Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Карло Коллоді

Пригоди Піноккіо

Переклад українською – Юрій Авдєєв
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Лібіко Марайя

Розділи:   1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36 

28. Піноккіо загрожує небезпека бути підсмаженим на сковорідці замість риби

Під час цієї відчайдушної гонитви була одна жахлива мить, коли Піноккіо вже думав, що пропав, бо Алідоро (так звали поліцейського пса) майже наздоганяв його.

Досить сказати, що дерев'яний хлопчик зовсім близько чув за своєю спиною тяжке хекання пса і навіть відчував його гарячий подих.

На щастя, море було вже недалеко, за кілька кроків.

Вибігши на берег, Піноккіо зробив чудовий стрибок, якому могла б позаздрити й жаба, і шубовснув у море. Алідоро хотів зупинитись, але не зміг і з розгону теж булькнув у воду. Нещасний пес не вмів плавати й одразу відчайдушно забив лапами, щоб утриматися на поверхні. Та що більше він брьохався, то частіше голова пірнала під воду.

Пес на мить виткнув голову з води і прогавкав, вирячивши від страху очі:

– Я тону, тону!

– Туди тобі й дорога, – відповів здаля Піноккіо, який відчув себе в безпеці.

– Допоможи мені, любий Піноккіо! Врятуй мене від смерті!

Почувши розпачливі зойки, Піноккіо, який усе-таки мав добре серце, пожалів собаку і гукнув:

– А якщо я тебе врятую, ти обіцяєш, що не гнатимешся за мною?

– Обіцяю! Обіцяю! Швидше, ради бога, ще півхвилини – і мені кінець!

Піноккіо якусь мить вагався, та, згадавши батьківську примовку, що той, хто робить добре діло, нічого не втрачає, поплив до Алідоро. Схопив його обома руками за хвоста і витяг на прибережний пісок.

Бідний пес не міг навіть звестися на ноги. Він так наковтався води, що роздувся, як м'яч. Але дерев'яний хлопчик не хотів занадто ризикувати і мерщій плигнув назад у море. Відпливши від берега, гукнув урятованому:

– Прощай, Алідоро! Щасливої дороги і на все добре!

– Прощай, Піноккіо, – відповів пес, – щиро дякую тобі за порятунок од видимої смерті. Ти зробив мені величезну послугу, я твій боржник. Може, ми ще й зустрінемось.

Піноккіо плив понад берегом. Нарешті йому здалося, що він дістався до безпечного місця. На березі між скель темнів отвір печери, з якого йшов дим.

– В цій печері, – промовив хлопчик сам до себе, – є вогонь. Тим краще! Я обсушусь і обігріюсь, а потім... А потім – хай буде, що буде.

Піноккіо повернув до скель. Він уже збирався видертися по кам'яній стіні, коли намацав ногами щось таке, що піднімалося, піднімалося і врешті витягло його з води. Він хотів тікати, та було пізно, тому що, на свій превеликий подив, опинився у величезній сітці серед купи риби різної форми й величини, яка била хвостами і відчайдушно борсалася.

І тут Піноккіо побачив, як з печери вийшов рибалка, такий бридкий, такий огидний, що скидався на якесь морське чудовисько. Замість волосся на голові в нього ріс кущ зеленої трави, шкіра теж була зелена, зелені були очі й довжелезна борода, що сягала землі. Ну справжнісінька величезна зелена ящірка, що стала на задні лапи.

Витягши з моря сітку, рибалка задоволено вигукнув:

– Мені щастить! І сьогодні я досхочу попоїм риби!

– Добре, що я не риба, – сказав сам до себе Піноккіо і трохи підбадьорився.

Рибалка заніс сітку з рибою в темну й закурену печеру, посеред неї шипіла величезна сковорода з олією і смерділа так, що аж дух забивало.

– А зараз подивимося, що за рибка наловилася сьогодні, – мовив зелений рибалка і, засунувши в сітку величезну руку, схожу на лопату, якою садовлять хліб у піч, витяг жменю барбульок.

– Які чудові барбульки! – промовив рибалка, задоволено розглядаючи й обнюхуючи рибку. Обнюхавши, він кинув її у ночви без води.

Так зробив він кілька разів. І щоразу, витягаючи нових рибин, він аж плямкав від насолоди й вигукував:

– Яка гарна тріска!

– Яка вишукана кефаль!

– Яка апетитна камбала!

– Який чудовий окунь!

– Яка славна сардинка!

– Звичайно, і тріска, і кефаль, і камбала, і окуні, і сардинки полетіли в ті ж ночви, де вже борсалися барбульки.

У неводі лишився тільки Піноккіо.

Витягши його, рибалка витріщив очі від подиву і вигукнув майже перелякано:

– А це що за риба? Не пам'ятаю, щоб я колись їв таке.

Він уважно, з усіх боків, оглянув дерев'яного хлопчика і сказав:

– Зрозуміло. Це морський рак.

Піноккіо, образившись, що його мають за якогось рака, сердито одказав:

– Ніякий я вам не рак! Як ви зі мною поводитеся! До вашого відома, я дерев'яний хлопчик.

– Дерев'яний хлопчик? – перепитав рибалка. – Їй-богу, я ще не бачив такої риби. Тим краще, я з'їм тебе з великою насолодою.

– З'їсте? Та зрозумійте ж, що я не риба! Хіба ви не помічаєте, що я говорю і міркую так само, як і ви?

– Еге ж, – погодився рибалка, – і саме через те, що ти рибина, якій випало щастя говорити і міркувати, я вшаную тебе на славу.

– Як саме?

– На знак моєї дружби й особливої до тебе поваги дозволяю тобі самому вирішити, яким чином тебе приготувати. Бажаєш підсмажитися на сковороді чи хочеш, щоб я зварив тебе в горщику з томатним соусом?

– По правді кажучи, – відповів Піноккіо, – коли вже я можу вибирати, то найкраще було б, якби ви мене відпустили додому.

– Ти жартуєш! Невже ти думаєш, що я відмовлюся посмакувати такою рідкісною рибою? Не щодня трапляється в тутешніх водах риба – дерев'яний хлопчик. Дозволь мені зробити так: я засмажу тебе на сковороді разом з іншою рибою. Ти будеш задоволений. Підсмажитися в гурті завжди приємніше, ніж самому.

Нещасний Піноккіо, почувши такий вирок, заплакав, заблагав:

– Ох, краще б я пішов до школи!.. Але я послухався приятелів, і ось мене покарано! У-у-у-у!

А що Піноккіо звивався, як в'юн, щосили пручався, силкуючись вирватися з лап зеленого рибалки, той узяв пучок міцного очерету, зв'язав хлопчика за руки й за ноги, як ковбасу, і кинув у ночви до іншої риби.

Потім він дістав величезну миску з борошном і висипав туди всю рибу. Обкачуючи кожну рибину в борошні, рибалка кидав її на сковороду.

Перші помандрували в киплячу олію бідні барбульки, потім окуні, потім тріска, кефаль і сардинки. Надійшла черга й Піноккіо. Побачивши близький кінець (і який страшний кінець!), він так затремтів від жаху, що не міг більше вимовити жодного слова задля свого порятунку.

Нещасний хлопчик благав очима! Та зелений рибалка навіть не звернув на це уваги. Обкачав Піноккіо п'ять чи шість разів у борошні так, що той став схожий на гіпсову ляльку.

Потім схопив його за тулуб і...

Розділи:   1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36 

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова