Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Карло Коллоді

Пригоди Піноккіо

Переклад українською – Юрій Авдєєв
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Лібіко Марайя

Розділи:   1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36 

33. Після того як Піноккіо став справжнім ослом, його купує директор цирку, щоб навчити танцювати і стрибати крізь обручі. Та одного вечора, пошкодивши ногу, Піноккіо потрапляє до іншого покупця, який хоче здерти з нього шкуру на бубон

Побачивши, що двері не відчиняються, Чоловічок добре штовхнув їх ногою і ввійшов до кімнати. Як завжди посміхаючись, він промовив до Ґнотика й Піноккіо:

– Молодці, хлопці! Ви так гарно ревли, що я одразу впізнав ваші голоси. І тому прийшов сюди.

Почувши ці слова, ослики присмирніли, притихли. Вони стояли, похиливши голови, повісивши вуха і підібгавши хвости.

Чоловічок спочатку погладив їх, обмацав, поплескав по хребту. Потім він узяв шкребло і гарненько обох вичистив. Коли шкури в осликів залисніли, як дзеркало, він понадягав на них вуздечки і повів продавати на базарну площу.

Покупців довго не довелося чекати.

Ґнотика купив селянин, у якого напередодні помер осел, а Піноккіо продали директорові цирку, який хотів навчити його стрибати і танцювати разом з іншими звірятами, що були у нього в трупі.

Тепер ви зрозуміли, мої маленькі читачі, яким ремеслом займався Чоловічок? Цей огидний карлик з солоденьким привітним обличчям час від часу мандрував зі своїм фургоном по світу, по дорозі обіцянками та улесливими словами заманював усіх ледачих дітей, яким набридли книжки і школа. У своєму фургоні він привозив їх у Країну розваг, щоб вони там гралися й тішились. Коли ж бідолашні одурені діти внаслідок неуцтва, безперервних розваг та неробства ставали справжніми ослами, він вигідно продавав їх на ярмарках і базарах. За кілька років він заробив багато грошей і став мільйонером.

Що було далі з Ґнотиком, я не знаю. А для Піноккіо з перших днів почалося тяжке, сповнене злигоднів життя.

Коли його привели до стайні, новий хазяїн кинув йому в ясла соломи, але Піноккіо, покуштувавши, виплюнув її. Хазяїн, невдоволено буркочучи, кинув йому сіна. Сіно теж не сподобалося Піноккіо.

– А, то ти й сіна не хочеш? – гнівно вигукнув хазяїн. – Гаразд, любий ослику, я тобі виб'ю дурість із голови.

І він оперезав Піноккіо по ногах батогом. Той від болю заплакав, заревів і сказав:

– І-а, і-а, і-а, я не можу їсти соломи.

– То трощи сіно, – відрубав хазяїн, який прекрасно розумів ослячу мову.

– І-а, і-а, і-а, від сіна в мене болітиме живіт.

– Ти, мабуть, думаєш, що я годуватиму такого осла, як ти, курячими стегенцями і каплунами в соусі? – промовив хазяїн, розсердившись ще більше, і вдруге вперіщив ослика батогом.

Після другого удару Піноккіо замовк, подумавши, що розумніше буде мовчати.

Тим часом стайню замкнули, і Піноккіо зостався сам. Він уже давно не їв і почав позіхати від голоду. Позіхаючи, широко розтуляв пащу, широку як піч.

Нарешті, не знайшовши в яслах нічого іншого, він зважився пожувати трохи сіна. Добряче пожував його, заплющив очі і проковтнув.

«А сіно не таке вже й погане, – подумав він. – Та було б куди краще, якби я вчився далі!.. Тоді замість сіна я оце їв би свіжий хліб із доброю ковбасою. Що ж, доведеться терпіти!»

Прокинувшись наступного ранку, він не знайшов у яслах навіть жменьки сіна, бо за ніч усе виїв.

Тоді він узяв у рот солом'яної січки. Жуючи, думав, що солома навіть запахом не нагадує ні рисової каші по-міланськи, ні макаронів по-неаполітанськи.

– Доведеться потерпіти! – промовив він, пережовуючи січку, – Може, мої злигодні стануть наукою для неслухняних дітей, які не хочуть учитися. Терпіння! Терпіння!

– Яке ще там терпіння! – вигукнув хазяїн, що саме зайшов до стайні. – Ти думаєш, я купив тебе для того, щоб тільки годувати й напувати? Ні, я купив тебе, щоб ти працював і заробляв мені грошенята. Гайда зі мною до цирку! Я навчу тебе стрибати крізь обручі, пробивати головою паперові кружала, танцювати вальс і польку, стояти на задніх ногах.

Сердешний Піноккіо хоч-не-хоч мусив навчитися усіх тих штук. Та поки він вивчився, минуло три місяці. За цей час він заробив багато ударів батогом.

І ось надійшов день, коли його хазяїн зміг оголосити про справді незвичайну виставу. На різнобарвних афішах, які він звелів розклеїти по місту, писалося:

Ясна річ, що цього вечора цирк був повний-повнісінький ще за годину до початку вистави.

Навіть за щире золото не можна було знайти місця ані в партері, ані в ложі чи навіть приставного стільця.

На сходах до цирку юрмилися хлопчики і дівчата різного віку, що страх хотіли побачити, як танцює знаменитий ослик Піноккіо.

Після першого відділу програми на арені з'явився сам директор цирку – у чорному фраку, білих рейтузах і чоботях вище колін. Він низько вклонився публіці й урочисто виголосив таку безглузду промову:

– Шановна публіко, кавалери і дами! Я, той, що нижче підписався, перебуваючи проїздом у вашій блискучій столиці, маю честь, а також задоволення представити цій мудрій і шановній аудиторії знаменитого ослика, який уже мав честь танцювати в присутності його величності імператора всіх найголовніших імператорських дворів Європи. І хай ми відчуємо вашу присутність, яка надихне нас, і просимо бути до нас ласкавими.

Ця промова викликала багато сміху та оплесків. Оплески подвоїлись і стали бурхливими, коли на арену вийшов ослик Піноккіо, вбраний по-святковому. На ньому була нова вуздечка з блискучої шкіри з мідними пряжками і цвяшками. Вуха його прикрашали дві білі камелії, грива була заплетена червоними шовковими стрічками в маленькі кіски, замість попруги на ньому іскрився золотисто-сріблястий шарф, а хвіст був перевитий стрічками пурпурового і блакитного кольору.

Представляючи ослика глядачам, директор додав ще кілька слів до своєї промови:

– Мої вельмишановні слухачі! Я не збираюся розповідати вам тут про ті великі труднощі, які мені довелося перебороти, щоб зрозуміти, яким чином можна підкорити собі цю тварину, котра ще зовсім недавно вільно стрибала по горбах у тропічних країнах. Подивіться, будь ласка, яким диким вогнем горять його очі. Всі спроби підняти його до цивілізованого чотириногого виявилися марними. Тому я мусив удатися до найпростішої мови – мови батога. Але вся моя люб'язність не тільки не робила його добрішим, а ще більше лютила. Він ненавидів мене все дужче й дужче. Але я, керуючись науковою системою Галля, відкрив у його черепі маленьку кісточку, яку навіть медичний факультет у Парижі визнав центром танцювальних здібностей. І тому я зміг навчити цього ослика танцювати, стрибати крізь обручі й паперові кружала. Дивуйтесь! Потім оцінюйте! Але перш ніж почати, дозвольте запросити вас усіх на завтрашню вечірню виставу. Коли через дощ погода зіпсується, то виставу перенесемо на ранок на післязавтра.

Тут директор ще раз низько вклонився, повернувся до Піноккіо і сказав:

– Ну ж бо, Піноккіо! Перш ніж почати свої вправи, привітай вельмишановну публіку, кавалерів, дам і дітей!

Піноккіо слухняно підігнув передні ноги і стояв на колінах доти, поки директор ляснув батогом і гукнув:

– Кроком!

Ослик підвівся на всі чотири ноги і пішов навколо арени.

За мить директор гукнув:

– Клусом!

І Піноккіо слухняно перейшов з кроку на клус.

– Чвалом! Піноккіо побіг учвал.

– В кар'єр!

І Піноккіо пустився бігти щодуху. Директор підняв руку і вистрелив з пістолета в повітря.

Почувши постріл, ослик прикинувся пораненим і впав на землю, як мертвий.

Зводячись на ноги під грім оплесків, захоплених вигуків, він підвів голову, озирнувся і... побачив у ложі гарну даму. На шиї в неї був важкий золотий ланцюжок, на якому висів медальйон. В ньому був портрет дерев'яного хлопчика. «Це ж мій портрет! Ця синьйора – Фея!» – подумав Піноккіо. Він одразу впізнав Фею, зрадів і захотів покликати її:

– О моя Феє, о моя Феє!

Та замість слів, з його горлянки вирвався такий гучний і довгий рев, що в залі знявся регіт. Найдужче сміялися діти.

Директор, щоб відучити осла ревти просто в обличчя глядачам, ударив його пужалном по морді.

Бідний ослик висолопив язика і хвилин п'ять облизував морду, щоб затамувати біль.

Але уявіть собі його розпач, коли, підвівши голову вдруге, він не побачив Феї. Ложа була порожня, Фея зникла!

Він відчув себе глибоко нещасним. На очі йому набігли сльози, і він гірко заплакав. Та ніхто цього не помітив, а тим більше директор. Ляснувши батогом, він вигукнув:

– Бадьоріше, Піноккіо! Зараз ти покажеш цим синьйорам, як ти вмієш стрибати крізь обручі.

Піноккіо спробував це зробити два чи три рази. Та кожного разу, добігши до обруча, замість стрибнути крізь нього, пробігав під ним. Нарешті Піноккіо наважився стрибнути, але, собі на лихо, зачепився задніми ногами за обруч і впав на землю, як мішок.

Коли він підвівся, то кульгав на одну ногу і насилу дістався до стайні.

– Піноккіо, на арену! Ми хочемо бачити ослика! На арену ослика! – кричали діти в нижніх рядах, сповнені жалості і співчуття до бідної тварини.

Але того вечора вони ослика більше не побачили.

Наступного ранку ветеринар, тобто звірячий лікар, оглянув ослика і сказав, що той залишиться кривим на ногу на все життя.

Тоді директор сказав своєму конюхові:

– Що я робитиму з кульгавим ослом? Об'їдатиме нас, та й годі. Відведи його на базар і продай.

На базарі одразу знайшовся покупець, який спитав у конюха:

– Скільки хочеш за цього кульгавого ослика?

– Двадцять лір.

– Я дам тобі двадцять сольдо. Не подумай, що я купую його для роботи. Мені потрібна лише його шкура. Бачу, що він має тверду, міцну шкуру, з неї я зроблю бубон для нашого сільського оркестру.

Подумайте лишень, діти, як злякався нещасний Піноккіо, почувши, що має стати бубном!

Тим часом покупець, заплативши двадцять сольдо, повів ослика на берег моря. Там він почепив йому на шию камінь, прив'язав до ноги мотузку і, тримаючи другий кінець її у руці, несподіваним стусаном зіпхнув ослика у воду.

Піноккіо з каменюкою на шиї одразу пішов на дно. А покупець, затиснувши мотузку в руці, сів на березі і став чекати.

Розділи:   1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36 

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова