Карло Коллоді

Пригоди Піноккіо

Переклад українською – Юрій Авдєєв
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Лібіко Марайя

Розділи:   1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36 

20. Вийшовши з в'язниці, Піноккіо хоче повернутися в будинок Феї, але по дорозі зустрічається з жахливою змією, а потім потрапляє у пастку

Уявіть собі, як радів Піноккіо, опинившись на волі. Не гаючись ані хвилинки, він вийшов з міста і попрямував дорогою, що вела до будиночка Феї.

Невдовзі перед тим пройшов великий дощ, і дорога зовсім розгрузла, вкрилася калюжами. Піноккіо брів по коліна в багні, але не звертав на це уваги. Палко бажаючи побачити свого батька і сестричку з блакитним волоссям, він біг підстрибом, як собака-гончак, і забрьохався по саму шию. Біжачи, він промовляв сам до себе:

– Скільки, напастей упало на мою голову! Так мені й треба, бо я дерев'яний хлопчик, упертий і гарячий, все беруся робити по-своєму, не слухаюся тих, хто хоче мені добра, любить мене і в тисячу разів розумніший за мене... Але тепер присягаюся, що буду жити по-іншому, стану розумним і слухняним хлопцем. Я на власній шкурі пересвідчився, що неслухняним дітям завжди перепадає на горіхи, їм ніяк не щастить у житті. Мій батько, мабуть, жде мене? А що як він уже в Феї? Я так давно його не бачив, що не можу дочекатися тієї миті, коли обніму й тисячу разів поцілую... А чи пробачить мені Фея мої погані витівки? Подумати лише, скільки уваги, ласки віддала вона мені. Таж якби не вона, мене б уже й на світі не було! Хіба ще є на світі хлопчисько, невдячніший і безсердечніший за мене?

Раптом Піноккіо остовпів і з ляку відскочив кроків чотири назад. Що ж він побачив?

Величезну Змію, що лежала поперек дороги. Шкіра в неї була зелена, очі – як жарини, а з кінчика хвоста курився дим, як з комина.

Неможливо описати жах, який огорнув дерев'яного хлопчика. Він відбіг назад на півкілометра, сів на купу каміння, щоб перечекати, поки Змія поповзе собі геть і звільнить йому шлях.

Минула година, дві, три, а Змія все не рушала з місця. Навіть здалеку видно було, як горять її очі і як здіймається в небо стовп диму з кінчика її хвоста.

Тоді Піноккіо, набравшись духу, підійшов до Змії на відстань кількох кроків і промовив улесливим голосом:

– Вибачте, синьйоро Змія, чи не могли б ви відсунутися трохи набік, щоб я пройшов?

Сказав як до отіни. Змія навіть не ворухнулася.

Піноккіо знову промовив тим самим голоском:

– Знаєте, синьйоро Змія, я йду додому, там на мене чекає тато, якого я вже давно-давно не бачив. Дозвольте мені пройти, і я піду собі своєю дорогою.

Марно чекав він хоч якоїсь відповіді. Змія лежала непорушно, очі її заплющилися, з хвоста перестало куріти. Аж не вірилося, що мить тому вона здавалася живою.

– Невже здохла? – промовив Піноккіо, потираючи з радощів руки. Він зараз же спробував переступити через Змію, щоб перейти на другу половину дороги. Та не встиг підняти ногу, як Змія випросталася, ніби туга пружина. Піноккіо з переляку відскочив, зачепився і впав на землю. Але так невдало, що загруз головою в багнюку, а ноги лишилися стирчати догори.

Побачивши, що дерев'яний хлопчик стоїть на голові і дриґає в повітрі ногами, Змія зареготала; сміялася вона так довго, що в неї у грудях лопнула жила. І цього разу вона здохла насправді.

Піноккіо кинувся бігти, щоб дістатися до будинку Феї ще завидна. Та по дорозі йому дуже схотілося їсти, і він заскочив у чийсь садок, зірвати гроно винограду. Краще б він ніколи цього не робив!

Тільки-но дерев'яний хлопчик потягся до ягід, як – клац! – дві гострі залізні щелепи схопили його ногу так міцно, що в нього від болю потемніло в очах.

Нещасний хлопець спіймався у пастку, що її селяни поставили на куниць, які занадились до їхніх курників.

Розділи:   1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36