Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт


Януш Пшимановський

Витівки Йонатана Коота

Переклад з польської – Юрій Попсуєнко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В'ячеслав Ширяєв

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24   

Дорогу їм перетнув вузький жолоб з кабелями, який лежав упоперек, і тунель розширився утворюючи щось на на зразок кімнатки без вікон. Стелі тут не було: над головою в них густішав морок, розігнати який світло від лампочки не могло.

Нерухоме, задушливе повітря пахло металом, гумою і смолою.

– Тут, – сказав Коот і, поклавши лапу на плече Повзикові, пильно подивився йому в око.

Ерик злякався. Це що, ув'язнення за порушення дисципліни?

– Йшлося ж тільки про Заборону Покидати Пакет, – перелякано й дуже засмучено сказав він.

– На період усієї операції, – додав капітан. – Та я думаю, що вистачить на половину.

– Вистачить, – підхопив Ерик з надією в голосі й запобігливо додав: – Я виспався, відпочив... Правда, у мене таке відчуття, що хтось мені пера з хвоста пови...

Він урвав на півслові, бо лише тепер побачив, що кінчик Йонатанового хвоста вилинялий і пофарбований якоюсь жовтою гидотою, яка засохла й спеклася на шкаралупу.

– Йонатане, любий! – співчутливо вигукнув він і замовк, лагідно притиснутий лапою капітана.

– Тим же шляхом, яким ми сюди прийшли, вилетиш надвір, – почав Коот розтлумачувати завдання. – Так, уже світає. Не виключено, що найближчим часом неподалік розіграються події, які матимуть бурхливий характер. Веди спостереження доти, доки побачиш міліцейську машини, а потім вертайся й доповідай.

Витівки Йонатана Коота

– Слухаюсь.

– Ти зможеш утриматися від особистої участі в цих подіях?

На доказ того, що зможе, Ерик різко повернув голову назад і встромив дзьоба під крило.

– Навіть якщо побачиш поблизу Лись-Блися?

Дзьоб висунувся з-під крила і піднявся для удару.

– Та він же далеко, на корчовищі.

– Був, – із притиском мовив Коот. – То що, зможеш чи ні? – повторив він. – Ти ж присягався зеленим дубом.

– Присягався і зможу,  – мить подумавши, серйозно відповів Ерик. – Можна летіти?

– Лети!

Ясна річ, для того, щоб полетіти, тут було надто низько й вузько. Повзик помарширував пішки. Коли він був уже достатньо далеко, аби вважати, що його не бачать, але досить близько, щоб почути голос, капітан сказав:

– Хто відбув покарання, той для мене як новонароджений. А за сумлінне виконання бойового завдання підвищення гарантоване.

Тим часом Бікі, повільно обертаючись навколо власної осі, обдивився всі закапелки в приміщенні без кутків і знайшовши баночку з-під консервованих огірків, висипав з неї гайки, болти й різні гвинти на підлогу.

– Води тут немає. Хід, який веде сюди зверху, закритий герметично. Тяжко тобі буде, Бікі.

– Витримаю. Я не воду шукав, а яку-небудь посудину для розріджувача. Сідай на мене і давай сюди хвоста.

Від вдячності у Йонатана навіть серце швидше забилося, бо фарба, висихаючи, з'їжувалась і щораз сильніше стискала хвіст. Однак замість звичних слів подяки, які в цій ситуації видавалися йому надто блідими, він лише лагідно мовив:

– Ти вибач, що через мене так вийшло з цією набридлою Пуською...

– Та хіба ж?..

– Ти послухай, не гарячкуй. Я знаю про це, бо коли повернувся, ти переплутав мої вуса з її вусиками. Та я мусив просити в неї допомоги, тому що іншого доступу немає, тільки через «Хату Бунгало». Тепер ми в такому місці, через яке проходять усі розмови селища і заводу із світом.

– Йонатане, ти що, будеш підслухувати?

– Іншої ради немає.

– Ми порушуємо одне з основних громадянських прав, гарантованих конституцією.

– Ще не порушуємо, але маєш слушність: порушимо, – сказав Коот. – Чи ти вважаєш, що я повинен оголосити надзвичайний стан і скасувати громадянські права? Або відмовитись від операції? – Він під'єднав дві лапки до клем на кабелях і зняв трубку, яка висіла збоку. – Трицифрова – 632, виграш 200 золотих, двоцифрова – 32, виграш...

– Результати спортлото, які передають цілу добу, – пояснив Йонатан, роз'єднуючи лінію, й додав після паузи: – Ти, Хелонідесе, помиляєшся, коли думаєш, що мене це все не бентежить. Чи вважаєш, що дерев, які ми прирекли на жахливий вирок, мені не жаль більше навіть, ніж власного... Глянь-но, Бікі, чи вже розмокло, бо менше стискає, але починає пекти.

– Розмокло, але не зовсім. Зціп зуби й потерпи ще трохи.

– Терплю, – зціпив зуби Коот і так крізь зуби проказав: – Як там у Міцкевича сказано про насильство?

– Насильством на насильство відповісти, – підказав командирові сержант.

– Тоді я оголошую надзвичайне становище! – заявив Коот.

Витівки Йонатана Коота

  

Капрал Повзик через відкритий лаз вийшов у коридор, застелений килимом, проминув банановий телефон гарячої лінії і, хоч міг тут уже підпурхувати, все ще йшов пішки, міркуючи собі, що коли за сумлінне виконання бойового наказу підвищення забезпечене, то чи в такому разі за виключно вдале виконання не може це підвищення бути подвійне. Наприклад, з капітана на полковника, а ще краще – з капрала на сержанта. Йому до жаги кортіло, щоб його думки втілились у життя: він навіть перестав бачити й чути, а в якийсь момент шаркнув пазурцями по підлозі і, гордо задерши дзьоба, відрекомендувався сам собі:

– Сержант Ерик Повзик!

Голосно сказані, ці слова протверезили його, повернули слух, зір, і він раптом побачив, що стоїть за три короткі кроки від пухнастої спини незнайомого звіра, в радіусі дії його швидких лап, озброєних гострими пазурами.

Дружба з Йонатаном не давала йому гарантії бути безпечним при зустрічах з іншими котами, тому він закляк на місці, готовий боротись і дорого продати своє життя.

«Якби не думав про підвищення, то й небезпеки легко уникнув би».

Минали секунди, ніхто не нападав, і кіт, а точніше кицька навіть не відвернулась від дзеркала, перед яким розпушувала шерсть, і тихенько підспівувала:

У дзеркало подивлюся
І гарненько причешуся.
Ніжний голос як озветься,
Серце в Бікі враз заб'ється.

«Он яким успіхом користуються сержанти! – із злістю подумав Ерик і ледве втримався, щоб не дзьобнути співачку в хвіст. – Закохалась і нічого не бачить, нічого не чує».

Багатьох зачарувала врода Пуссі,
Шерсть шовкова неодмінно всіх спокусить...


– А от і ні, – буркнув Повзик тихенько, обережно відступив на кілька кроків убік і раптово злетів угору, голосно затріпотівши крильцями. Заклавши бойовий віраж, він випурхнув у широко відчинене віконце.

Сонце вже зійшло, виспівували птахи, квітли дерева, і під солодке гудіння бджіл на землю осипалися білі пелюстки. Всі три труби викидали в повітря важкий від цементного пилу дим, білий угорі і жовтий унизу, але вітер частіше відносив цю отруйну хмару на схід, до вирубаної посеред лісу ділянки, а тут, над берегом Цюркави, буяла зелень, панував спокій і щастя.

– Цікаво, як я за цими бурхливими подіями встежу? – спитався Ерик сам у себе, непокоячись, чи станеться взагалі тут щось таке, про що він міг би згодом доповісти капітанові.

А тим часом він вирішив підживитись, вважаючи, що будь-яку операцію треба починати зі сніданку. Перелітаючи з дерева на дерево, виловлював павуків-хрестовиків, хитрих Жуків бокоходів, потім заходився видовбувати з-під кори чорного голяка. На якийсь час він забув про все на світі і схаменувся лише тоді, коли щось під ним загуло,  завило й застогнало. Затряслося гілля, затремтів стовбур і лопнув з гучним звуком, що нагадував постріл.

Ерик злетів у повітря, коли дерево, товста срібляста ялина, почало падати.

Тільки тепер, прошиваючи повітря в швидких розвідувальних польотах над місцевістю, Повзик помітив, що вагончик Лись-Блися з собакою, прикутим ланцюгом до осі, стоїть на головній алеї між садовими ділянками і базою відпочинку, зовсім близько від оздобленої неоновою вивіскою «Хати Бунгало».

«От здивується капітан, коли я йому скажу, що вони приїхали сюди вночі, – подумав капрал. – Мабуть, їм треба спиляти кілька сухих дерев...» Однак скоро він збагнув, що причина має бути інша, бо працювали зараз усі чотири пилки. Зачіпаючи сусідок своїми розлогими кронами, падали яблуні, валилися груші й сливи, абрикоси й вишні. Сталеві зуби не обминули навіть горобини, яка жалісно плакала, широколистої катальпи і досить примхливого, але напрочуд оригінального заморського флімонодендрона, якого будь-де не садять.

Витівки Йонатана Коота

Старенький нічний сторож – доглядач водних велосипедів на туристській базі, прибіг захеканий, намагаючись зупинити одного з лісорубів. Той показав йому на вуха: мовляв, не чує – а потім на ногу, щоб забирався, коли не хоче заробити копняка.

Старий кинувся до вагончика, у віконці якого, розбуджений криками, з'явився сонний Лись-Блись.

– Дерева ріжуть! – гукнув йому сторож.

– Ну й добре. А то тільки шкідники на них заводяться і лоба можна розбити, як налетиш на котресь.

– Але ж ріжуть здорові. Фруктові! І декоративні теж! Навіть флімонодендрон.

– Позначені жовтою фарбою? – спитав лисий, шкрябаючи бороду.

– Позначені, – ствердив старий.

– Ну й добре. До вечора, лись-блись, буде порядок, та й по всьому.

– О господи... – старий перехрестив спочатку себе, а потім обліковця у вікні. – Диявол чи божевільний.

Він підбіг до телефонної будки, схопив трубку.

– Амеліє! Це я, твій Бонавентурек... Ні, нічого я не пив, це дерева в садках пилками... Ні, ріжуть усе підряд безжально. Слово улана... Грай, люба! Бери мою сурму і грай!

Хвилиною пізніше пані Амелія повідомила про нечувану подію пані Валентину і пані Держиславу, які протягом наступних шістдесяти секунд поінформували кожна двох сусідок, що збільшило кількість посвячених осіб до семи. Потім Амелія підняла по тривозі ще двох; неважко полічити, що на третій хвилині про злочин довідалося ще вісімнадцять, а разом двадцять сім осіб; на четвертій – 81; на п'ятій – 243; на шостій – 729, а на сьомій... У містечку жило близько п'яти тисяч чоловік, тому на восьмій хвилині знали вже не тільки всі, а півтори тисячі були повідомлені навіть удруге.

Та перш ніж це скоїлось, сторож, вийшовши з будинку, побачив, що пані Малінковська, яка встала на світанні прополоти грядку полуниць, теж помітила неподобство і рушила підтюпцем до найближчого лісоруба.

Риссю до бою, палицю в руки,
Буде від нас шкідникам наука!

Не встиг сторож-улан доспівати сигнал атаки, як Маліновська гнала вже галопом.

– Ге-ей!.. – вигукнув він, коли вона замахнулась, і – Гоп! – коли наділа моторизованому лісорубові кошик на голову.

Вз-з-з! – завивала кинута на землю пилка, яка, не зустрічаючи опору, набирала дедалі вищі обороти.

– Ва-а! Ву-у-у! – верещав приголомшений лісоруб, мотаючи головою на всі боки й марно силкуючись зірвати кошик, який заклинило на вухах.

Урешті він виламав кілька лозин і визирнув на світ, наче з-під заборола.

– Рятуйте! Кровопивця! – репетував він, але ніхто з товаришів за шумом моторів не міг його почути.

– Допоможіть! Божевільний із пилкою! – кричала пані Маліновська, махала червоною хустиною, щоб її видно було здалеку, і лупцювала здоровенною сапою по кошику, не даючи жертві опам'ятатися, поки не набіжать люди.

На третій хвилині Лись-Блись побачив, що робиться, на четвертій зібрав підмогу, а на п'ятій вони гуртом забрали в пані Маліновської сапку і вхопили її за обидві руки.

– Що він вам зробив? – спитав Лись-Блись, коли останній мотор, зупинивши зубатий ланцюг, нарешті замовк.

– Ліга! – зарепетувала полонянка.

– Ногами хвицяє? – не зрозумів лисий. – Та він же не кінь... А от голова в нього не з капусти, щоб її в кошик запихати.

– Ліга! На поміч!

– Слухайте, заткніть пельку, бо як мені урветься терпець... – шарпнув себе лисий за бакенбарди, що було ознакою крайнього роздратування.

– Ліга жінок, до мене! – переможно вигукнула пані Маліновська, яка була головою місцевого відділення жіночого товариства, і, вирвавши праву руку, ляснула бороданя по лисині.

Лись-Блись хотів дати здачі і вже був розмахнувся та раптом, глянувши назад, завмер на якусь мить, а тоді відчайдушно крикнув:

– Тікаймо!

Капрал Повзик, фіксуючи ці події з верхівки високого ясеня, вчасно здогадався, що от-от має виникнути вибухонебезпечна ситуація. Він бачив бойові колони Ліги жінок, які підтягувалися з-за річки спареними рядами, помічав відблиски сонця на вістрях парасольок і гострих деталях, витягнутих з демонтованих кухонних роботів.

Витівки Йонатана Коота

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24   



Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова





Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

© 2015-2020 Валерія Воробйова