6. Піноккіо засинає, поклавши ноги на жаровню, і вранці прокидається без ніг
На землю тим часом спустилася горобина зимова ніч. Гуркотів грім, одна за одною
спалахували блискавки, ніби хтось на небі раз у раз викрешував вогонь. Холодний
рвучкий вітер, люто завиваючи і здіймаючи величезні хмари куряви, нагинав додолу
дерева, і вони натужно скрипіли.
Піноккіо страшенно боявся грому і блискавок, але голод був дужчий за страх. І дерев'яний хлопчик вискочив у двері і за якусь сотню стрибків уже біг біля села,
висолопивши язика і засапавшись, як собака-гончак.
А навкруги темно і безлюдно. Крамниці зачинені, вікна зачинені, двері будинків
зачинені, а на вулиці хоч би тобі який собака трапився. Село ніби вимерло.
Голодний Піноккіо з розпачу схопився за дзвоник біля дверей найближчого будинку
і заходився безперервно дзвонити, примовляючи:
– Хтось та відгукнеться.
Справді, у вікні з'явився дідусь у нічному ковпаці і сердито гукнув:
– Чого тобі треба о такій порі?
– Дайте мені трішечки хлібця, коли ваша ласка.
– Зачекай тут, я зараз повернуся, – мовив дідусь, думаючи, що має справу з одним
із тих капосників, котрі собі на розвагу дзвонять уночі і будять добрих людей,
які вже спокійно сплять.
За півхвилини вікно знову одчинилося, і дідусь гукнув до Піноккіо:
– Підійди ближче і підстав шапку!
Дерев'яний хлопчик не гаючись став під вікно, і тут на нього линули цілу миску
води. За мить він вимок з голови до п'ят, як горщик із засохлою геранню.
Мокрий, як курча з-під дощу, знемагаючи від утоми й голоду, повернувся Піноккіо
додому. Він ледве стояв на ногах і тому сів, поклавши свої промоклі і брудні
ноги на жаровню, в якій ще жевріло вугілля.
Так він і заснув. Поки спав, дерев'яні ноги зайнялись, і потроху тліючи,
перегоріли на попіл.
А Піноккіо хропів, ніби горіли не його, а чужі ноги. Прокинувся, коли вже зовсім
розвиднілось: хтось стукав у двері.
– Хто там? – спитав він, позіхаючи і протираючи очі.
– Я, – почулося у відповідь. Це був голос Джеппетто.
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
Посилання на
сайти з дитячими
книгами
українською
мовою
Якщо у вас є сайт,
на якому можна
скачати, або прочитати
дитячi книги
українською мовою,
напишіть мені
і я додам ваш
сайт до цього перелiку.
