14. Не послухавшись добрих порад Цвіркуна-балакуна, Піноккіо зустрічається з розбійниками
І справді, – міркував Піноккіо, прямуючи все далі й далі, – які ми, діти, бідні й
нещасні! Всі нас лають, всі нам вичитують, дають поради. Кожен пнеться у
вихователі, в батьки, у вчителі. Всі – навіть Цвіркуни-балакуни. І ось, будь
ласка, слухайся нудних порад Цвіркуна, а то хто знає, які лиха мене спіткають!
Уже навіть розбійників маю зустріти на дорозі! На щастя, я не вірю в розбійників
і ніколи не вірив. На мою думку, розбійників навмисне вигадали батьки, щоб
лякати дітей, які хочуть гуляти, вночі! А коли б вони й зустрілися мені оце, то
хіба я злякався б? Ніскілечки! Я б гукнув їм: «Синьйори розбійники, чого ви
хочете від мене? Пам'ятайте, що я жартів не люблю! Відчепіться від мене і йдіть
своєю дорогою». Після таких слів розбійники, по-моєму, дадуть драла, аж
закурить. А як вони, боронь боже, не схочуть тікати, то дремену я, і квит».
Та не встиг Піноккіо обміркувати все до кінця, як позад нього почувся легкий
шелест листя.
Оглянувшись, він побачив у темряві дві постаті, закутані в мішки з-під вугілля.
Невідомі бігли за ним навшпиньки, немов привиди.
– А ось і вони, – промовив Піноккіо сам до себе і, не знаючи, куди сховати своє
золото, поклав монети в рота під язик.
Після цього він спробував утекти, але не ступив ще й кроку, як його схопили за
руки, і два приглушені голоси загрозливо сказали:
– Гаманець або життя!
Піноккіо боявся вимовити бодай слово, бо тримав у роті монети. Він почав
кланятись і махати руками, неначе німий, щоб дати зрозуміти незнайомцям у
мішках, накинутих на голови (крізь прорізані дірки поблискували тільки очі), що
він бідний дерев'яний хлопчик і в нього в кишені немає навіть фальшивого чентесімо.
– Давай, давай! Менше базікай і викладай гроші! – гримали бандити.
Дерев'яний хлопчик захитав головою і розвів руками, що мало означати: «Немає в
мене грошей».
– Давай гроші, бо тут тобі й смерть, – погрозив розбійник, вищий на зріст.
– Смерть! – повторив другий.
– Ми порішимо тебе, а потім і твого батька.
– І твого батька!
– Ні, ні, тільки не татуся! – вигукнув розпачливо Піноккіо, і в роті в нього
задзвеніли монети.
– Ах ти, негіднику! Значить, ти сховав гроші під язиком? Виплюнь їх негайно!
Піноккіо вперто мовчав.
– Ага, ти прикинувся глухим? Зачекай трохи, ми тебе примусимо виплюнути монети.
Один розбійник схопив Піноккіо за носа, а другий – за підборіддя, і почали
смикати в гору-вниз, щоб примусити дерев'яного хлопчика роззявити рота, але
марно: рот ніби хто забив цвяшками чи наглухо заклепав.
Тоді розбійник, нижчий на зріст, витягнув ножаку і спробував засунути лезо між
губи. Але Піноккіо миттю схопив його руку в рота, відкусив і виплюнув. На
превеликий свій подив, він побачив, що то не рука, а котяча лапа.
Підбадьорений першою перемогою, Піноккіо вирвався з лап розбійників, перескочив
через огорожу і побіг через поле. Розбійники гналися за ним, мов собаки за
зайцем.
Пробігши кілометрів п'ятнадцять, Піноккіо зовсім знемігся. І коли вже думав, що
загине, він раптом побачив височенну сосну, видерся на неї і вмостився на
самісінькім вершечку. Розбійники теж спробували вилізти на дерево, але долізли
тільки до середини стовбура, зірвались і попадали на землю, обчухравши до крові
руки й ноги.
Та вони не кинули своїх намірів. Назбиравши хмизу, вони обіклали ним сосну і
розвели вогонь. Сосна запалала, мов смолоскип на вітрі. Піноккіо, бачачи, що
полум'я сягає все вище, і не бажаючи засмажитися, одчайдушно стрибонув з дерева
і помчав через поля та виноградники. Розбійники – за ним, наступаючи на п'яти й
навіть не задихавшись.
Вже й розвиднялося, а вони все бігли. І раптом Піноккіо опинився перед широким
і
глибоким ровом, повним брудної, кольору кави з молоком, води. Що робити? «Раз,
два, три!» – гукнув утікач і, розігнавшись, перескочив на той бік. Розбійники й
собі пострибали, та не доскочили й шубовснули у воду. Піноккіо радісно загукав:
– Щасливо вам покупатись, синьйори розбійники, – і побіг далі.
Він думав, що ті вже потопились, але, оглянувшись, побачив, що вони біжать
слідом у своїх мішках, з яких аж струменить вода.
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
Посилання на
сайти з дитячими
книгами
українською
мовою
Якщо у вас є сайт,
на якому можна
скачати, або прочитати
дитячi книги
українською мовою,
напишіть мені
і я додам ваш
сайт до цього перелiку.
