Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Карло Коллоді

Пригоди Піноккіо

Переклад українською – Юрій Авдєєв
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Лібіко Марайя

Розділи:   1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36 

13. Таверна «Червоний рак»

Вони йшли та йшли і аж надвечір, геть потомлені, дісталися до таверни, що називалася «Червоний рак».

– Зупинімося тут на хвилиночку, – сказала Лисиця. – Попоїмо трохи і відпочинемо якусь годину, опівночі знову вирушимо в дорогу, а завтра на світанку будемо на Чарівному полі.

Зайшовши до таверни, втрьох сіли за стіл, але ні в кого з них не було апетиту.

Бідний Кіт, у якого саме болів живіт, ум'яв лише п'ять рибок-барбульок у томатному соусі ї чотири порції кендюха з сиром пармезан. Але кендюх здався йому не досить добре приготованим, і він ще тричі замовляв тертого сиру з маслом.

Лисиця теж хотіла б трішечки чогось перекусити. Але через те, що лікар прописав їй сувору дієту, вона мусила вдовольнитися звичайним солодким зайцем з легеньким гарніром – вгодованими курочками й молодими півниками. На закуску вона замовила рагу з куріпок, кроликів, жаб, ящірок і винограду. Більше нічого вона не захотіла, її вже, мовляв, нудить від їжі, вона й крихітки в рот не може взяти.

Хто їв найменше, то це Піноккіо. Він попросив шматочок горіха і скибочку хліба, та й це залишив на тарілці. Бідолаха був ситий думками про золоті монети, які він збере на Чарівному полі.

Після вечері Лисиця звернулась до хазяїна:

– Приготуйте нам дві гарні кімнати: одну для синьйора Піноккіо, другу для мене й мого приятеля. Ми подрімаємо перед дорогою. Не забудьте опівночі нас розбудити.

– Слухаюсь, синьйори, – відповів хазяїн і підморгнув Лисиці й Котові, мовляв: «Зрозумів, ясно!»

Піноккіо тільки ліг, одразу й заснув. Йому приснився сон, ніби він стоїть посеред поля, де густо ростуть деревця, а з них гронами звисають золоті монети. Вітер хитає гілля, і монети видзвонюють «дзінь-дзінь-дзінь», ніби запрошують: «Підходьте і рвіть нас». Та коли Піноккіо простягнув руки, щоб зірвати з дерева пригорщу золотих монет і покласти собі в кишеню, він прокинувся, бо хтось тричі бухнув у двері кімнати.

Це був хазяїн, який прийшов сказати, що вже пробило північ.

– А мої друзі вже готові? – спитав дерев'яний хлопчик.

– Не тільки готові! Вони вже годину як пішли.

– Чому так спішно?

– Бо Кіт дістав звістку, що його старшеньке котеня відморозило собі лапки й ось-ось помре.

– А вони заплатили за вечерю?

– Та що ви кажете? Вони так добре виховані, що не могли виявити до вас таку нечемність.

– Даремно! Така нечемність не дуже образила б мене! – промовив Піноккіо, почухавши потилицю. Потім запитав:

– А мої добрі друзі сказали, де вони чекатимуть мене?

– На Чарівному полі завтра вдосвіта.

Піноккіо заплатив один золотий за себе та своїх супутників і вийшов з таверни.

Він посувався вперед майже помацки, бо надворі було темно, хоч в око стрель. Тиша, ніде ані шелесне. Тільки якісь нічні птахи перелітали через вулицю, мало не черкаючись крильми об ніс Піноккіо. Він перелякано зупинявся, кричав: «Хто там?», і луна від навколишніх горбів відповідала йому: «Хто там, хто там, хто там».

Ідучи далі, він помітив на стовбурі дерева малу комаху, яка світилася блідим світлом, мов нічник під абажуром.

– Ти хто? – спитав Піноккіо.

– Я тінь Цвіркуна-балакуна, – відповіла комаха таким тихеньким і слабеньким голоском, ніби він долинав з того світу.

– Чого ти від мене хочеш?

– Хочу дати тобі пораду. Повертайся назад і віднеси тих чотири золотих, що лишились у тебе, своєму бідному татові, який плаче й побивається, що більше ніколи тебе не побачить.

– Завтра мій тато стане багачем, бо з цих чотирьох золотих зробляться дві тисячі.

– Не вір, мій хлопчику, тим, хто обіцяє тебе зробити багатим за один день. Так чинять божевільні або шахраї. Послухайся мене, вертайсь додому.

– Ні, я піду далі.

– Вже пізня година!..

– Я піду!

– Ніч така темна...

– Я піду далі!

– Шлях небезпечний...

– А я піду!

– Пам'ятай, Піноккіо, діти, які роблять, що їм заманеться, рано чи пізно жалкують про це.

– Давня байка. На добраніч, Цвіркуне.

– На добраніч, Піноккіо. Хай береже тебе небо від лиха й розбійників.

Промовивши останні слова, Цвіркун-балакун погас одразу, мов свічка, на яку дмухнули. На дорозі стало ще темніше, ніж перед тим.

Розділи:   1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36 

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова