Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Микола Носов

Фантазери

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – І.Семенов

Мишко і Стасик сиділи в садку на лавочці й розмовляли. Тільки вони розмовляли не просто, як інші хлопці, а розповідали один одному різні небилиці, ніби побилися об заклад, хто кого перебреше.

- Скільки тобі років? - питає Мишко.

- Дев'яносто п'ять. А тобі?

- А мені сто сорок. Знаєш, - каже Мишко, - раніше я був великий-великий, як дядько Боря, а потім став маленький.

- А я, - каже Стасик, - спочатку був маленький, а потім виріс великий, а потім знову став маленький, а тепер знову скоро буду великим.

- А я, коли був великий, всю річку міг перепливти, - каже Мишко.

- У! А я море міг перепливти!

- Подумаєш - море! Я океан перепливав!

- А я літати вмів!

- Ану, полети!

- Зараз не можу: розучився.

- А я якось купався в морі, - каже Мишко, - і на мене напала акула. Я її бац кулаком, а вона мене хап за голову - і відкусила.

- Брешеш!

- Ні, правда!

- Чому ж ти не помер?

- А навіщо мені помирати? Я виплив на берег і пішов додому.

- Без голови?

- Звичайно, без голови. Навіщо мені голова?

- Як же ти йшов без голови?

- Так і йшов. Наче без голови ходити не можна.

- Чому ж ти тепер з головою?

- Інша виросла.

"Гарно придумав!" - позаздрив Стасик. Йому хотілося збрехати краще за Мишка.

- Ну, це що! - сказав він. - От я раз був в Африці, і мене там крокодил з'їв.

- Оце так збрехав! - засміявся Мишко.

- Зовсім ні.

- Чому ж ти живий?

- Адже він мене потім виплюнув.

Мишко замислився. Йому хотілося перебрехати Стасика. Він думав, думав, нарешті каже:

- Одного разу я йшов по вулиці. Навколо трамваї, автомобілі, вантажівки...

- Знаю, знаю! - закричав Стасик. - Зараз розкажеш, як тебе трамвай переїхав. Ти вже брехав про це.

- Нічого подібного. Я не про це.

- Ну, гаразд. Бреши далі.

- От я йду, нікого не чіпаю. Раптом назустріч автобус. Я його не помітив, наступив ногою - раз! - та геть його розчавив.

- Ха-ха-ха! Оце брехня!

- А от і не брехня!

- Як же ти міг розчавити автобус?

- Так він же зовсім маленький був, іграшковий. Його хлопчик на мотузочці тягнув.

- Ну, це не дивно, - сказав Стасик. - А я якось на Місяць літав.

- Овва, куди махнув! - засміявся Мишко.

- Не віриш? Чесне слово!

- На чому ж ти літав?

- На ракеті. На чому ж іще на Місяць літають? Наче сам не знаєш!

- Що ж ти там на Місяці бачив?

- Ну, що... - зам'явся Стасик. - Що я там бачив? Нічого й не бачив.

- Ха-ха-ха! - засміявся Мишко. - А говорить, на Місяць літав!

- Звичайно, літав.

- Чому ж нічого не бачив?

- А темно було. Я ж вночі літав. Уві сні. Сів на ракету і як полечу в космічний простір. У-у-у! А потім полечу назад... Летів, летів, а потім геп об землю... ну і прокинувся...

- А-а, - протягнув Мишко. - Так би одразу й казав. Я ж не знав, що ти - уві сні.

Тут прийшов сусідський Ігор і сів поруч на лавочці. Він слухав, слухав Мишка і Стасика, потім каже:

- Ото вже брешуть! І вам не соромно?

- А чого ж соромно? Ми ж нікого не дуримо, - сказав Стасик. - Просто вигадуємо, ніби розповідаємо казки.

- Казки! - презирливо пирхнув Ігор. - Знайшли заняття!

- А ти думаєш, легко вигадувати!

- Чого простіше!

- Ну, вигадай що-небудь.

- Зараз... - сказав Ігор. - Будь ласка.

Мишко і Стасик зраділи і приготувалися слухати.

- Зараз, - повторив Ігор. - Е-е-е... гм... кхм... е-е-е...

- Ну, що ти все "е" та "е"!

- Зараз! Дайте подумати.

- Ну, думай, думай!

- Е-е-е, - знову сказав Ігор і подивився на небо. - Зараз, зараз... е-е-е...

- Ну, чого ж ти не вигадуєш? Говорив - чого простіше!

- Зараз... Ось! Якось я дражнив собаку, а вона мене хап за ногу і вкусила. Ось навіть шрам залишився.

- Ну і що ж ти тут вигадав? - запитав Стасик.

- Нічого. Як було, так і розповів.

- А казав - вигадувати майстер!

- Я майстер, та не такий, як ви. От ви все брешете, та все марно, а я вчора збрехав, мені від цього користь.

- Яка користь?

- А ось. Вчора ввечері мама і тато пішли, а ми з Ірою залишилися вдома. Іра лягла спати, а я заліз у буфет і з'їв півбанки варення. Потім думаю: як би мене не насварили. Взяв Ірі губи варенням намазав. Мама прийшла: "Хто варення з'їв?" Я кажу: "Іра". Мама подивилася, а в неї всі губи у варенні. Сьогодні вранці їй від мами дісталося, а мені мама ще варення дала. От і користь.

- Значить, через тебе іншого покарали, а ти й радий! - сказав Мишко.

- А тобі що?

- Мені нічого. А от ти цей... як це називається ... Брехун! От!

- Самі ви брехуни!

- Іди! Не хочемо з тобою на лавочці сидіти.

- Я й сам не стану з вами сидіти.

Ігор встав і пішов. Мишко і Стасик теж пішли додому. По дорозі їм стрілася ятка з морозивом. Вони зупинилися, стали порпатися в кишенях і лічити, скільки у них грошей. В обох набралося тільки на одну порцію морозива.

- Купимо порцію і розділимо навпіл, - запропонував Мишко.

Продавщиця дала їм морозиво на паличці.

- Ходімо додому, - каже Мишко, - розріжемо ножем, щоб було рівно.

- Ходімо.

На сходах вони зустріли Іру. Очі в неї були заплакані.

- А ти чого ревіла? - питає Мишко.

- Мене мама гуляти не пускала.

- Через що?

- Через варення. А я його й не їла. Це Ігор на мене наговорив. Мабуть, сам з'їв, а на мене звалив.

- Звичайно, Ігор з'їв. Він сам хвалився нам. Ти не плач. Підемо, я тобі свої півпорції морозива дам, - сказав Мишко.

- І я тобі свої півпорції віддам, ось тільки покуштую разочок і віддам, - пообіцяв Стасик.

- А хіба ви самі не хочете?

- Не хочемо. Ми вже по десять порцій з'їли сьогодні, - сказав Стасик.

- Давайте краще це морозиво на трьох розділимо, - запропонувала Іра.

- Правильно! - сказав Стасик. - А то в тебе заболить горло, якщо ти сама всю порцію з'їси.

Пішли вони додому, розділили морозиво на три частини.

- Смачна річ! - сказав Мишко. - Я дуже люблю морозиво. Колись я з'їв ціле відро морозива.

- Ну, ти все вигадуєш! - засміялася Іра. - Хто тобі повірить, що ти з'їв відро морозива!

- Так, адже воно зовсім маленьке було, відерце! Таке паперове, не більше за склянку...

Автор: Носов М.; ілюстратор: Семенов І.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова