноккіо, думаючи, що батько трясеться від страху, промовив, щоб підбадьорити його:

– Тримайтесь, тату! За кілька хвилин ми дістанемося до землі і будемо врятовані.

– А де ж той благословенний берег? – тривожно спитав дідусь і примружив очі, ніби кравець, що втягає нитку в голку. – Я дивлюся та й дивлюся на всі боки, а все бачу саме тільки небо і море.

– Але я вже бачу берег, – промовив дерев'яний хлопчик. – Щоб ви знали, я – як кіт: вночі бачу краще, ніж удень.

Пригоди Піноккіо

Бідолаха Піноккіо навмисне сказав неправду, щоб підбадьорити старого. А насправді він уже трохи побоювався: сили його танули, дихав він важче.

Він плив, поки мав сили, потім повернув голову до Джеппетто і сказав задихаючись:

– Таточку мій... допоможіть мені... я помираю!

Батько з сином думали, що вже загинули, коли почули хрипкий голос:

– Хто це там помирає?

– Я і мій нещасний батько.

– Я пізнаю цей голосок! Ти Піноккіо!

– Правда, а ти хто?

– А я Тунець, товариш твій по ув'язненню в череві Акули.

– А як тобі пощастило втекти?

– Я зробив, як ти. Ти показав мені шлях до порятунку.

– Мій Тунцю, ти нагодився дуже вчасно! Благаю тебе, заради твоїх дітей, допоможи нам, а то ми загинемо.

– Залюбки і від щирого серця, – сказав Тунець. – Хапайтесь обоє за мого хвоста. Я за чотири хвилини дотягну вас до берега.

Джеппетто і Піноккіо, звісно, одразу скористалися з цього запрошення. Але, замість учепитися за хвоста, вони вирішили, що буде краще сісти верхи на Тунця. Так і зробили.

– Може, ми занадто важкі?

– Важкі? Аніскілечки, ви мені неначе дві порожні черепашки, – відповів Тунець, який був з добре теля завбільшки.

Коли всі троє підпливли до берега, Піноккіо перший вистрибнув на сушу, щоб допомогти батькові зійти. Потім він звернувся до Тунця і голосом, сповненим вдячності, сказав:

– Любий друже, ти врятував мого батька! Я не знаходжу слів, щоб як слід подякувати тобі. Дозволь поцілувати тебе на знак вічної вдячності.

Тунець висунув з води писок, і Піноккіо, ставши навколішки, палко поцілував його. Бідолаха Тунець, украй розчулений цим, розплакався і, соромлячись своїх сліз, пірнув під воду й зник.

Тим часом настав день. Піноккіо, взявши руку Джеппетто, який ледве стояв на ногах, сказав:

– Спирайтеся на моє плече, любий таточку, і ходімо. Будемо йти поволі-поволі, як мурахи, і коли стомимося, то відпочинемо.

– А куди ми подамося? – спитав Джеппетто.

– Пошукаємо якийсь будинок чи хатину, де б нам могли дати скибку хліба та в'язку соломи на постіль.

Не пройшли вони й сотні кроків, як побачили край шляху двох жебраків з огидними пиками.

Це були Кіт з Лисицею, але впізнати їх одразу було важко. Уявіть собі, Кіт через те, що весь час прикидався сліпим, насправді осліп, а Лисиця дуже постаріла, один бік у неї обліз, а хвоста зовсім не було. Ця жалюгідна злодійка так зубожіла, що одного дня мусила продати навіть свій пишний хвіст мандрівному купцеві, і той купив його на віяло від мух.

– О Піноккіо, – вигукнула Лисиця плаксивим голосом, – зглянься над нами, бідними каліками.

– Каліками! – повторив Кіт.

– Прощавайте, шахраї! – відповів дерев'яний хлопчик. – Ви вже раз обдурили мене, вдруге вам не вдасться!

Пригоди Піноккіо

– Повір, Піноккіо, ми тепер бідні й нещасні насправді!

– Насправді! – повторив Кіт.

– Якщо ви нещасні, то по заслузі. Пригадайте прислів'я: «Краденими грішми не розбагатієш». Прощавайте, шахраї!

– Змилуйся над нами!

– Над нами!

– Прощавайте, шахраї!

– Не покидай нас!

– Нас! – повторив Кіт.

– Прощавайте, шахраї! Згадайте прислів'я: «Хто вкрав у сусіда куртку, помре без сорочки».

Пригоди Піноккіо

По цих словах Піноккіо і Джеппетто спокійнісінько рушили далі. Пройшовши метрів сто, побачили в кінці стежки посеред парку гарну хатинку, вкриту черепицею.

– В цій хатині хтось живе, – сказав Піноккіо. – Ходімо постукаємо.

Підійшли, постукали в двері.

– Хто там? – запитав голосок зсередини.

– Бідний батько з бідним сином, без хліба й без даху над головою, – відповів дерев'яний хлопчик.

– Поверніть ключ, і двері відчиняться, – промовив той самий голосок.

Піноккіо повернув ключ, і двері відчинилися. Увійшовши в хатину, подивилися туди й сюди, але не побачили нікого.

– А де ж хазяїн? – здивовано спитав Піноккіо.

– Я тут, нагорі!

Батько й син подивилися вгору й побачили на балці Цвіркуна-балакуна.

– О, здоров був, мій любий Цвіркуне, – ввічливо привітався Піноккіо.

– Тепер ти називаєш мене своїм любим Цвіркуном, еге ж? А згадай, як ти, виганяючи з дому, вдарив мене молотком.

– Твоя правда, Цвіркуне! Прожени мене, сам удар мене молотком, але зглянься над моїм сердешним батьком.

– Я жалію і батька, і сина, але хотів тобі нагадати, що в житті, по можливості, треба ставитися до всіх ввічливо, щоб і до тебе ставилися так само.

– Твоя, правда, Цвіркуне, твоя правда. Я назавжди запам'ятаю цю твою науку. Скажи, будь ласка, звідки в тебе отака гарна хатина?

– Цю хатину мені подарувала одна гарненька Кізонька, в якої чудова блакитна шерсть.

– А куди пішла Кізонька? – спитав Піноккіо, надзвичайно здивувавшись.

– Я цього не знаю.

– А коли повернеться?

– Не повернеться більше ніколи. Вчора вона пішла звідси сумна-сумна і мекала без угаву, ніби хотіла вимовити: «Бідний Піноккіо, я вже більше його не побачу: його зжерла Акула».

– Вона так сказала? Значить, це була вона! Вона! Моя люба Фея! – закричав Піноккіо і розпачливо заридав.

Добряче виплакавшись, він витер очі і зробив з соломи гарну постіль для старенького Джеппетто. Потім спитав у Цвіркуна-балакуна:

– Скажи мені, Цвіркунчику, де б я міг роздобути склянку молока для мого бідного батька?

– За три гони звідси живе городник Джанджо, який тримає корів. Піди туди і там добудеш молока.

Піноккіо кинувся бігцем до хати городника Джанджо. Але той сказав:

– Скільки молока ти хочеш?

– Повну склянку.

– Склянка молока коштує один сольдо. Давай гроші.

– У мене немає ані чентесімо, – розчаровано сказав Піноккіо.

– Погано, мій дерев'яний хлопчику. Якщо в тебе немає ані чентесімо, я не маю ані краплини молока.

– Ну що ж! – сказав Піноккіо і повернувся йти.

– Почекай-но трохи, – сказав Джанджо. – Може, ми домовимося. Ти не покрутиш мені колесо?

– Яке колесо?

– Дерев'яне. Щоб вода йшла на город.

– Спробую.

– Тоді слухай: витягнеш сто відер води, і я за це наллю тобі склянку молока.

– Гаразд.

Джанджо повів дерев'яного хлопчика на город і показав, як крутити корбу. Піноккіо мерщій став до роботи. Поки натягав сто відер води, то вкрився потом з ніг до голови.

Пригоди Піноккіо

Не було, мабуть, у світі важчої роботи.

– Досі цю роботу виконував мій ослик, – сказав городник. – Та зараз він здихає.

– Можна мені подивитися на нього? – спитав Піноккіо.

– Будь ласка.

Зайшовши у стайню, Піноккіо побачив гарного ослика, який лежав на соломі, знесилений від голоду і непосильної праці. Придивившись до нього, Піноккіо подумав: «Десь я цього ослика бачив! Я його звідкись знаю!»

Нахилившись, Піноккіо спитав по-ослячому:

– Хто ти?

Почувши це запитання, ослик розплющив очі, що вже згасали, і пробелькотів теж по-ослячому:

– Я Ґнотик.

Після цього він заплющив очі і здох.

– Ох, нещасний Ґнотику! – шепотів Піноккіо і втер віхтиком соломи сльози, що котилися по обличчю.

– Ти так жалкуєш за ослом, ніби він твій, – сказав городник. – А що ж казати мені, заплативши за нього добрячі гроші?

– Знаєте, це був мій друг.

– Твій друг?

– Так, мій товариш по школі.

– Як?! – зареготав Джанджо. – Як? Відколи це осли стали товаришами по школі?.. Уявляю, як добре ви вчилися!

Дерев'яного хлопчика боляче вразили ці слова, але він нічого не відповів. Він узяв склянку ще тепленького молока і повернувся з ним до хати.

Минуло вже п'ять місяців, як Піноккіо щодня вставав на світанку і ходив крутити корбу, щоб заробити склянку молока хворому батькові. Молоко дуже допомагало старому. Більше того. За цей час Піноккіо навчився плести кошики з очерету. Гроші, що вторгував за них, він витрачав дуже розумно, на повсякденні потреби. Крім того, він сам змайстрував зручне крісло на коліщатках, в якому вивозив свого батька в гарну погоду, на свіже повітря.

Пригоди Піноккіо

А вечорами вій учився читати й писати. В сусідньому селі він дешево купив грубезну книжку без обкладинки та без заголовка і вправлявся в читанні. Писав він підструганою, як перо, соломинкою. Не маючи ні чорнила, ні чорнильниці, він умочав її в горщечок з соком шовковиці та вишні.

Ось так, завдяки великому бажанню вчитися і працювати, Піноккіо зміг забезпечити не тільки вигідне життя своєму хворому батькові, але навіть зібрав грошей, щоб купити собі нову одежу.

Одного ранку він сказав батькові:

– Я піду на базар купити собі курточку, ковпачок і черевики. Коли я повернуся додому, – додав він усміхаючись, – то буду так одягнений, що ви подумаєте, ніби я великий пан.

Пригоди Піноккіо

Вийшовши з дому, дерев'яний хлопчик побіг, веселий і задоволений. Раптом він почув, що хтось його кличе на ім'я. Оглянувшись, він побачив гарного Слимака, який виповз із кущів.

– Ти мене не впізнав? – спитав Слимак.

– Може, так, а може, й ні.

– Хіба ти не пам'ятаєш Слимака, який служив у Феї з блакитним волоссям? Не пригадуєш, як я спустився униз, щоб посвітити тобі, а ти застряв ногою у дверях?

– Я все пригадав, – вигукнув Піноккіо. – Скажи мені швидше, любий Слимачку, де ти покинув мою добру Фею? Що вона робить? Чи простила мені? Пам'ятає про мене? Чи ще любить мене? Чи далеко вона звідси? Де її знайти?

На всі ці запитання, які дерев'яний хлопчик випалив одним духом, Слимак відповів, як завжди, спокійно:

– Любий Піноккіо, нещасна Фея лежить у лікарні.

– В лікарні?

– Так, на превеликий жаль! Від багатьох злигоднів, що судилися їй, вона тяжко захворіла і не має за що навіть купити собі скибочки хліба.

– Справді? Якого болю завдав ти мені своїми словами! О бідна Фея! Бідна Фея! Бідна Фея! Коли б я мав мільйон, я б якнайшвидше відніс їй... Але в мене тільки сорок сольдо. Ось вони. Я саме йшов купити собі нову одежу. Візьми їх, Слимаче, і негайно віднеси моїй добрій Феї.

– А як же твій новий одяг?

– Що мені той одяг? Я б навіть продав оце дрантя, яке на мені, аби допомогти їй. Іди, Слимаче, і швидше! І за два дні повертайся сюди знову, я думаю, що дам тобі ще кілька сольдо. Досі я працював тільки на свого батька. Відсьогодні я працюватиму на п'ять годин більше, щоб підтримати і мою добру маму. До побачення, Слимаче, через два дні я чекаю тебе тут.

Слимак побіг на диво швидко, мов ящірка в жарку серпневу пору.

Коли Піноккіо повернувся додому, батько запитав його:

– А де ж твій новий одяг?

– Я не міг знайти для себе нічого. Хай так і буде! Куплю іншим разом.

Цього вечора Піноккіо працював не до десятої години, а до півночі і замість восьми очеретяних кошиків зробив шістнадцять. Потім ліг у ліжко і заснув. У сні він побачив Прекрасну Фею. Поцілувавши його, вона з усмішкою промовила:

– Молодець, Піноккіо! За твоє добре серце я прощаю тобі всі капості, які ти вчинив до сьогоднішнього дня. Діти, які допомагають батькам, коли тих спіткають злидні чи хвороба, завжди заслуговують на велику похвалу і велику пошану, навіть коли вони не завжди слухняні і гарно поводяться. Будь завжди справедливий, матимеш щастя у житті.

На цьому сон закінчився, і Піноккіо, прокинувшись, широко розплющив очі.

Пригоди Піноккіо

Уявіть собі його здивування, коли він побачив, що він уже більше не дерев'яний чоловічок, а справжній хлопчик, як усі діти! Кинув оком навколо себе і, замість солом'яних стін хатини, побачив гарну кімнатку, нові меблі. Зіскочивши з ліжка, він знайшов чудовий новий костюм, новий беретик і шкіряні черевички. Швиденько одягнувшись, він за звичкою засунув руки в кишені і дістав невеличкий гаманець із слонової кості, на якому було написано: «Фея з блакитним волоссям повертає своєму любому Піноккіо сорок сольдо і щиро дякує за його добре серце». Розкривши гаманець, хлопчик знайшов у ньому, замість сорока мідних сольдо, сорок новеньких золотих монет.

Подивившись у дзеркало, Піноккіо себе не впізнав. Він побачив жвавого, гарного хлопчика з каштановим волоссям, з розумними блакитними очима і веселим рожевим личком.

Від усіх цих дивовижних подій, які швидко змінювали одна одну, Піноккіо навіть розгубився і подумав, що спить з розплющеними очима.

– А де ж мій батько? – раптом вигукнув він і зайшов до сусідньої кімнати. Там він побачив старого Джеппетто, живого і здорового, в доброму гуморі. Старий знову взявся за своє ремесло і саме вирізав чудову раму з листям, квітами та голівками всіляких звірів.

– Поясніть мені, любий таточку, що означає таке несподіване перетворення? – спитав Піноккіо, кидаючись йому на шию і гаряче цілуючи.

– Ця чудесна зміна в нашому житті – цілком твоя заслуга, – сказав Джеппетто.

– Чому моя?

– Тому що погані діти, коли стають хорошими, здобувають чудову властивість: робити все навколо себе новим і прекрасним для себе і для всієї своєї сім'ї.

– А куди ж подівся колишній дерев'яний Піноккіо?

– Він там, – відповів Джеппетто, показуючи на велику дерев'яну ляльку біля стільця. Її голова схилилася набік, руки нерухомо повисли вздовж тулуба, ноги зігнулися в колінах. Навіть не вірилося, що вона могла колись стояти на ногах.

Піноккіо якийсь час дивився на дерев'яного хлопчика, а потім сказав, глибоко зітхнувши:

– Ой, смішний же я був дерев'яною лялькою! І який я зараз щасливий, що став справжнім хлопчиком!

Пригоди Піноккіо

Розділи:   1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36 



Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Група Вконтакті Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн

На цьому сайті можна читати книжки для дітей, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.



У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова


Посилання на
сайти з дитячими
книгами
українською
мовою

Казка українською

Читанка

Читай онлайн

Книги для батьків та дітей

Бібліотека книг українською

Дерево казок

Казка українською мовою


Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені і я додам ваш сайт до цього перелiку.

Гостьова книга Контакти


Посилання на
сайти з ілюстраціями
до дитячих книг

polny-shkaf

shaltay0boltay

Картинки и разговоры

Детская книга

Olgica

Kid-book-museum

Valerij SURKOV

Диафильмы.su






© 2015-2019 Валерія Воробйова