Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт



Read in English

Коваль із Великого Вуттона

Джон Толкін

Коваль із Великого Вуттона

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – С.Остров

Сторінки:   1    2    3   

Це було не так вже й давно для тих, хто вміє пам'ятати, і не так вже й далеко для тих, у кого міцні ноги. Було на світі село, і називалося воно Великий Вуттон, не тому, що було таким вже великим, а тому, що було більшим, ніж Малий Вуттон, що розташувався неподалік, ще глибше ховаючись у лісовій гущавині. Жили в селі в ті часи люди заможні, а за вдачею різні, як і всюди, – були й гарні, були й погані, були й такі, про кого і не скажеш, гарні вони чи погані.

Коваль із Великого Вуттона

І все ж таки це було не зовсім звичайне село. Воно славилося на всю округу майстерністю своїх ремісників, а найбільше – мистецтвом куховарства. У селі була велика Кухня; належала вона Спільній Раді, і Майстер Кухар вважався дуже поважною особою. Дім Кухаря та Кухня межували з Котеджем, найбільшою і найстарішою будівлею у селі, та ще й найгарнішою. Побудували його давним-давно з якісного дубу та каменю і з того часу завжди про нього піклувалися, але наново не фарбували і не оновлювали позолоту. Мешканці села збиралися тут, щоб посперечатися та потеревенити, відзначити загальне чи сімейне свято. Тому в Майстра Кухаря клопотів було безліч: на кожен випадок слід наготувати велику купу різноманітних страв. У цьому селі любили свята, а яке ж свято без щедрого та смачного частування?

Хоч свята траплялися й часто, тільки одне з них припадало на зиму, і на нього чекали з особливим нетерпінням. Веселощі тривали цілий тиждень, а в останній день на заході сонця влаштовували Свято Добрих Дітей. Гостей збиралося не так вже й багато, і не всі з них заслуговували на цю честь; деякі потрапляли на Свято помилково, а про інших, навпаки, несправедливо забували. Нічого не поробиш, так нерідко трапляється, як не старайся все передбачити. А найголовніше було – вчасно народитися, тому що Свято відзначалося лише раз на двадцять чотири роки і запрошених бувало стільки ж – двадцять чотири. Цього дня всі чекали, що Майстер Кухар перевершить сам себе. За традицією, крім безлічі всяких ласощів, він повинен був спекти Великий Пиріг, який люди згадували добрим чи лихим словом до кінця днів Майстра, – адже Пиріг виявлявся єдиним у його житті.

Одного разу Майстер Кухар, який правив о тій порі вуттонською Кухнею, раптом сповістив, на подив усім, що повинен відлучитися на деякий час. І він пішов – ніхто не знав куди. А коли за кілька місяців повернувся, усі помітили, що він дуже змінився. Майстер був доброю людиною і любив, щоб люди раділи, але сам незмінно залишався серйозним та мовчазним. Тепер же він раз у раз смішив оточуючих своїми забавками, витівками, а на свята співав разом з усіма веселі пісні, що вважалося зовсім неналежним до його звання.

А ще він привів із собою Учня, і це здивувало мешканців села. У самій появі Учня не було нічого особливого, кожен Майстер рано чи пізно вибирав собі учня і намагався передати йому свої знання та секрети. Йшли роки. Учень починав поступово брати на себе найважливішу роботу, а коли Майстер помирав чи відходив від справ, займав його місце. Але цього разу Майстер Кухар не поспішав вибрати собі учня. Він завжди відмовлявся тим, що "час ще терпить", що він "дивиться уважно і свого не пропустить". І ось він привів із собою простого хлопця, та ще й чужинця. Той був більш гнучкий та більш спритний на відміну від місцевих хлопців, говорив тихим, вкрадливим голосом і був дуже чемний. Але на вигляд йому було не більше п'ятнадцяти років, і всі вирішили, що він занадто малий для такої роботи. Втручатися, однак, ніхто не посмів: вибір учня завжди вважався привілеєм Майстра. Хлопчисько залишився при кухарі та жив у його будинку, поки не подорослішав настільки, щоб жити самостійно. Люди звикли до нього, з деякими з них він навіть потоваришував. Друзі та й сам Кухар звали його Елф, а решта – просто Учень.

Коваль із Великого Вуттона

Три роки по тому сталася ще одна дивна подія. Якось вранці навесні Майстер Кухар зняв свій білий ковпак, склав чисті фартухи, повісив на цвях білий халат, узяв палицю з ясена, невеличку дорожню торбу та й пішов. Він попрощався з Учнем. Більше нікого поруч не було.

– Прощавай, Елфе, – сказав Майстер. – Роби справу сам, як вийде, а виходить у тебе непогано. Сподіваюся, все буде добре. Якщо ми колись зустрінемося, ти мені про це розповіси. А людям скажи, що цього разу я пішов назавжди.

Коваль із Великого Вуттона

Ох і ґвалт здійнявся в селі, коли Учень передав людям слова Кухаря!

– Як він міг?! – обурювалися вони. – Не попередив, не попрощався! А нам що тепер робити? Він навіть не залишив нікого, хто міг би зайняти його місце!

За цими розмовами нікому й на думку не спало призначити Майстром Кухарем Учня. Звичайно, він трохи підріс, але виглядав ще зовсім молодим, оскільки прослужив всього лише три роки.

Зрештою, оскільки нікого кращого не знайшлося, люди довірили цю високу посаду одному односельцю, який куховарив цілком пристойно. У юному віці він, траплялося, допомагав на кухні у найклопітніший час, але Майстер ставився до нього із прохолодою і не хотів брати в учні. Тепер у нього вже були дружина та діти, він був огрядний на вигляд та ощадливий у грошових справах.

– Цей принаймні не втече, – говорили люди, – і вже краще погане куховарство, ніж взагалі ніякого. До наступного Свята ще сім років, а за цей час він чомусь та навчиться.

Нокс (саме так звали нового Майстра) був дуже втішений тим, що сталося. Він давно мріяв стати Майстром Кухарем і не сумнівався у своїх здібностях. Іноді, залишившись на кухні сам, він одягав білий кухарський ковпак і милувався на себе у начищену до блиску пательню.

– Як ся маєте, Майстре? – говорив він своєму відображенню. – Цей ковпак вам дуже личить, пошитий ніби за вашою міркою. Сподіваюся, що і справи у вас йтимуть непогано.

Коваль із Великого Вуттона

Спочатку справи і дійсно йшли непогано. Нокс старався з усіх сил, а Учень допомагав йому. Майстер не один раз нишком підглядав за своїм Учнем і багато переймав у нього, хоча ні за що б в цьому не зізнався навіть самому собі. Час минав, наближалося Велике Свято, і Нокс усе частіше став замислюватися про Великий Пиріг. У глибині душі він був дуже стурбований. Звичайно, він багато чому навчився за ці сім років, і у нього виходили цілком пристойні торти та тістечка, але ж Великий Пиріг – це зовсім інша справа, на нього чекають так довго, що потім чіпляються до кожної дрібниці. Та й судять не тільки діти; зазвичай для тих, хто приходив допомагати під час Свята, пекли пиріг трохи менший, але точнісінько такий самий, як і великий. Кожен новий Великий Пиріг мав відрізнятися від попереднього і дивувати всіх чимось незвичайним.

Нокс вважав, що найважливіше для пирога – щоб він був якомога солодший та химерніший, і він вирішив повністю вкрити його цукровою глазур'ю (Учень так добре її робив). "Це прикрасить пиріг і додасть йому чарівного вигляду", – міркував Нокс. Він знав, що діти люблять усе солодке і все чарівне. До чарівного, правда, швидко стають байдужі, а солодке люблять до старості. Нокс і сам полюбляв солоденьке. "Стривайте, стривайте! Чарівний вигляд... У мене є гарна ідея!.." Ось так сталося, що Нокс вирішив посадити на верхівку Пирога лялечку, одягнену в біле, із чарівною паличкою в руці, на кінці якої сяяла б зірка з фольги, а біля її ніг написати рожевою глазур'ю: "Королева Фей". Однак не встиг він замісити тісто, як зрозумів, що має дуже туманне уявлення про те, що потрібно класти в Пиріг. Нокс погортав старі книги з рецептами, які залишили колишні кухарі, але, навіть якщо йому вдавалося розібрати почерк, він не міг збагнути змісту написаного. Про деякі спеції він ніколи раніше не чув, про інші просто забув, і шукати їх тепер було надто пізно. Все ж таки він вирішив, що Пирогу не зашкодять деякі прянощі, про які йшлося в книгах: і тут, почухавши потилицю, він згадав про стару чорну скриньку з декількох відділень, у якій колишній Кухар тримав приправи для особливих випадків. З того часу як Нокс сам став Кухарем, вона жодного разу не потрапляла йому на очі, проте тепер, пошукавши, він знайшов її у коморі, на верхній полиці.

Коваль із Великого Вуттона

Але коли він відкрив скриньку, попередньо струсивши з кришки шар пилу, то виявилося, що прянощів усередині майже не залишилося, а ті, що були, висохли і запліснявіли. В одному з відділень у кутку Нокс знайшов маленьку зірку завбільшки з монетку.

– Кумедно, – сказав Нокс, підносячи зірку ближче до світла.

Коваль із Великого Вуттона

– Це зовсім не кумедно. – Голос за його спиною пролунав так несподівано, що Нокс навіть підстрибнув. Це був голос Учня.

Ніколи ще раніше він не розмовляв так із Майстром. Він взагалі рідко звертався до Нокса першим, лише відповідав, якщо його питали. Саме так слід поводитися зі старшими. Можливо, глазур у нього й непогана, але взагалі йому треба ще вчитися й вчитися, такою була думка Нокса.

– Що ти хочеш цим сказати? – Нокс був роздратований. – Хіба вона не кумедна?

– Вона чарівна! Вона з Чарівної Країни.

Тут Кухар розсміявся.

– Ну добре, добре. Різниця не велика, називай її, як тобі заманеться. Підростеш – порозумнішаєш. А тепер іди чистити родзинки і, якщо раптом знайдеш чарівні родзинки, не забудь сказати мені...

– Що ви збираєтеся зробити із Зіркою, Майстре? – запитав Учень.

– Запекти її в Пирозі, звичайно. Якраз те, що треба, особливо якщо вона чарівна. – Нокс гигикнув про себе. – Ти ж ходив на дитячі свята, і не так давно, мабуть пам'ятаєш, що в пироги запікають монетки та різні дрібниці. Принаймні в нашому селі так прийнято – це тішить дітей.

– Але це не дрібниця, Майстре, а чарівна Зірка, – сказав Учень.

– Я вже чув! – різко урвав його Кухар. – Добре, я так і скажу дітям, це їх дуже розвеселить.

– Не думаю, Майстре. Хоч можливо ви все правильно вирішили.

– Не забувай, з ким ти розмовляєш, – сказав Нокс.

Коваль із Великого Вуттона

І ось настав час, коли Пиріг був спечений і вкритий глазур'ю, і все руками Учня.

– Якщо вже ти так любиш чари, – сказав йому Нокс, – я, мабуть, дозволю тобі зробити Королеву Фей.

– Добре, Майстре, я все зроблю, якщо ви дуже зайняті. Але це не моя вигадка.

– Вигадувати – це не твоя справа, – пихато сказав Нокс.

  

І ось Пиріг стояв у центрі святкового столу, в кільці з двадцяти чотирьох свічок. Середина його була зроблена у формі білої гори, по краях росли деревця, вкриті ніби шаром інею, а верхівку вінчала крихітна фігурка. Вона стояла на одній ніжці, як танцююча дівчина-сніжинка, і простягала вперед блискучу чарівну паличку.

Коваль із Великого Вуттона

Діти дивилися на неї широко розплющеними очима, а деяки плескали в долоні:

– Яка гарна! Вона чарівна!

Коваль із Великого Вуттона

Такі слова дуже потішили Кухаря, а Учень, навпаки, здавався засмученим. Вони обидва стояли поблизу, незабаром Майстер мав розрізати пиріг на шматки, а для цього Учень повинен був нагострити ніж та подати йому.

І ось, нарешті, Кухар узяв до рук ніж і виступив уперед.

– Маю вам сказати, любі мої, – почав він, – що під цією чудовою глазур'ю ховається дуже смачний пиріг: він зроблений із різних ласощів, але, крім того, ви знайдете в ньому багато всяких дрібниць: монети і таке інше, а це, як кажуть, приносить щастя. Їх там якраз двадцять чотири – по одній на кожного, якщо, звичайно, Королева Фей буде справедливою. А вона може і пожартувати – вона така витівниця! Запитайте в мого Учня.

Але Учень у цей момент відвернувся і вдивлявся в обличчя дітей.

– Ах! Мало не забув, – вів далі Кухар, – цих дрібничок сьогодні двадцять п'ять, а двадцять п'ята – срібна зірка, чарівна, як каже мій Учень. Тож будьте обережні. Якщо хтось із вас зламає об неї свої зубки, то чари горю не зарадять. Але все одно, вважаю, що її вам буде особливо приємно знайти.

Пиріг був дуже смачний, і, звичайно, ніхто б не поскаржився, якби він був трохи більшим. Усім дісталося по добрячому шматку, але на добавку не вистачило. Шматки швидко зникали, раз у раз хтось знаходив монетку чи якусь дрібничку – хто одну, хто дві, а хто й жодної. Адже щастя не розділиш порівну між усіма, і жодна лялька з чарівною паличкою цьому не допоможе.

Нарешті весь пиріг був з'їдений, а чарівної Зірки в ньому так і не знайшли.

– Дива, – сказав Кухар. – Отже, вона була все ж таки не срібна. Напевно вона розтанула. А може, Учень має рацію: Зірка й справді була чарівною і повернулася назад до Чарівної Країни? Не дуже гарно з її боку. – І він, усміхнувшись, подивився на Учня, а Учень подивився на нього своїми темними очима, і в його погляді не було усмішки.

   

Срібна Зірка і справді була чарівною, хто-хто, а Учень не міг у цьому помилитися. А сталося ось що! Один із хлопчиків проковтнув її і навіть не помітив. До цього він знайшов монетку у своєму шматку пирога і віддав її Неллі, дівчинці, що сиділа поруч із ним: вона ковтала сльози, засмучена тим, що щастя обійшло її. Потім хлопчик часто думав про те, куди ж поділася Зірка, і не знав, що вона перебувала у ньому самому. Зірочка причаїлася, очікуючи свого часу, і хлопчик зовсім її не відчував.

Коваль із Великого Вуттона

Минула зима, настав червень, і тепер навіть вночі не було темно. Одного разу хлопчик прокинувся ще до світанку, він просто не міг спати – адже сьогодні йому виповнювалося десять років. Він визирнув у вікно, увесь світ, здавалося, завмер і чекав чогось. Ось пронісся свіжий, запашний ранковий вітерець і розбудив дерева. Потім розвиднилося, і хлопчик почув, як десь там, ген далеко, народжується світанкова пісня птахів. Вона лунала все гучніше й ближче і нарешті накрила його з головою, заповнила собою все навкруги, поки не улетіла на захід, а над обрієм зійшло сонце.

– Це нагадує мені Чарівну Країну, – почув він раптом свій голос. – Тільки там люди теж співають на світанку. – І хлопчик заспівав високим чистим голосом; звідки йому було знати слова цієї пісні, проте він знав їх напам'ять.

І тут Зірка вилетіла з його горла, і він зловив її у відкриту долоню. Чиста і яскрава, вона виблискувала на сонці і легенько тремтіла, як раптом сіпнулася, наче збираючись полетіти. Не думаючи, хлопчик ляснув долонею по лобі, і Зірка залишилася там на довгі роки.

Мало хто в селі помічав її, хоча її можна було помітити уважним оком. Зірка стала ніби частиною обличчя хлопчика і зазвичай не світилася. Проте очі його випромінювали світло, а голос ставав рік у рік все прекраснішим, і люди любили слухати його, навіть коли він просто говорив: "Доброго ранку". А ще він прославився далеко за межами рідного села як чудовий майстер. Батько його був ковалем, і хлопчик теж став ковалем, але більш майстерним. Хлопчика звали "ковалів син", а потім просто Коваль.

Коваль із Великого Вуттона

Які тільки вироби не виходили з його кузні! Звичайно, здебільшого то були прості корисні речі для повсякденного життя і роботи: каструлі та сковорідки, засуви та клямки, гаки та підставки, плуги й тесаки і, звичайно, підкови. Усі вони відрізнялися міцністю, служили довго, але було ще одне: на ці зручні речі було дуже приємно дивитися.

У вільний час Коваль робив щось просто для того, щоб потішити людей. Він умів надавати залізу легкість і красу квітки, але квітка ця зберігала сувору силу металу і здавалася ще міцнішою, ніж сам метал. Не можна було пройти повз ґрати чи ворота, які він зробив, не замилувавшись ними, але спробуй їх відімкнути, коли вони замкнені! Роблячи що-небудь для душі, Коваль співав за роботою, і люди одразу забували свої справи і приходили під вікна Коваля.

Коваль із Великого Вуттона

Сторінки:   1    2    3   



Автор: Толкін Д.; ілюстратор: Остров С.

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова





Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

© 2015-2020 Валерія Воробйова