Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

За мотивами поеми Крістофа Віланда
Переказала з німецької Н.Дехтерьова

Чарівна флейта

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Дехтерьов

  

У 1763 році при французькому королівському дворі відбулися концерти семирічного австрійського музиканта Вольфганга Амадея Моцарта. У той час він уже був знаменитим піаністом, і виконував також і свої твори. Пізніше цей дивний хлопчик став видатним композитором. Він написав багато чудових творів, серед яких була й опера "Чарівна флейта", що написана за казкою-поемою Крістофа Віланда. Ця опера і зараз виконується в різних країнах. Прекрасні звуки "Чарівної флейти" надають велику радість людям.

Якось молодий син короля, принц Таміно, полював у глухому, дрімучому лісі. Таміно був сміливим і спритним мисливцем, але цього разу його спіткала невдача. Весь день бродив він по лісу, але так і не вполював ані звіра, ані птиці. Тільки даремно витратив усі свої стріли. До того ж і заблукав.

Таміно йшов, сам не знаючи куди, і незабаром вийшов на узлісся. Перед ним відкрилася похмура місцевість, навкруги тільки каміння та суворі голі скелі. Таміно стояв і здивовано оглядався.

Та раптом, що ж він бачить? З ущелини в скелі виповзла величезна страшна змія. Ось вона наближається до нього... Що залишалося робити? Адже Таміно був беззбройний!

Він кинувся бігти, а змія, звиваючись, із незвичайною швидкістю погналася за ним. Таміно біг що було сили, він розумів, що змія ось-ось його наздожене.

— Допоможіть! Допоможіть! Рятуйте! — кричав бідолашний юнак.

Нарешті сили зовсім покинули його, і він впав непритомний.

Змія вже готова була кинутися на принца, але в цю саму мить з'явилися три феї в чорному вбранні. В руках феї тримали списи і разом кинули їх у змію. Списи встромилися в чудовисько і вбили його на місці.

Ці феї були придворними дамами Цариці Ночі, вони схилилися над непритомним юнаком і побачили, який він вродливий. Вони вирішили розповісти про нього своїй господині і поспішили до неї, залишивши принца лежати на землі.

Згодом Таміно отямився, він роззирнувся навколо і побачив неподалік мертву змію. Він не міг нічого зрозуміти:

— Що сталося? Хто вбив чудовисько?

Тут він почув звуки веселої пісеньки, а потім з'явився і той, хто її наспівував. Яке ж це було кумедне створіння! Тільки уявіть собі: людина в костюмі з різнокольорового пташиного пір'я! І весь обвішаний клітками, в яких сиділи пташки!

— Хто ти такий і як тебе звати? — запитав Таміно.

— Мене звуть Папагено. Невже ти не чув про мене? — вигукнув кумедний чоловік. — Тож слухай!

І він заспівав:

Відомий я спритний пташок ловець, Веселий, безжурний, співак-молодець! Мене усі знають: старий й молодий, Хоч я не вельможа і не багатій.

— Усе, що ти бачиш навколо, — продовжував Папагено, — це володіння Цариці Ночі, ти потрапив до її царства. А я служу їй, ловлю для неї пташок.

— Чи це не ти врятував мене, не ти вбив змію? — запитав Таміно.

— Ну звісно, я, — відповів Папагено з поважним виглядом. — Хто ж ще міг зробити такий подвиг?

Не встиг він це сказати, як знову з'явилися три феї. Одна тримала глечик з водою, інша — камінь, а третя — величезний висячий замок.

— Все це ми принесли тобі, Папагено, в покарання за те, що ти балакучий, хвалькуватий і до того ж брешеш, — сказала перша фея. — Замість вина отримуй воду, замість хліба — камінь. А замість солодкої груші — ось це. — І повісила бідолашному хвалькові на рота замок.

Потім феї розповіли Таміно, що це вони врятували його від загибелі, і що Цариця Ночі, на знак особливої до нього уваги, посилає йому портрет своєї дочки, прекрасної Паміни.

Ледь глянувши на портрет принцеси, Таміно зачарувався її надзвичайною красою і палко закохався у Паміну.

— Знай же, благородний юначе, — продовжували феї, — Паміну, дочку нашої повелительки, викрадено. Вона утримується в полоні у злого чарівника Зарастро. Врятуй Паміну!

— Я готовий негайно йти виручати Паміну! — відповів юнак із запалом. — І врятую її, чого б мені це не вартувало!

Тут пролунав грім, здригнулася земля, і з'явилася сама Цариця Ночі, сувора і велична.

— Не бійся мене, принце, — сказала вона. — Я знаю, ти шляхетний і сміливий. Ти зумієш врятувати мою дочку. Сама я безсила проти злодія, який вкрав її у мене. Звільни Паміну, і вона стане твоєю дружиною, обіцяю тобі. На тебе чекають щастя, незліченні багатства і слава.

Сказавши це, Цариця Ночі зникла.

А бідолашний Папагено весь цей час стояв, не в силах вимовити ні слова. Він тільки трусив головою і жалібно мукав.

На радість Папагено, одна з фей сказала йому:

— На цей раз Цариця Ночі великодушно прощає тебе. — І зняла замок.

— О, яке щастя! — вигукнув птахолов. — Мій язик знову вільний!

— Так, але не давай йому багато волі, — зупинила його фея. — Не здумай знову брехати і хвалитися. Іншим разом тобі не буде прощення. Брехуни заслуговують на те, щоб їм вішали на рота замок.

— Ні-ні! — вигукнув Папагено. — Ніколи в житті більше не збрешу.

— А ти, Таміно, — звернулася до принца інша фея, — прийми від мене подарунок. Я дарую тобі флейту. Вона допоможе тобі та розважатиме тебе в дорозі. Сміливо йди до палацу Зарастро і не бійся небезпек.

Таміно взяв флейту і приклав її до губ. І що ж? Вона сама заграла, та так чудово! Серце Таміно сповнилося радості й відваги. Звичайно, він неодмінно знайде і врятує Паміну!

— А я маю честь кланятися, — поспішно сказав Папагено принцеві. — Нам не по дорозі.

— Кланяйся скільки твоїй душі завгодно, — сказала третя фея, — але тобі, Папагено, доведеться вирушити разом із Таміно. Ти будеш йому слугою і товаришем у важкій подорожі. Так наказала Цариця Ночі. І для тебе теж є подарунок, ось ці дзвіночки. Вони послужать тобі службу, їхній дзвін змусить танцювати кожного.

Як не відмовлявся боягуз Папагено, йому довелося підкоритися. І обидва вони, Таміно і птахолов, вирушили у далекий шлях рятувати принцесу Паміну з неволі.

Довго йшли вони, пробираючись через лісові хащі, високі гори та бурхливі потоки. Дорога була нелегкою. Таміно раз у раз награвав на своїй флейті, і в нього ставало радісніше на душі.

І ось, після багатьох днів блукань, подорожні побачили крізь густі зарості дерев високий палац Зарастро.

— Нарешті ми біля мети! — радісно вигукнув принц. — Поквапимося, Папагено!

— Навіщо так поспішати? — заперечив боягузливий Папагено. — Втім, принце, йди вперед, а я піду за тобою слідом... Я тебе наздожену.

І Папагено пірнув у лісову гущавину, залишивши Таміно самого. Папагено йшов не поспішаючи, боязко поглядаючи на вежі палацу Зарастро, що височіли вдалині.

Та раптом попереду почулися крики. Папагено побачив, як величезний мавр силою тягнув за собою прекрасну дівчину, а та плакала і кликала на допомогу.

Побачили один одного мавр і Папагено і з переляку кинулися в різні боки. Мавру ще ніколи не доводилося зустрічати людину в пташиному вбранні, а птахолова налякав величезний зріст і грізний вигляд мавра. Але цікавість пересилила в Папагено страх. Незабаром він повернувся і запитав дівчину, хто вона така.

Яке ж було його здивування, коли він дізнався, що перед ним сама принцеса Паміна!

— Як ти опинилася в лісі? І куди тягнув тебе величезний страшний чоловік?

— Це мавр Моностатос. Зарастро наказав йому бути моїм охоронцем, а Моностатос став умовляти мене, щоб я вийшла за нього заміж. Я так перелякалася, що потайки втекла з палацу. Але мавр наздогнав мене і потягнув назад. Він погрожував закувати мене в ланцюги. Ось чому я кричала і кликала на допомогу.

— Ах він лиходій! — вигукнув Папагено. — Але не бійся, Паміно. Знай: тебе полюбив прекрасний і благородний принц Таміно. Він виручить тебе з біди.

І Папагено розповів Паміні про все те, що сталося з Таміно. Добрий птахолов так яскраво описав красу і сміливість Таміно, гарячу любов принца до Паміни, що юна принцеса теж полюбила прекрасного і мужнього юнака.

А Таміно тим часом дійшов до палацу Зарастро і вже хотів, бува, увійти в його широкі двері, але шлях йому перегородив високий старець.

— Хто ти, юначе? — запитав він принца.

— Я принц Таміно. Я шукаю Паміну, дочку Цариці Ночі. Її викрав злий чарівник Зарастро, і я хочу врятувати її.

— Ти помиляєшся, Таміно, — спокійно відповів йому старець. — Підступна Цариця Ночі обдурила тебе. Вона жорстока і мстива. Вона хоче знищити все світле і прекрасне. Вона присягнулася у вічній ненависті до Зарастро. Так, Паміну викрав Зарастро. Але він не лиходій. Зарастро — мудрий і добрий чарівник. Адже Паміна дочка Сонця. Цариця Ночі тримала її у себе обманом. Зарастро вирвав Паміну із влади темряви і привів її в своє царство світла і добра.

— Тож Паміна жива, вона тут? Чи можу я її побачити? — вигукнув зраділий юнак.

І він на радощах заграв на своїй флейті. Які це були дивні, чарівні звуки! На ці звуки з лісу відгукнувся своєю пісенькою птахолов Папагено. Разом із Паміною він наближався до палацу.

Одночасно з ними з'явився і мавр Моностатос. Він кинувся до Паміни і вже готовий був схопити її, але Папагено почав голосно дзвонити у свої дзвіночки, і ... І що тут почалося! Величезний мавр стрибав і танцював так, що неможливо було дивитися на нього без сміху!

На веселий передзвін дзвіночків і прекрасні звуки флейти звідусіль почали підходити люди. Вони радо вітали принца, співали і танцювали.

А потім вийшов із палацу сам чарівник Зарастро.

Ні, високий старець не обдурив Таміно. Зарастро й справді був не злий, а добрий чарівник. Мудрий Зарастро хотів зробити серце принцеси добрим і чуйним, навчити її тільки доброму.

Паміна кинулася до ніг чарівника, вона просила пробачення за те, що втекла з його палацу. Зарастро підняв її, обійняв і сказав, що він зовсім не сердиться. Він попросив її розповісти, чому вона втекла.

Паміна розповіла йому все.

Як же розгнівався Зарастро на дурного Моностатоса!

А Таміно й Паміна побачили вперше один одного і радісно кинулися назустріч.

Тут Моностатос грубо відштовхнув Паміну і намагався схопити принца.

— Залиш їх, Моностатосе, — сказав Зарастро. — Ти вчинив дуже погано. Ти заслуговуєш на суворе покарання. Виведіть його, — наказав він слугам.

Ті підхопили і повели дурного і злого мавра.

— А тепер, чи можемо ми з Паміною піти звідси? — запитав Таміно чарівника.

— Ні, друже мій, щастя треба заслужити, треба стати гідним його, — відповів мудрий Зарастро. — Ти повинен спочатку витримати нелегкі випробування. Доведи, що ти гідний прекрасної Паміни, і я віддам її тобі за дружину.

— Я люблю Паміну більше за життя, для неї я з радістю піду на все! — палко вигукнув юнак.

— Добре, тож будь готовий до першого випробування, — сказав йому Зарастро. — І пам'ятай: якщо ти не встоїш, виявиш слабкість, Паміна не стане твоєю дружиною. А якщо і ти, Папагено, — звернувся він до птахолова, — хочеш щастя, доведеться й тобі пройти через випробування.

— Ні-ні, я навідріз відмовляюся! — перелякано заволав Папагено. — Жодних випробувань!

— Ну що ж, — сказав йому Зарастро. — Але тоді і не розраховуй на щастя, не чекай від життя нагороди.

— А що це за нагорода? — обережно запитав Папагено.

— Я дам тобі гарну, добру дружину.

— А, це інша справа! — вигукнув Папагено. — Тоді я, мабуть, згоден.

— Готуйтеся ж до першого випробування, — сказав Зарастро.

Попереду спалахнуло і завирувало величезне полум'я. Папагено з остраху впав на землю. А Таміно дмухнув у свою флейту і під її звуки безстрашно ступив назустріч вогню.

— І я, і я піду з тобою! — вигукнула Паміна. — Я хочу розділити з тобою всі негаразди.

І обидва вони, тримаючись за руки, кинулися в полум'я.

Не встигли вони ступити у бурхливий вогонь, як він зник. І замість вогню перед ними постали високі грізні хвилі бурхливого океану. Це було величне і страхітливе видовище, але Таміно знову заграв на флейті, і закохані знову мужньо пішли назустріч хвилям. І хвилі розступилися перед ними і зникли.

— Ви обоє витримали перше випробування, — сказав Зарастро Таміно й Паміні. — Ви обидва довели свою мужність і безстрашність. Тепер на тебе, Таміно, чекає друге випробування.

— Я готовий, — відповів Таміно.

Що ж він бачить? Перед ним з'явився розкішний королівський палац. Принц одразу ж впізнав палац свого батька. А ось і сам король, і поруч з ним королева, мати Таміно. Вони простягають до сина руки, благають його:

— Любий наш сину, — кажуть вони, — не піддавай своє життя небезпеці. Не вір чарівникові Зарастро, він мучить тебе марно. Повернися до нас! Навіщо тобі даремно страждати, даремно ризикувати своїм життям? Невже на світі немає нікого кращого за Паміну? Повернися до нас! Тобі варто тільки побажати, і ти знову опинишся у рідному палаці. Все буде як раніше. Ми влаштуємо чудовий бенкет на честь твого повернення! Ми знайдемо тобі наречену в сто разів прекраснішу за Паміну. Відмовся від Паміни, повертайся до нас. Життя в тебе буде легке й приємне, без смутку і горя.

— Я люблю Паміну і буду вірний їй усе життя, — сказав Таміно. — Заради неї я готовий перенести будь-які страждання. Я вірю Зарастро.

Палац і все навколо зникло. Знову перед Таміно і Паміною стояв Зарастро.

— Ти витримав з честю і друге випробування, Таміно, — сказав він. — Ти довів свою вірність і відданість Паміні. Залишається третє й останнє випробування. Перед тобою зараз відкриються два шляхи. Ти повинен вибрати той, який тобі більше до душі. Дивись!

Небо ніби розкололося надвоє. З одного боку панувала темрява, ходили тяжкі, грізні хмари — все було оповите зловісним мороком. І тільки вдалині сяяв чорними вогнями розкішний, всипаний діамантами трон. На ньому сиділа владна, жорстока Цариця Ночі. Обличчя її було гнівне, очі грізно блищали.

А з іншого боку на світлому блакитному небі сяяло сонце і лило свої гарячі промені на зелені ліси і поля. І всюди люди веселі, задоволені. Серед них був і Зарастро. Він говорив людям, що людина не повинна містити в своєму серці злобу і жорстокість, тоді всі будуть щасливі.

Але ось Цариця Ночі змахнула рукою, і на небі з'явилася величезна зграя воронів. Все оповилося пітьмою.

— Зла Цариця Ночі хоче забрати в нас світло! — закричали люди. Але вони не злякалися і всі разом стали гнати страшних птахів.

А Таміно все грав на своїй флейті, підбадьорював людей. І ворони полетіли геть, і на небі знову засяяло сонце.

Зникла і Цариця Ночі, але замість неї з'явилися три феї в чорному вбранні. Вони стали погрожувати Таміно і Паміні.

— Стережіться! Не вірте Зарастро. Поверніться до нашої повелительки, могутньої Цариці Ночі. Вона обіцяє тобі, Таміно, владу, славу і могутність. Біжіть від Зарастро! Інакше бійтеся гніву цариці. Вона буде нещадно мститися тобі, Таміно, вона вас обох погубить.

— Мені не потрібні влада, слава і могутність. Мені ненависні морок, злість і жорстокість, — голосно промовив Таміно. — Я хочу, щоб на землі панували світло і добро.

І він весело заграв на своїй флейті.

Відразу все зникло. Перед Таміно стояв Зарастро і казав йому:

— Ти обрав вірний шлях. Тобі треба було обирати між добром і злом. Але зло тебе не спокусило, твоє серце тягнеться до добра. Ти витримав і це випробування. Тепер ти отримав право на щастя. Паміна буде твоєю дружиною. Ви обоє вільні. І бережи свою флейту. Адже вона чарівна, грати на ній може тільки той, у кого чисте та мужнє серце. Вона допоможе тобі в біді ще не один раз.

— А мені? Де моя нагорода? — жалібно запитав Папагено, який весь цей час так і пролежав на землі, не зронивши ані слова від страху.

— А за що тебе нагороджувати? — запитав Зарастро.

— Як? Хіба я теж не витримав випробування? Я не балакав, не хвалився, не брехав... І я теж хочу бути в царстві світла і добра. Я більше не хочу служити злій Цариці Ночі!

— Тобі, Папагено, не вистачає мужності. Але у тебе добре серце і весела вдача. За це я нагороджу тебе.

Тут з'явилася чарівна дівчина. Її сукня була зшита зі строкатих пташиних пір'їн. Така ж самісінька як костюм Папагено!

— Її звуть Папагена, вона буде тобі доброю дружиною, — сказав Зарастро птахолову.

Як зрадів Папагено! Він голосно заспівав свою пісеньку:

Відомий я спритний пташок ловець, Веселий, безжурний, співак-молодець! Мене усі знають: старий й молодий, Хоч я не вельможа і не багатій.

А потім вони з Папагеною схопилися за руки, закружляли на місці і защебетали, як дві справжні строкаті папуги.

Всі були задоволені і щасливі. Так добре закінчилася історія про принца Таміно і його супутника птахолова Папагено.

І звичайно, Таміно збереже свою чарівну флейту і завжди гратиме на ній, щоб у серцях людей не запанував смуток. Прекрасна чарівна флейта прожене сумні думки.

Автор: Дехтерьова Н.; ілюстратор: Дехтерьов Б.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова