Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт


Януш Пшимановський

Витівки Йонатана Коота

Переклад з польської – Юрій Попсуєнко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В'ячеслав Ширяєв

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24   

Минала сьома хвилина від години Нуль, коли закурений вугільним пилом Йонатан штовхнув ліворуч важіль регулятора і взявся за реверс, подаючи пару на поршні.

– Чах-ча-ах? – запитав здивований паровозик, та зразу ж зібрав сили, скреготнув іржавими деталями і, повільно обертаючи колеса, сам собі відповів: – Чах-ча-ах!

Ерик, що виконував функції групи спостереження і прикриття, побачив клубок диму, викинутий під тиском пари високо вгору, і тричі вдарив дзьобом у вентиль. Дзвін пішов по металевих конструкціях, поплив над землею і сягнув води.

Почувши сигнал, Бікі, на якого покладалася роль групи блокування, дав себе всмоктати. Легенько гальмуючи плавцями, він повільно плив у трубі спочатку понад берегом, потім, долаючи чотири крутих повороти й форсуючи вигини, понад коліями і врешті, опинившись біля дросельного клапану, наглухо затулив його власним пластроном, перекриваючи доступ води.

Під черевом у нього гули насоси, довкола було дуже темно, і ми погрішили б проти істини, якби сказали, що рядовий Хелонідес не відчував страху. Однак відвага полягає не в тому, щоб не боятись, а в тому, щоб не показати страху й виконувати бойовий наказ, ніби нічого й не сталося. Слід сказати, що Бікі, як десантник-початківець, мав завдання трохи полегшене, оскільки перебував усередині труби сам і, присмоктаний до неї, не міг ні ляку перед будь-ким виявити, ані втекти.

Тим часом капітан Коот, що був ударною групою, під'їхав паровозом до труб. Підчіпляючи по черзі то ту, то ту, раз спереду, раз іззаду, а коли треба, то підпихаючи буферами, почав перетягувати їх з місця на місце. Всмоктувальну трубу він підкладав під відвідну, потім відвідну під всмоктувальну, дедалі більше їх заплутуючи.

Гр-р-р, скр-р-р! – скреготав метал, тягнучись по рейках.

Шур-р, гур-р! – протестував він, човгаючи по бетонній плиті узбережжя.

Витівки Йонатана Коота

Усе це робилося за наперед усталеним планом, розробленим на основі не стільки солдатського, скільки юнацького чи навіть дитячого досвіду Йонатана, якого в ті давні часи звали, у що важко повірити, Натанком.

Робота йшла як по маслу, капітан час від часу із задоволенням гладив вуса, щораз більше вимащуючи їх у чорне, і шалено крутив реверс, щохвилини міняючи напрямок їзди. При цьому він сам собі говорив якісь дивні слова, схожі на заклинання:

– Перший – самі, другий – половину в кожний, третій – вбити між перші, четвертий – половину в кожний. П'ятий іде як третій. А шостий, друже, точнісінько як другий.

Минуло сімнадцять хвилин від години Нуль, і роботу було закінчено. Йонатан ухопився за тягло паровозної сирени, щоб дати сигнал групі спостереження і прикриття включитися в безпосередню диверсійну акцію. Дріт скреготнув, рипнув важіль, але сирена мовчала.

Пройнятий лихим передчуттям, Коот шарпнув заслінку, яка закривала запобіжник котла. Клапан стукнув, але... нічого не сталося.

Тиша.

– Кляті яйця! – таємниче муркнув Йонатан, зіскочив з паровоза й замість сигналу заволав: – Крилатий, до мене!

Не буває такої бойової, а особливо диверсійної, операції, під час якої десантники не зіткнулися б із несподіваними перешкодами. Тут важливо зуміти блискавично пристосуватися до нових умов.

– Мав бути гудок, – докірливо сказав рядовий Повзик, виринаючи з туману.

– Та закрий роток, – відповів Йонатан і, не гаючи часу на з'ясування деталей, показав, яку заклепку треба вибити з манжета, що з'єднував дві частини труби.

Ерик з усієї сили рубонув дзьобом.

– Ай-й! – крикнув Йонатан. – Це ж не заклепка.

– А де треба вибити?

– Отут, – ще раз показав Вусатий і тієї ж миті зойкнув від болю. – О-йой!

– Що таке? – спитав Ерик.

– Якщо ти втретє... – сичав Йонатан, притримуючи зубами кінець бинта і перев'язуючи свою праву лапу, – якщо ти втретє не влучиш у заклепку, яку я тобі показую, загинеш у моїх пазурах, перш ніж цей котел вибухне.

– А коли він рвоне?

– За кілька хвилин.

– Навіщо?

– Бо в ньому постійно щось варили, і круті яйця закрили не тільки сирену, а й запобіжний клапан. – Капітан говорив спокійно, але з кожним словом серйозніше. – По заклепках... короткими чергами... лупи! – скомандував нарешті він, завбачливо ховаючи обидві передні лапи і відступаючи назад.

Рядовий Повзик, настраханий не стільки обіцянкою смерті в котячих пазурах, скільки перспективою вибуху, замахнувся і, не спускаючи паровоза з ока, видав дзьобом серію ударів.

Бам! – стукнув манжет.

Бум! – відповіла труба.

Дзень! – вискочила заклепка.

– Далі! – наказав командир.

Бам! Бум! Дзинь!

– Ще одну! – закричав Коот, видираючись по металевій драбинці й заглядаючи всередину паровоза.

Те, що він побачив, навіть тигра, – якби котрийсь з цих хижаків знався на паровозах і манометрах, – могло ввести в стан непритомності: стрілка, яка показувала тиск пари, давно перейшла червону риску, зламала обмежувач у кінці шкали і бігала по колу, немов стрілка секундоміра під час олімпійських змагань, а вугілля топці не тільки не згасало, а розгорялося щораз більше.

Бам! Бум! Дзень!

Третя заклепка ще свистіла в повітрі, коли капітан Коот, вхопивши в зуби рядового Повзика, вже мчав великими стрибками в бік огорожі.

– Пусти! – репетував обурений Ерик і силкувався вирватись. – Не можна їсти товаришів! Рятуйте!

Йонатан не міг відповісти, бо рот у нього був зайнятий. Гнав щосили на трьох лапах і в останню мить пірнув у дірку. Ледве встиг сховати хвоста по той бік огорожі, як котел паровозика, не витримавши страшного тиску, з гуркотом вибухнув. Вириваючись зсередини, на всі голоси завила пара, засвистіло, захурчало каміння, полетіли уламки чорного і кольорового металу, кропива і бур'ян, з корінням вирвані вибухом.

– Вибач, – муркнув Коот, випльовуючи пір'їну, яку він ненароком вирвав з хвоста підлеглого. Лети назад на СП, – вернувся він до наказового тону, – спостерігай, і якщо хтось намагатиметься перешкодити, атакуй з бриючого польоту.

– Слухаюсь! – відповів рядовий Повзик.

Злетівши без розгону, крикнув уже з повітря:

– Дякую!

На нього це було не схоже, не та вдача, однак кілька годин, що їх він провів у доброму товаристві, безперечно, вплинули на його поведінку.

З найвищої обмітки було вже добре видно всю територію заводу, бо туман, потривожений вибухом, випав росою на бетон і рештки паровозика. Зволожені конструкції заводу виблискували в усій своїй красі. Дві труби, всмоктувальна і відвідна, які вели до річки і ще зовсім недавно були схожі на ноги жука, зараз були переплутані між собою, що скидались швидше на почате плетиво светра з грубої сріблястої нитки.

Витівки Йонатана Коота

Від воріт до місця аварії бігли робітники з інструментами, дружина самооборони розкручувала довжелезний шланг, щоб запобігти можливій пожежі. В зворотному напрямку галопом мчав лише чорний від вугільного пилу Йонатан. Перескочивши пожежний шланг, промайнув під ногами робітників і одним стрибком, аж хмара сажі знялася з шерсті, злетів на лутку відчиненого вікна диспетчерської.

Витівки Йонатана Коота

– Тпрусь, замазуро! – крикнув черговий інженер і вхопив клоччя, замахуючись ним на кота.

