Карло Коллоді

Пригоди Піноккіо

Переклад українською – Юрій Авдєєв
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Лібіко Марайя

Розділи:   1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36 

14. Не послухавшись добрих порад Цвіркуна-балакуна, Піноккіо зустрічається з розбійниками

І справді, – міркував Піноккіо, прямуючи все далі й далі, – які ми, діти, бідні й нещасні! Всі нас лають, всі нам вичитують, дають поради. Кожен пнеться у вихователі, в батьки, у вчителі. Всі – навіть Цвіркуни-балакуни. І ось, будь ласка, слухайся нудних порад Цвіркуна, а то хто знає, які лиха мене спіткають! Уже навіть розбійників маю зустріти на дорозі! На щастя, я не вірю в розбійників і ніколи не вірив. На мою думку, розбійників навмисне вигадали батьки, щоб лякати дітей, які хочуть гуляти, вночі! А коли б вони й зустрілися мені оце, то хіба я злякався б? Ніскілечки! Я б гукнув їм: «Синьйори розбійники, чого ви хочете від мене? Пам'ятайте, що я жартів не люблю! Відчепіться від мене і йдіть своєю дорогою». Після таких слів розбійники, по-моєму, дадуть драла, аж закурить. А як вони, боронь боже, не схочуть тікати, то дремену я, і квит».

Та не встиг Піноккіо обміркувати все до кінця, як позад нього почувся легкий шелест листя.

Оглянувшись, він побачив у темряві дві постаті, закутані в мішки з-під вугілля. Невідомі бігли за ним навшпиньки, немов привиди.

– А ось і вони, – промовив Піноккіо сам до себе і, не знаючи, куди сховати своє золото, поклав монети в рота під язик.

Після цього він спробував утекти, але не ступив ще й кроку, як його схопили за руки, і два приглушені голоси загрозливо сказали:

– Гаманець або життя!

Піноккіо боявся вимовити бодай слово, бо тримав у роті монети. Він почав кланятись і махати руками, неначе німий, щоб дати зрозуміти незнайомцям у мішках, накинутих на голови (крізь прорізані дірки поблискували тільки очі), що він бідний дерев'яний хлопчик і в нього в кишені немає навіть фальшивого чентесімо.

– Давай, давай! Менше базікай і викладай гроші! – гримали бандити.

Дерев'яний хлопчик захитав головою і розвів руками, що мало означати: «Немає в мене грошей».

– Давай гроші, бо тут тобі й смерть, – погрозив розбійник, вищий на зріст.

– Смерть! – повторив другий.

– Ми порішимо тебе, а потім і твого батька.

– І твого батька!

– Ні, ні, тільки не татуся! – вигукнув розпачливо Піноккіо, і в роті в нього задзвеніли монети.

– Ах ти, негіднику! Значить, ти сховав гроші під язиком? Виплюнь їх негайно!

Піноккіо вперто мовчав.

– Ага, ти прикинувся глухим? Зачекай трохи, ми тебе примусимо виплюнути монети.

Один розбійник схопив Піноккіо за носа, а другий – за підборіддя, і почали смикати в гору-вниз, щоб примусити дерев'яного хлопчика роззявити рота, але марно: рот ніби хто забив цвяшками чи наглухо заклепав.

Тоді розбійник, нижчий на зріст, витягнув ножаку і спробував засунути лезо між губи. Але Піноккіо миттю схопив його руку в рота, відкусив і виплюнув. На превеликий свій подив, він побачив, що то не рука, а котяча лапа.

Підбадьорений першою перемогою, Піноккіо вирвався з лап розбійників, перескочив через огорожу і побіг через поле. Розбійники гналися за ним, мов собаки за зайцем.

Пробігши кілометрів п'ятнадцять, Піноккіо зовсім знемігся. І коли вже думав, що загине, він раптом побачив височенну сосну, видерся на неї і вмостився на самісінькім вершечку. Розбійники теж спробували вилізти на дерево, але долізли тільки до середини стовбура, зірвались і попадали на землю, обчухравши до крові руки й ноги.

Та вони не кинули своїх намірів. Назбиравши хмизу, вони обіклали ним сосну і розвели вогонь. Сосна запалала, мов смолоскип на вітрі. Піноккіо, бачачи, що полум'я сягає все вище, і не бажаючи засмажитися, одчайдушно стрибонув з дерева і помчав через поля та виноградники. Розбійники – за ним, наступаючи на п'яти й навіть не задихавшись.

Вже й розвиднялося, а вони все бігли. І раптом Піноккіо опинився перед широким і глибоким ровом, повним брудної, кольору кави з молоком, води. Що робити? «Раз, два, три!» – гукнув утікач і, розігнавшись, перескочив на той бік. Розбійники й собі пострибали, та не доскочили й шубовснули у воду. Піноккіо радісно загукав:

– Щасливо вам покупатись, синьйори розбійники, – і побіг далі.

Він думав, що ті вже потопились, але, оглянувшись, побачив, що вони біжать слідом у своїх мішках, з яких аж струменить вода.

Розділи:   1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36