Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

М.Метерлінк

Синій птах

У переказі Бориса Дегтярьова

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Дегтярьов

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

Дивовижна історія, розказана в цій книзі, відбулася в одному селі, неподалік від густого лісу. На краю цього села, біля узлісся, притулилася хатина лісоруба.

Саме там усе й почалося...

Лісоруб був бідний, але в хаті у нього було дуже охайно і затишно, особливо сьогодні, напередодні Різдва. У вогнищі ще жеврів вогонь, на столі горіла лампа. Діти лісоруба, Тільтіль і Мітіль, міцно спали у своїх ліжках, а по різні боки від великої шафи лежали, згорнувшись клубком, Пес та Кіт.

Дружина лісоруба зайшла подивитися, як сплять діти. Вона поправила ковдрочки, прикрила віконниці, загасила лампу та вийшла, обережно причинивши за собою двері.

У темній кімнаті панувала тиша, тільки годинник на стіні тихенько стукотів та сюрчав цвіркун за вогнищем.

Крізь щілини віконниць почало пробиватися світло. Воно ставало все яскравішим і яскравішим... А на столі раптом сама по собі засвітилася лампа!

Тільтіль прокинувся, сів на ліжку і погукав сестру:

– Ти спиш, Мітіль? Дивись-но, мама забула загасити лампу!

– Ні, не сплю, – відповіла Мітіль сонним голосом. – Послухай, сьогодні Різдво, так?

– Завжди ти все плутаєш! Різдво завтра. Але вже сьогодні діти отримують подарунки. Тільки нам з тобою все одно нічого не дістанеться. Інша справа – багаті діти, ті, що живуть у будинку навпроти. Їх, певно, чекають чудові різдвяні подарунки. Дивись, крізь щілинки віконниць видно світло. Це з їхніх вікон. У них запалили ялинку. І музика грає, чуєш? Ходімо подивимося!

Брат і сестра схопилися з ліжок, прочинили віконниці та вилізли на лавочку біля вікна. Вся кімната так і залилася світлом!

– Бачиш, яка гарна ялинка! А скільки свічок! – вигукнув Тільтіль.

– Нічого я не бачу, – сказала жалібно Мітіль. – Ти сам усю лавку зайняв!

– Ну гаразд, зараз посунусь. Тепер бачиш? Які іграшки! Як їх багато! І шаблі, і солдатики, і гармати.

– А ляльки? – запитала Мітіль. – Ляльки там теж є?

– Які ще ляльки?! Кому вони потрібні, твої ляльки? Ні, звичайно. Ти краще подивися на стіл. Чого там тільки немає! Тістечка, цукерки, солодощі, фрукти...

– Коли я була зовсім маленька, я одного разу їла тістечко, – зітхнула Мітіль.

– Я теж. Це дуже смачно.

– Невже вони все це з'їдять? – прошепотіла Мітіль. – І нам нічого не залишать?

– Дурна ти, Мітіль. Звичайно, з'їдять. Тож не базікай, краще дивися. Здається, там починаються танці. Як весело!

– Як гарно! – заплескала Мітіль в долоні. – Усі такі красиві!

Тут за дверима почулися кроки, і діти принишкли.

– Хто це? – стривожилася Мітіль.

– Напевно, тато. Мерщій до ліжка!

Не встигли брат і сестра зіскочити з лавочки, як двері повільно відчинилися і до кімнати увійшла старенька бабуся у зеленій сукні і червоній хустці. Маленька на зріст, горбатенька, з великим гачкуватим носом.

– Чи це не у вас, діти, сховався Синій Птах? – пролунав скрипучий голос старої.

– Синій Птах? У нас немає Синього Птаха, – відповіли брат з сестрою в один голос. – А навіщо він вам?

– Мені дуже потрібен Синій Птах. Я шукаю його для онуки. Вона, на жаль, захворіла.

– А що з нею сталося? – запитав Тільтіль.

– Та не знаю, вона така бліденька, увесь час сумує за чимось. Гадаю, тільки Синій Птах допоможе моїй онучці знову стати здоровою і веселою. Адже не дарма кажуть, що чарівний Синій Птах приносить людям щастя. Тільки от знайти його дуже-дуже важко. А ви здогадалися, хто я така?

– Ви трохи схожі на пані Берленго, нашу сусідку, – невпевнено пробурмотів Тільтіль.

Ух, як розсердилася старенька!

– Анітрохи я на неї не схожа, анітрохи! Я фея Берилюна і я хочу, щоб ви мені допомогли. Негайно вирушайте в дорогу і знайдіть Синього Птаха. Я дам вам на допомогу оце. Дивіться!

З кишені спідниці старенька дістала зелену шапочку, прикрашену пряжкою з діамантом.

– Якщо надіти цю шапочку і обережно повернути діамант, побачиш те, що звичайно закрито для людських очей. Люди розучилися бачити по-справжньому. Ось ти, мабуть, гадаєш, – старенька повернулася до Тільтіля, – що я стара й негарна. І все навколо здається тобі убогим і непривабливим. А ну ж бо, одягни шапочку!

Тільтіль надів шапочку, тихенько повернув діамант на пряжці, і що ж?

Горбата стара тієї ж миті  перетворилася на молоду, прекрасну жінку.

А сіре каміння, з якого було складено стіни хатини, засвітилися таємничим блакитним сяйвом.

– Що сталося? Чому раптом стало так світло й гарно? Наче наш будинок побудований з дорогоцінного каміння, – здивувався Тільтіль.

– Нічого особливого, просто чарівний діамант допоміг тобі побачити приховану сутність речей, можна сказати, їхню душу. Зараз, мій хлопчику, ти ще більше здивуєшся.

І справді! Усе навколо засувалося, ожило.

З вогнища вискочила вертлява червона істота і почала стрибати по кімнаті.

– Хто це? Хто це? – злякалися діти.

– Не впізнаєте? А адже це ваш старий знайомий, Вогонь. Знайте, з ним треба бути обережними. У нього жахливий характер. Тепер, за допомогою чарівного діаманту, вам слід розпізнати душу Вогню.

– А товстун? Такий гарний, рум'яний? Я бачила, він виліз із діжки. Який поважний! – засміялася Мітіль.

– Це Хліб. Він і справді поважна персона. Як же вам, діти, не знати його! Дивіться! Цукор! Цей білосніжний красень іскриться, наче зроблений зі снігу! А боязка істота в пишній сукні – Молоко. Погляньте, як повільно вибирається воно з глечика.

Сумна дама у струменястому вбранні – Вода.

За допомогою чарівного діаманту я оживила їх усіх, ви подружитеся з ними і добре пізнаєте їх. Дивіться! Вода вже зачала сварку з Вогнем. Так, це вічні супротивники, нічого з ними не вдієш.

Кімната все наповнювалася і наповнювалася дивними істотами. Плутаючись у всіх під ногами, стрибали смішні круглі чоловічки – це ожили Чашки, Миски і Тарілки.

Брат з сестрою з подивом дивилися на всі ці дива.

Тим часом прокинулися Кіт і Пес. Дива! Обидва вони ніби виросли! Які великі! На зріст як людина!

Пес не роздумуючи кинувся до Тільтіля і, ставши на задні лапи, почав обіймати його.

– Здрастуй, мій господарю! Нарешті я можу говорити з тобою! Я гавкав, я метляв хвостом, але ти не розумів мене. Тепер я можу сказати людською мовою, як я люблю тебе! Хочеш, зроблю щось дивовижне? Хочеш, пограємося?

– Ну як, впізнаєш свого чотириногого приятеля Тільйо? – усміхнулася фея Берилюна.

А ось і Кіт, він неквапно потягнувся, розгладив вуса і тільки тоді поволі підійшов до Мітіль.

– Привіт, моя люба панночко, – промовив він вкрадливо. – Ви сьогодні чудово виглядаєте, ще краще, ніж завжди.

– Невже це Тілетто? – здивувалася Мітіль.

– Так, – кивнула фея. – Тепер ти по-справжньому бачиш Кота, його душу і серце. Ну, поцілуй же його!

– І я! Я теж хочу поцілувати мого господаря! – радісно закричав Тільйо. – І крихітку Мітіль! Всіх-всіх хочу розцілувати! Гав! Гав! Який я радий! Втім, я все-таки трошки подражню Тілетто! Гав! Гав!

Кіт вигнув спину і зашипів.

– Я, шановний добродію, не хочу вас знати, – пирхнув він презирливо. – Ви невіглас!

– А ти хитрюга і злюка! – відгукнувся Пес.

Фея Берилюна погрозила їм:

– Припиніть негайно! Облиште сварку! Не те я навіки відправлю вас обох до Царства Мовчання.

Пес і Кіт принишкли. Принишкли і всі інші, хто був у кімнаті.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

Автор: Метерлінк М.; ілюстратор: Дегтярьов Б.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова