Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн





Read in English

Українська народна казка

Iвасик-Телесик

Iвасик-Телесик

Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Л.Гелембовська

Iвасик-Телесик

Жили собі дід та баба. Вже й старі стали, а дітей нема. Журяться дід та баба: «Хто нашої й смерті догляне, що в нас дітей нема?» От баба й просить діда:

– Поїдь, діду, в ліс, вирубай мені деревинку, та зробимо колисочку, то я положу деревинку в колисочку та й буду колихати, от буде мені хоч забавка!

Дід спершу не хотів, а баба все просить та просить. Послухався він, поїхав, вирубав деревинку, зробив колисочку.

Положила баба ту деревинку в колисочку – колише й пісню співає:

– Люлі-люлі, Телесику,
Наварила кулешику, –
І з ніжками, і з ручками
Буду тебе годувати!

Колихала-колихала, аж полягали вони увечері спати. Встають уранці – аж з тієї деревинки та став синок маленький. Вони так зраділи, що й не сказати!

Та й назвали того синка Телесиком.

Росте той синок та й росте, – і такий став гарний, що баба з дідом не навтішаються з нього.

От як підріс він, то й каже:

– Зробіть мені, тату, золотий човник і срібне веселечко: буду я рибку ловити та вас годувати!

От дід зробив золотий човник і срібне веселечко, спустили на річку – він і поїхав.

Iвасик-Телесик

Їздить Телесик по річці, ловить рибку та годує діда й бабу, наловить та віддасть – і знову поїде.

А мати йому їсти носить. Та й каже:

– Гляди ж, синку, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі.

От мати наварила йому снідати, принесла до берега та й кличе:

– Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!

Iвасик-Телесик

Телесик почув:

– Ближче, ближче, човнику, до бережка, – це ж моя матінка снідати принесла!

Пливе. Пристав до бережка, наївся, напився, віддав матері рибку, відіпхнув золотий човник срібним весельцем і поплив далі рибку ловити.

А змія й підслухала, як мати кликала Телесика, прийшла до берега та й давай гукати товстим голосом:

– Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!

А він чує:

– То ж не моєї матінки голос! Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!

Махнув весельцем – човник і поплив. А змія стояла-стояла та й пішла від берега геть.

От мати телесикова наварила йому обідати, понесла до берега та й кличе:

– Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!

Він почув:

– Ближче, ближче, човнику, до бережка! Це ж моя матінка мені обідати принесла.

Приплив до берега, наївся, напився, віддав матері рибку, що наловив, відіпхнув човника і поплив знову.

А змія приходить до берега та знову товстим голосом:

– Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!

А він почув, що не материн голос, та й махнув весельцем.

– Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!

Човник і поплив далі.

Змія бачить, що нічого не вдіє, та й пішла до коваля.

Ковалю, ковалю! Скуй мені такий тонесенький голосок, як у телесикової матері!

Коваль і скував. Вона пішла до бережка й стала кликати:

– Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!

А він думав, що то мати:

– Ближче, ближче, човнику, до бережка, – то ж мені матінка їсти принесла!

Та й приплив до бережка.

А змія його мерщій ухопила з човна та й понесла до своєї хати.

Приносить до хати:

– Зміючко Оленко, відчини!

Оленка відчинила, змія увійшла в хату.

– Зміючко Оленко, натопи піч так, щоб аж каміння розпадалося, та спечи мені Телесика, а я піду гостей покличу, та будемо гуляти.

Та й полетіла кликати гостей. От Оленка натопила піч так, що аж каміння розпадається, а тоді й каже:

Iвасик-Телесик

– Сідай, Телесику, на лопату!

А він каже:

– Коли ж не вмію, – як його сідати?

– Та вже сідай! – каже Оленка.

Він і поклав на лопату руку.

– Так? – каже.

– Та ні-бо: сідай зовсім!

Він поклав голову:

– Отак, може?

– Та ні-бо, ні! Сідай увесь!

– А як же? Хіба так? – та й попутав ногу.

– Та ні-бо, – каже Оленка.

– Ну так покажи ж, – каже Телесик, – бо я не знаю як.

Вона й почала показувати, та тільки сіла, а він за лопату та й укинув її в піч і заслінкою піч затулив; а сам замкнув хату, зліз на превисоченного явора та й сидить.

От змія прилітає з гостями.

– Зміючко Оленко, відчини.

Не чує

– Зміючко Оленко, відчини!

Не озивається.

– От вража Оленка – вже десь повіялась!

От змія сама відчинила хату, повходили гості, посідали за стіл. Відслонила змія заслінку, вийняла печеню, та й їдять, – думали, що то Телесик. Попоїли добре, повиходили на двір та й качаються по траві:

– Покочуся, повалюся, телесикового м'ясця наївшись!

А Телесик із явора:

– Покотіться, поваліться, оленчиного м'ясця наївшись!

Вони слухають: «Де це?»

Та знову:

– Покочуся, повалюся, телесикового м'ясця наївшись!

А він знову:

– Покотіться, поваліться, оленчиного м'ясця наївшись!

Вони знову: «Що воно таке?» Давай шукати, давай дивитися та й угледіли Телесика на яворі.

Кинулись до явора та й почали його гризти.

Гризли-гризли, аж зуби поламали, – а не перегризуть.

Кинулись до коваля:

– Ковалю, ковалю! Скуй нам зуби, щоб того явора перегризти!

Коваль і скував. Вони як почали знову... От-от уже перегризуть. Коли летить табун гусей. Телесик їх просить:

– Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята
Та понесіть до батенька,
А в батенька – їсти й пити,
Ще й хороше походити!

Iвасик-Телесик

А гуси й кажуть:

– Нехай тебе середні візьмуть!

А змії гризуть-гризуть... Аж летить знову табун гусей. Телесик і просить:

– Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята
Та понесіть до батенька,
А в батенька – їсти й пити,
Ще й хороше походити!

Так і ці йому кажуть:

– Нехай тебе задні візьмуть!

А явір аж тріщить. Відпочинуть змії – та й знову гризуть, відпочинуть – та й знов... Аж летить іще табун гусей. Телесик так їх і просить:

– Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята
Та понесіть до батенька,
А в батенька – їсти й пити,
Ще й хороше походити!

– Нехай тебе заднє візьме!

Та й полетіли.

Сидить сердешний Телесик, – от-от явір упаде, от-от доведеться пропасти!

Iвасик-Телесик

Коли це летить собі одним одне гусеня: відбилось – насилу летить. Телесик до нього:

– Гуся, гуся, гусенятко!
Візьміть мене на крилятко
Та понесіть до батенька,
А в батенька – їсти й пити,
Ще й хороше походити!

От воно:

– Сідай! – каже та й ухопило його на крила. Та втомилось, сердешне, так низенько несе.

Iвасик-Телесик

А змія за ним – чи не вхопить його – женеться. Та таки не наздогнала.

Iвасик-Телесик

От гусеня принесло та й посадовило Телесикана причілку знадвору, а само ходить, пасеться.

Сидить Телесик на причілку та й слухає, що в хаті робиться. А баба напекла пиріжків, виймає з печі й каже:

– Це тобі, діду, пиріжок, а це мені пиріжок!

А Телесик знадвору:

– А мені?

То це вона знову виймає пиріжки та й каже:

– Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені!

 А Телесик знову:

– А мені? Вони й почули.

– Що це? Чи ти чуєш, діду, наче щось гукає?

– Та то, – каже дід, – мабуть, так учувається.

То знову баба:

– Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені!

– А мені? – з причілка каже Телесик.

– От же таки озивається! – говорить баба та зирк у вікно – аж на причілку Телесик. Вони тоді з хати, та вхопили його, та внесли в хату, та такі раді!

А гусятко ходить по двору, мати й побачила:

– Он гусятко ходить. Піду впіймаю та заріжу. А Телесик каже:

– Ні, мамо, не ріжте, а нагодуйте його! Коли б не воно, то я б у вас і не був.

От вони нагодували його, і напоїли, і під крильця насипали пшона.

Так воно й полетіло.

От вам казочка, а мені – бубликів в'язочка.

Iвасик-Телесик

Автор: Українська народна казка; ілюстратор: Гелембовська Л.




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова