![]() |
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
Усі категорії |
Карло Коллоді
Переклад українською – Юрій Авдєєв
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Лібіко Марайя
Розділи: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36
Наступного дня хазяїн театру покликав Піноккіо і спитав:
– Як звати твого батька?
– Джеппетто.
– Хто він такий?
– Бідняк.
– Багато він заробляє?
– Заробляє стільки, скільки треба, щоб не мати в кишені жодного чентесімо. Уявіть собі, для того, щоб купити мені буквар, він продав свою єдину куртку. Вона була вся в латках, зношена. Лихо, а не куртка.
– Бідолаха, я йому майже співчуваю. Ось тобі п'ять золотих монет. Віднеси їх мерщій батькові і привітай його від мого імені.
Піноккіо, звісно, тисячу разів подякував хазяїнові театру, обняв по черзі всіх ляльок, навіть жандармів, і, щасливий-прещасливий, подався додому.
Та не пройшов навіть півкілометра, як зустрів на вулиці Лисицю, криву на одну ногу, і зовсім сліпого Кота. Вони, як добрі приятелі, в біді допомагали одне одному. Кульгава Лисиця йдучи спиралася на сліпого Кота і була йому за поводиря.
– Добрий день, Піноккіо, – ввічливо привіталася Лисиця.
– Звідки ти знаєш, як мене звуть? – спитав дерев'яний хлопчик.
– Я добре знаю твого батька.
– Де ти його бачила?
– Я бачила його вчора біля дверей вашого будинку.
– А що він робив?
– Він був у самій сорочці і дрижав від холоду.
– Бідолашний тато! Та відсьогодні він, слава богу, більше не дрижатиме.
– Чому?
– Бо я став великим паном.
– Ти – великий пан? – глузливо посміхаючись, спитала Лисиця.
Кіт теж посміхнувся, але, щоб цього ніхто не помітив, погладив свої вуса передніми лапами.
– Чого смієтеся? – розсердився Піноккіо. – Я, звичайно, вам співчуваю, але від заздрощів у вас слинка потече. Ось, якщо ви на цьому розумієтесь, п'ять чудових золотих монет.
І показав монети, які подарував йому Жеривогонь.
Почувши звабливий брязкіт монет, Лисиця мимоволі випростала свою криву ногу, а Кіт розплющив очі, які блиснули зеленим вогнем. Але одразу ж заплющив їх, так що Піноккіо нічого не помітив.
– І що ж ти робитимеш з цими грошима?
– Насамперед, – відповів дерев'яний хлопчик, – я куплю своєму татові нову гарну куртку, гаптовану золотом та сріблом, і з блискучими ґудзиками, а потім собі буквар.
– Собі – буквар?
– Так. Бо я хочу піти до школи і гарно вчитися.
– Подивись на мене! – сказала Лисиця. – Через оту дурну науку я мало не позбулася ноги.
– Подивись на мене! – сказав Кіт. – Через оту дурну науку я зовсім осліп.
Тут з дерева обізвався Білий дрізд:
– Піноккіо, не слухай отих поганців, бо пожалкуєш!
Бідний дрізд! Навіщо він обізвався? Кіт підстрибнув високо вгору, схопив птаха і вмить, схрупав його разом з пір'ям. Той навіть писнути не встиг.
Схрупавши дрозда, Кіт облизався і заплющив очі, прикидаючись сліпим.
– Бідний дрізд! – промовив Піноккіо до Кота. – Навіщо ти таке вчинив з ним?
– Щоб провчити... Надалі знатиме, що не треба в чужі розмови втручатися.
Вони вже пройшли половину дороги, коли Лисиця зупинилась і промовила до дерев'яного хлопчика:
– Хочеш, щоб у тебе стало удвічі більше золотих монет?
– Що?
– Я кажу, чи хочеш ти, щоб з твоїх п'яти нещасних цехінів зробилося сто, тисяча, дві тисячі золотих монет?
– Ще б пак! Але як?
– Дуже просто. Замість повернутися додому, ходімо з нами.
– А куди ви мене поведете?
– В Країну дурнів.
Піноккіо на мить замислився, а потім рішуче відказав:
– Ні, не піду. Мені вже близько додому, і я піду туди, бо мій татко жде. Бідолаха! Він, мабуть, дуже непокоївся вчора, коли я не повернувся додому. На жаль, я став поганим хлопчиськом, і Цвіркун-балакун правду казав: «Неслухняним дітям погано доведеться на цьому світі». І це я відчув на собі, тому що зі мною трапилося не одне лихо. Ось і вчора в будинку Жеривогня я мало не загинув... Брр! Мені й досі мурашки по спині бігають, як тільки я згадаю про це!
– То виходить, – сказала Лисиця, – ти й справді хочеш іти додому? Ну що ж, іди, тим гірше для тебе!
– Тим гірше для тебе, – повторив Кіт.
– Подумай гарненько, Піноккіо, бо ти зрікаєшся власного щастя.
– Щастя! – повторив Кіт.
– А твої п'ять золотих могли б сьогодні або завтра обернутися на дві тисячі.
– Дві тисячі! – повторив Кіт.
– Як може таке статися? – запитав Піноккіо, роззявивши від подиву рота.
– Зараз я тобі все поясню, – сказала Лисиця. – Як відомо, в Країні дурнів є благословенне поле, яке називають Чарівним полем. Ти викопаєш на цьому полі маленьку ямку і покладеш туди, приміром, один золотий. Потім загорнеш ямку землею, поллєш двома відрами джерельної води, сипнеш жменьку солі і спокійно йдеш спати. За ніч золотий проросте і зацвіте, а вранці, як зійде сонце, ти прийдеш на поле і побачиш гарне дерево, гілля на ньому вгинатиметься від золотих монет, їх буде стільки, як зерен у великому пшеничному колоскові.
– Отже, – промовив Піноккіо, дивуючись все більше, – якби я закопав на цьому полі п'ять золотих, то скільки я знайшов би наступного ранку?
– Дуже просто порахувати, – відповіла Лисиця, – можна навіть полічити на пальцях. Припустімо, кожний золотий обернеться на п'ятсот золотих: помнож п'ятсот на п'ять і на ранок ти матимеш у кишені дві тисячі п'ятсот блискучих і дзвінких золотих монет.
– Ой як чудово! – вигукнув Піноккіо, пританцьовуючи від радості. – Як тільки я зберу врожай золотих, то візьму собі дві тисячі, а п'ятсот подарую вам обом.
– Він подарує нам? – обурено вереснула Лисиця і додала вдавано ображеним голосом: – Хай тебе бог боронить!
– Хай бог боронить! – вторив Кіт.
– Ми, – вела далі Лисиця, – побиваємося не заради нікчемної власної вигоди, ми працюємо для щастя інших.
– Інших! – повторив Кіт.
«Які вони доброчесні», – подумав Піноккіо. І, в одну мить забувши про свого батька, нову куртку й буквар, про всі свої добрі наміри, сказав Лисиці й Котові:
– Мерщій ходімо! Я йду з вами.
Розділи: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2025 Валерія Воробйова