Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Карло Коллоді

Пригоди Піноккіо

Переклад українською – Юрій Авдєєв
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Лібіко Марайя

Розділи:   1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36 

17. Піноккіо їсть цукерку, але не хоче пити ліки. Та одразу випиває, коли бачить, що по нього прийшли могильники. Потім він знову каже неправду і, як кара, в нього починає рости ніс

Щойно три лікарі вийшли з кімнати, Фея підступила до Піноккіо, поклала руку йому на лоба й одразу відчула, що в хлопчика жар.

Тоді вона висипала в склянку з водою білий порошок і лагідно промовила:

– Випий і за кілька днів одужаєш.

Піноккіо зиркнув на склянку, скривився трохи і спитав плаксиво:

– А воно солодке чи гірке?

– Гірке, але тобі стане краще.

– Як гірке, то я не хочу.

– Послухайся мене: випий.

– Але я не люблю гіркого.

– Випий. Як вип'єш, дам тобі цукерку, щоб тобі стало солодко в роті.

– А де цукерка?

– Ось вона, – сказала Фея, дістаючи з золотої цукернички цукерку.

– Я спочатку з'їм цукерку, а потім вип'ю оту гидку гірку воду.

– Обіцяєш?

– Так.

Фея дала йому цукерку. Піноккіо миттю схрумкав її і сказав, прицмокуючи:

– Як було б чудово, якби цукерки теж були ліками. Я б уживав їх щодня.

– Тепер виконай свою обіцянку і ось ковтни трохи води, яка поверне тобі здоров'я.

Піноккіо знехотя взяв у руки склянку, встромив туди кінчик носа і нарешті сказав:

– Занадто гірке, аж дуже гірке. Я не можу так цього випити.

– Як ти таке кажеш, коли навіть не покуштував?

– А я понюхав. Дайте ще одну цукерку, то вип'ю.

Фея терпляче, як добра мати, поклала йому в рота другу цукерку і знову простягла склянку.

– Е-е, я так не можу пити, – скривився Піноккіо.

– Чому?

– Мені заважає подушка на ногах.

Фея забрала подушку.

– Дарма! Все одно я не можу випити.

– Що тобі ще заважає?

– Мені заважають прочинені двері.

Фея зачинила двері.

– І все ж таки, – заридав на весь голос Піноккіо, – я не хочу пити цих гірких ліків, ні, ні, ні!

– Мій хлопчику, тобі ж буде гірше.

– Дарма.

– Ти дуже хворий.

– Ну то й що.

– За кілька годин лихоманка спровадить тебе на той світ.

– Мені байдуже.

– І ти не боїшся смерті?

– Зовсім ні! Краще померти, ніж випити такі гидкі ліки.

В цю мить відчинилися двері, і до кімнати зайшли чотири чорних, як сажа, кролики. На плечах вони несли невеличку труну.

– Чого вам треба від мене? – закричав Піноккіо і перелякано сів на ліжку.

– Ми прийшли по тебе, – відповів найбільший кріль.

– По мене?.. Але ж я ще не мертвий.

– Ще ні, але тобі жити ще лише кілька хвилин, як не вип'єш ліки, щоб одужати від лихоманки.

– О люба Феє, люба Феє, – заверещав Піноккіо, – дайте мені мерщій цю склянку... Та швидше, швидше, бо я не хочу помирати, ох, я не хочу помирати!

Схопивши склянку обома руками, він вихилив її одним духом.

– Ну що ж! – промовили кролики. – Цього разу ми прийшли даремно.

Вони взяли знову на плечі маленьку труну і вийшли з кімнати, щось сердито бурмочучи собі під носа.

Хай там що, а Піноккіо через кілька хвилин зіскочив з ліжка здоровісінький. Треба сказати, що дерев'яні ляльки хворіють дуже рідко і дуже швидко одужують.

Фея, побачивши, що Піноккіо бігає і стрибає по кімнаті жвавий і веселий, як молодий півник, сказала:

– Виходить, мої ліки справді допомогли тобі?

– Ще й як! Вони повернули мене на цей світ.

– Тоді чому ж ти так довго не хотів їх пити?

– Тому що ми, хлопці, всі такі. Боїмося ліків більше, ніж хвороб.

– Яка ганьба! Діти повинні знати, що добрі ліки, коли їх випити вчасно, можуть урятувати від тяжкої хвороби і навіть від смерті.

– О, іншим разом мене не доведеться так довго просити. Я відразу згадаю цих чорних кроликів з труною на плечах... Миттю схоплю склянку, ковть і нема!

– А тепер підійди до мене і розкажи, як сталося, що ти опинився в руках у розбійників.

– Вийшло так, що хазяїн лялькового театру Жеривогонь дав мені кілька золотих монет і сказав: «На, віднеси їх своєму батькові», а я зустрів на вулиці Лисицю і Кота, дуже поважних панів, які мені сказали: «Хочеш, щоб з твоїх п'яти монет стало дві з половиною тисячі? Ходімо з нами, і ми приведемо тебе на Чарівне поле». Я сказав: «Ходімо», а вони сказали: «Зупинімося тут, у таверні «Червоний рак», а після півночі підемо». Коли мене розбудили, їх уже не було, бо вони пішли туди самі. Тоді я пішов сам глупої ночі. Стояла така темрява, що й уявити важко. І тут на дорозі мене перестріли два розбійники, одягнені в мішки з-під вугілля, які сказали мені: «Викладай грошики», а я сказав: «У мене їх немає», бо заздалегідь сховав чотири золотих монети, що в мене лишилися, в рот... Один розбійник хотів засунути мені руку в рот, а я відкусив йому руку і потім виплюнув її, але замість руки на землю впала котяча лапа. Розбійники погналися за мною, і я біг-біг, поки вони мене схопили і повісили на дереві в цьому лісі, сказавши: «Завтра ми сюди прийдемо, тоді ти вже будеш мертвий і роззявиш рота, а ми дістанемо золоті монети, які ти сховав під язиком».

– А зараз де ці чотири монети? – спитала Фея.

– Я їх загубив, – відповів Піноккіо.

Він збрехав, бо монети лежали у нього в кишені. І тільки-но він сказав цю неправду, його ніс, що й так був довгий-предовгий, виріс одразу на два пальці.

– А де ти їх загубив?

– У лісі, тут поблизу.

Після другої брехні ніс його став ще довший.

– Якщо ти загубив монети в лісі, – сказала Фея, – ми знайдемо їх і повернемо тобі, тому що все загублене в нашому лісі завжди знаходиться.

– Ага, тепер я пригадав, – промовив, збентежившись, дерев'яний хлопчик. – Чотири золоті монети я не загубив, а ненароком проковтнув, коли пив ваші ліки.

Після третьої брехні ніс так подовшав, що бідний Піноккіо не міг повернутися. Повернеться сюди – ніс його чіпляється або за ліжко, або за вікно, повернеться туди – ніс упирається або в стіну, або в двері. Спробував підвести голову і мало не наколов носом Феї око.

А Фея дивилася на нього і сміялась.

– Чого ви смієтеся? – збентежено запитав дерев'яний хлопчик, дуже наляканий тим, що його ніс росте й росте.

– Та сміюся з твоєї брехні.

– А звідки ви взяли, що я брешу?

– Брехню, хлопче, можна виявити одразу, тому що є дві брехні: та, що має короткі ноги, і та, у якої довгий ніс. Твоя брехня саме з тих, що мають довгого носа.

Піноккіо, не знаючи, де подітися від сорому, спробував утекти з кімнати, але не зміг: ніс так виріс, що він не міг пройти в двері.

Розділи:   1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36 

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова