Карло Коллоді
Пригоди Піноккіо
Переклад українською – Юрій Авдєєв
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Лібіко Марайя
Розділи:
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
30. Замість стати справжнім хлопчиком, Піноккіо потай вирушає зі своїм другом
Ґнотиком у країну розваг
Звичайно, Піноккіо негайно попросився у Феї піти в місто, щоб передати
запрошення на бенкет товаришам. Фея сказала:
– Іди і запроси товаришів на завтра, але пам'ятай, що тобі треба повернутися
додому ще завидна. Зрозумів?
– Обіцяю повернутися через годину, – відповів дерев'яний хлопчик.
– Гляди, Піноккіо! Діти легко обіцяють, але дуже часто не виконують обіцянок.
– Але ж я не такий, як інші. Якщо я даю слово, то дотримую його.
– Побачимо. Як будеш неслухняний, тим гірше для тебе.
– Чому?
– Тому що дітей, які не слухають порад тих, хто знає більше від них, завжди може
спіткати лихо.
– Я це перевірив на собі! – сказав Піноккіо. – Я вже навчений.
– Побачимо, чи ти кажеш правду.
Не гаючи часу на зайві розмови, Піноккіо попрощався з Феєю, яка була йому за
маму, і, наспівуючи й пританцьовуючи, вибіг з дому.
Не минуло й години, як він обійшов усіх своїх товаришів. Одні погоджувались
охоче, інші спочатку трохи комизились, щоб їх припрошували, та, почувши про каву
з молоком, булочки, намащені з обох боків маслом, кожен відповідав:
– Прийду, прийду, щоб зробити тобі приємність.
Треба згадати, що серед товаришів-школярів Піноккіо мав одного найулюбленішого і
найближчого друга на ім'я Ромео, правда, всі називали його Ґнотик, бо він був
худенький і сухенький, як новий ґнотик у лампадці.
Це був найбільший ледар і бешкетник у школі, але Піноккіо його дуже любив і теж
хотів запросити. Не заставши його вдома, зайшов удруге – Ґнотика, не було, зайшов
і втретє, та все дарма.
Де його шукати? Піноккіо заглянув і туди й сюди і нарешті знайшов друга в
якомусь дворі.
– Що ти тут робиш? – спитав Піноккіо.
– Чекаю дванадцятої години ночі, щоб вирушити в мандрівку.
– Куди ти помандруєш?
– Далеко-далеко.
– А я тричі заходив до тебе і не застав.
– А чого ти від мене хочеш?
– Хіба ти не чув про велику подію? Не знаєш, яке щастя мені випало?
– Яке?
– Завтра я вже буду не дерев'яний, а справжній хлопчик, такий, як ти і всі інші.
– Вітаю тебе.
– Отже, завтра я чекаю тебе на бенкет.
– Але я тобі сказав, що сьогодні ввечері я від'їжджаю.
– Коли?
– Опівночі.
– Куди саме?
– Я переселяюсь в найпрекраснішу країну на цьому світі, в справжню країну нероб
і ледарів.
– А як вона називається?
– Вона називається Країна розваг. Слухай, а чому б тобі не поїхати зі мною?
– Мені? Ніколи в світі!
– Даремно, Піноккіо! Повір мені, ти пожалкуєш, якщо не поїдеш. Де ти ще знайдеш
країну, яка ніби створена для нас та інших хлопців? Там немає ні шкіл, ні
вчителів, ні книжок. У цій благословенній країні ніхто не вчиться. Там не
вчаться у четвер, а кожний тиждень складається з шести четвергів і однієї
неділі. Уяви собі, що канікули там починаються першого січня і кінчаються в
останній день грудня. Така країна мені до вподоби! Ось якими мають бути всі
порядні країни!
– А що ж там роблять цілісінький день?
– Розважаються з ранку до вечора. Увечері лягають спати, а вранці знову до
розваг. Як це тобі подобається?
– Гм! – промовив Піноккіо, злегка похитавши головою, ніби кажучи: «Не завадило б
і мені так пожити».
– Ну що, їдеш зі мною? Так чи ні? Вирішуй.
– Ні, ні і ще раз ні! Я пообіцяв своїй добрій Феї, що буду хорошим хлопчиком, і
хочу дотримати своєї обіцянки. До речі, он уже сонце заходить. Я мушу вже йти.
Отже, прощай, щасливої дороги.
– Куди це ти так біжиш?
– Додому. Моя добра Фея сказала, щоб я повернувся ще завидна.
– Почекай ще дві хвилини.
– Вже дуже пізно.
– Тільки дві хвилини.
– А якщо Фея мене гукатиме?
– Хай гукає. Накричиться досхочу та й заспокоїться, – сказав цей поганець
Ґнотик.
– А ти мандруватимеш сам чи в гурті?
– Сам? Та нас набереться аж сотня.
– А ви поїдете чи підете пішки?
– Скоро сюди під'їде фургон, він забере мене і довезе аж до цієї найщасливішої
країни.
– Як би я хотів, щоб фургон під'їхав зараз!
– Чому?
– Щоб побачити, як ви вирушите в подорож.
– Почекай трошки і побачиш,
– Ні, ні, я йду додому.
– Почекай ще дві хвилини.
– Я й так уже забарився. Фея турбуватиметься.
– Бідолашна Фея! Може, вона боїться, що тебе з'їдять кажани?
– То ти напевно знаєш, що в тій країні немає шкіл?
– Навіть не чули про них.
– І вчителів нема?
– Жодного.
– І там зовсім не треба вчитися?
– Зовсім.
– Яка чудесна країна! – промовив Піноккіо, ковтаючи слинку. – Яка чудесна країна!
Я там ніколи не був, але уявляю собі.
– Чому ж ти не хочеш зі мною поїхати?
– Дарма ти мене вмовляєш! Я пообіцяв моїй добрій Феї стати порядним хлопчиком і
не хочу ламати свого слова.
– Тоді прощай і привітай від мене всі школи, гімназії й ліцеї, що трапляться
тобі по дорозі.
– Прощай, Ґнотику, щасливо тобі. Розважайся і згадуй інколи своїх товаришів.
І Піноккіо ступив уже два кроки, щоб піти собі, та раптом зупинився і,
повернувшись до приятеля, спитав:
– А ти певний, що в цій країні всі тижні складаються з шести четвергів і однієї
неділі?
– Голову закладу.
– І точно знаєш, що канікули там починаються першого січня і кінчаються в
останній день грудня?
– Авжеж.
– Яка чудесна країна! – повторив Піноккіо ще раз і аж цмокнув від захвату. Потім
наважився і рішуче промовив, пориваючись іти: – То прощавай насправді! Щасливо!
– Прощавай.
– Коли від'їжджаєте?
– Скоро.
– Шкода! Якби до від'їзду лишалась одна година, то я б, може, й зачекав.
– А Фея?
– Тепер уже пізно, тож однаково, чи повернуся додому на годину раніше чи на
годину пізніше.
– Бідний Піноккіо! А якщо Фея тебе лаятиме?
– Нічого! Хай кричить. Накричиться досхочу та й заспокоїться.
Тим часом стало темно, зовсім темно. І ось удалині замерехтів вогник, почулося
дзеленькання дзвіночків і звук труби, тоненький, як дзижчання комара.
– Он вони! – вигукнув Ґнотик, схопившись на ноги.
– Хто? – пошепки спитав Піноккіо.
– Фургон, який забере мене. Ну то як, поїдеш чи ні?
– А це правда, – спитав дерев'яний хлопчик, – що в тій країні взагалі не треба
вчитися?
– Зовсім, зовсім не треба.
– Яка чудесна країна, яка чудесна країна, яка чудесна країна!
Розділи:
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
| 