Та не встиг він ступити й двох кроків, як заступник командира з повітряних справ, навівши згори приціл на руку з клоччям, ввійшов у піке й довбонув чергового у вухо.

Витівки Йонатана Коота

Тієї ж миті капітан Коот стрибнув на розподільний щит і вимкнув струм.

Витівки Йонатана Коота

Обидва десантники враз вилетіли назад через вікно.

– Кінець операції! Збір на пункті входу! – наказам Йонатан, перебуваючи у верхній точці свого стрибка.

– Зрозумів. Виконую, – відповів Ерик з бойової повітряної напівпетлі.

Їхні подальші дороги розійшлися, бо Крилатий почав набирати висоту, а Вусатий, підвладний силі тяжіння приземлився на траву. Поблизу не було ніякого сховища, тому він просто ліг у затінку, прислухаючись.

Інженер, якого Ерик дзьобнув у вухо, почав кликати на поміч, галасуючи дедалі дужче. Одночасно, перехилившись через підвіконня, він видивлявся винуватців свого нещастя, проте нічого не бачив, бо Ерик уже давно зник у повітрі, а Йонатана маскувала нерухомість, яка врятувала не одного розвідника.

Знеструмлені мотори затихли, насоси качали чимраз повільніше, і капітан подумав з полегкістю, що йому вдалося врятувати блокуючу групу – тобто Бікі, більше вже не присмоктаний до труби, міг вертатись назад до річки. Що Бікі не заблукає, Коот був певен; труба, хоч яка заплутана, виведе, куди треба.

Від міста долинув звук сирени, який наближався з кожною секундою. У Йонатана холодок пробіг по спині. Такого пронизливого сигналу, як у патрульного фіата інспектора Новака, не мала жодна машина. Потерпілий черговий теж почув здоровим вухом цей звук, зліз з підвіконня і, вхопивши телефонну трубку, закричав:

– Міліція! На поміч! Тут дзьобають! Як це кого? Мене дзьобають!

Момент для втечі з місця операції був найсприятливіший. Капітан Коот повернув до дірки, та не встиг ступити кілька кроків, як почув вищання шин ректорської машини, що гальмувала на стоянці.

З машини хтось вийшов, але дверцята не клацнули. Висунувшись з-за бордюру, Коот своїми меткими очима кольору старого золота угледів на сидінні радіотелефон типу «Walkie-talkie» – той самий, що його капрал Тронбонь називав «які-такі». Варто було піти на великий ризик, щоб його поцупити (апарат, ясна річ, а не Тронбоня).

Підкравшись до машини, Йонатан почекав, поки вахтер підійде до заклопотаного слідством Методія Новака і заведе з ним розмову, одним рухом ухопив з сидіння невеличкий апарат в елегантному футлярі із світлої шкіри й через кропиву, через поле помчав до пункту збору – гайочка над затокою, де на нього нетерпляче чекали двоє друзів.

– Від початку операції минула майже година, – сказав Бікі.

– А за планом мало бути двадцять сім хвилин, – дорікнув Ерик.

Йонатан мовчки підняв лапу із закривавленим бинтом і тицьнув йому під дзьоба.

– Пробачення я вже попросив, але так чи інакше, а командир спізнився, – не вгавав Повзик.

– Командири ніколи не спізнюються, – заперечив капітан. – Буває тільки, що їх затримують важливі справи.

Він замовк, обвів приятелів задумливим поглядом і, знявши з плеча ремінець, показав радіотелефон.

 – Завдяки цьому «Walkie-talkie», – англійське «уокі-токі» він вимовив бездоганно, хоч і не без шотландського акценту, – ми будемо знати, що діється на місці операції, а точніше, скрізь, де перебуває директор.

– У нього що, голос такий, як радіо? – спитав не дуже підкутий з технічного боку Ерик.

– Ні, – сказав Йонатан, витягуючи телескопічну антену на всю довжину. – Просто він носить у кишені такий самий апарат, постійно ввімкнений, аби дружина знала, де він, що робить і коли прийде на обід.

Капітан натиснув клавішу, і вони відразу почули голос магістра-інженера Спритека, який давав розпорядження своїй секретарці:

– Комісія по визначенню збитків нехай лічить іще раз. Мільйон – це мало. Делегацію Спілки рибалок відіслати. Ні грошей на відшкодування, ні часу вислуховувати скарги у мене немає. Дітей із квітами відведіть до їдальні, дайте їм по пиріжку – і нехай чекають. Як тільки бригада ремонтників скінчить роботу, хай вручать їм квіти, і організуйте знімки для преси, де я маю бути представлений як віце-голова шефської ради Друзів дитячих ясел.

Витівки Йонатана Коота

Дзинь-дзинь!

Голосний дзвінок перервав розпорядження, і незворушний металічний голос вдерся в ефір, роздільно вимовляючи кожне слово:

– Комп'ютер. Директору. Математичні. Формули. Хибні. Завдання. Перебільшене. Розпитування. Неможливе. Вимикаю. Перегрітий. Дзинь! Генератор. Дзень!

Голос замовк. Чулося лише сердите сопіння яке долинало з далекого кабінету.

– Як заклепки вибили, так і комп'ютерові заціпило, – мовив Ерик.

Коот не заперечив і не став казати, що вибиті заклепки – це тільки початок. Найважливішого, тобто з'єднування наново, але вже по-своєму, переплутаного вузла, вони не зробили – перешкодив вибух котла.

Зморщивши лоба, капітан Коот походив туди-сюди вигнувши хвоста знаком запитання.

– Ці діти з квітами, ця Спілка рибалок... – мурмотів він під обвислими вусами. – Звідки вони взялися?

Бікі, який уважно слухав, думав і робив висновки, швидко повернув голову до командира, глянув йому в жовті зіниці й коротким рухом підняв угору плавець, прикладаючи його над правим куточком правого ока, й спрямував лікоть униз і косо праворуч.

Він так хвацько й у точній відповідності до стройового статуту відкозиряв, що це не поминуло уваги капітана. Зупинившись, глянув запитально.

– Дозвольте провести розвідку в нижній частині річки.

– Проводьте, – сказав Йонатан, віддаючи честь пораненою лапою і вдаючи, що не бачить заляпаного болотом слова «завжди» на панцирі Бікі.

Овальний дав малий хід назад і виплив із затоки, одночасно занурюючись у воду.

Цієї миті радіо знову ожило. Директорський голос покликав:

– Панно Лоліто!

– Слухаю, пане директоре, – зразу відповіла секретарка.

– Із завтрашнього дня комп'ютер замість суперлюкса змащувати звичайним мастилом. І нехай його перенесуть до загальної зали... Я йду на територію заводу особисто керувати ремонтними роботами. Мене немає ні для кого окрім категорії А.

Витівки Йонатана Коота

Радіо замовкло, і Ерик, користуючись тишею, яка панувала над затокою, запитав у Йонатана:

– Навіщо ти послав його в ту отруту? Вернеться й смердітиме, як оті  риби, що їх ми привезли у відрі.

– Послав на розвідку.

– Думаєш, відучора щось змінилося?

– Не знаю, – відверто сказав Коот. – Але схоже на те, що певні зміни сталися.

У цьому місці слід нагадати, що в той час, коли диктор Спритек, піднятий по тривозі (йому сповістили, що брудна вода заливає апаратуру), наказував увімкнути фільтри, поглиначі, очищувачі й окислювачі, пилососи – капітана на території заводу вже не було. А нагадати слід для того, щоб якнайповніше оцінити проникливість його розуму – Коот із самої лише появи рибалок і дітей зробив висновок про необхідність ВСЧВ, тобто Визначення Стану Чистоти Вод нижче місця операції.

– Щось ти крутиш, Йонатаие, – мовив Ерик й аж відскочив від радіо, яке майже луною повторило його слова.

– Щось ви крутите, товариші! – загримів голос магістра-інженера Спритека. – Я просив розплутати, а ви що?

– Самі гляньте, директоре, який тут ґудзь.

– Тут і чорт ногу зламає.

– Не знаєш, з якого боку підступитись!

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24   



Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова





Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

© 2015-2020 Валерія Воробйова