Як жабам забагалось царя

В давню-давню давнину
Чув я казку-дивину:
«Казка – вигадка, проте
Щось тут, братця, не пусте».

Я ту казку розповім
Слухайте, будь ласка.
У болоті віковім
Діялась та казка.
В нім жили із роду в рід
Жаба-баба, жаба-дід
Жаба-мама, жаба-тато.
Всяких інших жаб багато;
Жаби-сестри і брати,
Жаби-куми і свати,
Жаби-дяді, жаби-тьоті,–
Все, що квакати могло,
В звичайнісінькім болоті
Звичайнісінько жило.
Сотні тисяч поїдали
Мошок, мушок, комарів,
Жабенят-малят гойдали
У колисках куширів.

Склавши лапки не сиділо,
Завше мало звичне діло.

– Кум-кума,– гукало в ніч,
Бор-р-ошенця позич,
Сина Жор-р-ру женю,
Кор-р-ровай учиню!..

Чи сусідка до сусідки
Озивалась хтозна-звідки:
– Де твій кум?
– У Дону.
А де твій?
– Утонув.
– Нумо хникать?
– Нум, нум!
– Кума кликать?
– Кум!
– Кум!

Начеб зовсім до ладу
Йшлося в жаб'ячім роду,
Начеб зовсім добре йшлося,
Всім жилося б та жилося,
Та на гріх,
Та на сміх,
Ніби хто зурочив їх –
Звідсіля і звідтіля
В крик широкороті:
– Хочеш мати короля
В рідному болоті!..

Од зорі і до зорі
Будить лемент мочарі,
По осоках, по лататті
Жаби квакають затяті!..

У ставку неподалік,
З мочарів – півкроку,
Жив старенький Водяник,
Мудрий був нівроку.
Характерник, чарівник,
Звікував десятий вік,
А до жаб'ячого крику
Водяник таки й не звик.

– Що за гамір, що за гам,
Чом в болоті галас?
Що зробилось, жаби, вам,
Що вам, жаби, сталось?

– Чарівниче, друже наш,
Ти на кривду нашу зваж:
В небі, в морі, на землі
Є царі та королі:
В птиць орел,
У звірів лев, –
Грива – диво,
А вже рев –
Як озветься десь у лісі –
Листя сиплеться з дерев!..
Та й німій нікчемній рибі
Не щастить хіба у глибі?
Таж кита-богатиря
Має риба за царя!
Чарівниче, друже наш,
Ти на просьбу дуже зваж:
Хай не лізем ми на глиб,
Та чи гірші ми од риб!
Начаклуй, лишень, царя нам,
Хай ми втішиться могли б!

– Ха, о нинішній порі
Те й просити б годі:
Королі, князі, царі
Вже давно не в моді.
Скільки бачив їх колись –
Хижі та неситі.
Де могли – давно збулись
Їх на білім світі.

На вербі сова й ворона
– Пугу-пугу!
– Кря та кря!
– Жабам мариться корона!
– Жабам прагнеться царя!
– Чудасія! Безголовим
Казна-що у голові!
– Ой, глядіть, щоб не було вам
Наче голим в кропиві!..

Ні, не вмовити дурних,
Слушне слово не для них.
Все, що квакати могло,
На старого тисне,
Галас, дужчий, ніж було,
Над болотом висне,
Галас – наче на пожар:
– Де наш цар?
– Наш цар-р-р!
– Цар-р-р-р-р!

– Ну-бо тихо!
Ну-бо цить!
Буде цар вам через мить.
Ене-бене-бере-бень,
Все одно, що цар, що пень,
Мов розвагу любу, любу,
Просять жаби власну згубу.
Ввольте, сили чарівні,
Забаганки їх чудні!..

Зачароване болото
Заніміло – нітелень.
Раптом: що то?
Раптом: що то?
Бух в болото
Чорний пень.

Навіть схожий звіддаля
На царя чи короля:
У моху, мов у короні,
У тванюці та багні.
Ну, точнісінько на троні.
Запишавсь на купині.
Жаб утіха пойняла,
Геть із розуму звела,
Ходить ходором мочар,
Квакає орава:
– Хай живе наш світлий цар!
Слава!
Слава!
Слава!

Засміявся Водяник:
– Ох же безтолкові! –
І в ту ж мить тихенько зник
У своїм ставкові.

День, і ніч, і другий день
Тішив жаб трухлявий пень.
Та минув недовгий час –
Захват жаб'ячий погас,
Бо хіба таких царів
Хтось де-небудь бачив!
– Водяник нас обдурив!?
Пня царем назначив!..

Півкопи сміліших жаб
На пеньок караб-караб:
– Це не цар!
– Це стид і глум!
– Нум просить нового!
– Нум!..

І такий зчинили шум –
Чисто кара з неба!
Гульк зі ставу Водяник:
– Що за гамір, що за крик?
Що вам знову треба?

– Слухай ти, старий личак!
Нащо кинув нам цурпак?
За яку провину?
Вимагаєм не пенька,
А царя чи хоч царка,–
Не таку дровину!..

Мудрий, добрий Водяник
Звікував десятий вік,
А до жаб'ячого крику
Водяник таки й не звик.

– Ну й настирна вража твар! –
Вилаявся стиха. –
Буде вам справдешній цар,
Буде вам утіха!
Ене-бене, бере-бене,
Бусле, бусле, глянь на мене,
Покружись понад болотом,
Покажись широкоротим,
Втіш та втиш їх, навісних,
Будь володарем для них!..

Зачаїли жаби дух.
Впала тиша, наче пух.
І у тиші на мочар
Опустився бусол-цар!

Все болото, вся заплава
Галаснула:
– Слава! Слава!
– Ну, оце-то справжній цар!
– Ну, оце-то щедрий дар!
– Ззаду, спереду чи збоку –
Звідкіля не погляди:
Цар – що треба,
Цар – нівроку,
Цар, їй-право, хоч куди!..
Веселились до обіду,
Знай волали ква та ква!
По обіді ж ані сліду,
Ані сліду торжества.

Бо пропали під обід
Жаба-баба, жаба-дід.
Жаба-мама, жаба-тато,
Всяких інших жаб багато..
Потім вечір, потім ранок,
То вечеря, то сніданок
Жаби-сестри і брати,
Жаби-куми і свати,
Жаби-дяді, жаби-тьоті –
Все, що квакати могло,
В царській вотчині-болоті
До стола цареві йшло,
Апетит-бо у царя –
Що в того богатиря!..

А коли прилинуть гості –
Гинуть сотнями безхвості!
Знову – пробі,
Знову – в крик:
– Порятуй нас, Водяник!

Водяник же старуватий,
Звікував десятий вік.
– Розучивсь я чарувати,
Буде цар ваш царювати
У болоті рік у рік!
Ви таки діждали,
Що собі жадали...

Вранці, вдень і вечорами
Висне сум над мочарами:
– Нумо хникать?
– Нум, нум!
– Кума кликать:
– Кум!
– Кум!