Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт


Януш Пшимановський

Витівки Йонатана Коота

Переклад з польської – Юрій Попсуєнко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В'ячеслав Ширяєв

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24   

Сто годин терору

Витівки Йонатана Коота

Інспектор Новак, одягнений у блакитні джинси і апельсинову футболку, йшов через міст, несучи в лівій руці бляшане відро-садок, а в правій – зв'язану паском горстку бамбукових вудлищ, обкутих на кінцях мідними трубками.

– Будь готовий, друже інспекторе, – привітався до нього лисий черевань, що колись був харцером, а минулого понеділка найголосніше за всіх кликав міліцію. – Обережно, тут недавно поручень пофарбували.

«Це вже майже тиждень, – подумав детектив. – У понеділок скандал у «Самексі», у вівторок вранці «Вузол», у середу крадіжка клаптя секретної карти, у четвер неподобство на садових ділянках біля «Хати Бунгало», але сьогодні третій день спокою».

Йому зараз скортіло постукати по нефарбованому бамбуку, аби не зурочити, і він нахилився поставити відро на бордюрний камінь. А якась дама з парасолькою і у вишневому капелюшку сприйняла цей жест за уклін.

– Вітаю вас, поздоровляю і від імені Клубу Друзів Хутряних Звірів дякую за врятування кота! – сказала вона, поправляючи на шиї сріблясту лисицю, яку так любила, що не розлучалася з нею аж до червня.

Поминувши даму, інспектор постукав бамбуковим вудлищем по балюстраді, яка була зелена тільки біля входу на міст, а тут лупилася з усієї сили.

– Бом-бом-бом! – продзвонив йому рудий Зєфірин, відриваючись на мить від споглядання річки в просвіт між пруттями огорожі. – Годину вже чекаю, і без змін.

– А чого ти чекаєш? – поцікавився Новак у рамках опіки міліції над дітьми.

– Я ще не знаю. Але ні тобі фільму з котом не знімають, ні топитись ніхто не топиться... Навіть ви без машини, а то б можна було покататися з сиреною. Нудно.

– А культурно розважатись не хочеш?

– Е-е, нема де. Ясь Радоха поведе в атаку команду «Хімор» тільки в четвер. Варення з Марієттою Пшилєппою аж через тиждень.

– Варення з Марієттою? Що це?

– Ви не знаєте? Концерт з джемом, музикою і криками.

– А в цирк не хочеш піти? Там коня показують.

– Справжнього? Тоді побіжу, тільки... тільки...

Зефірин замовк і занишпорив по кишенях.

– Скажеш білетерові: інспектор Новак просить, щоб тебе впустив, – сказав Методій у плані прилучення до культури важких підлітків.

Витівки Йонатана Коота

Він рушив далі через міст, вийшов на берег Бубжі і неспішно попрямував до похилої верби, яка росла навпроти того місця на другому березі, де в аличевому живоплоті була закопана невеличка помпа. Під вербою, в тіні її віття, він улаштувався. Витяг із садка пакунок із сніданком і пляшку лимонаду «Просто-кола», набрав у відро води, в якому за планом невдовзі вже мали плавати спіймані риби, і, тихенько ввімкнувши транзисторний приймач, узявся монтувати вудлище.

Ні, не був це підступ з боку знаменитого детектива, не було це й тактикою камуфляжу, аби ввести когось в оману. Методій справді намірився спокійно половити рибу. А що кожний безлюдний клаптик берега був для цього придатний, то вибрав саме цю вербу, добре знаючи: злочинці люблять вертатися на місце злочину, – натура тягне вовка до лісу, а куріпку в збіжжя. «Така в поляка натура: битись в полі, а не в мурах», – згадав він старе прислів'я, а потім і сучасне продовження до нього, яке склав у хвилини поетичного натхнення: «А міліція народна слід помітить де завгодно».

Вудка була вже готова, й інспектор насадив на гачок шматочок м'яса. Нанизування на гачок черв'яків він вважав ділом негуманним і, якби це від нього залежало, взагалі заборонив би викопувати різних кільчаків та дощовиків. «За таким делікатесом щупаки повинні в чергу ставати», – подумав він, закидаючи гачок з наживкою далеко від берега і встромляючи вудлище в дерн.

Сяк-так упоравши рибальські обов'язки, розгорнув пакунок із сніданком і дістав звідти бінокль. Обдивився місцевість. Байдарочників на воді жодного, відпливли ще на світанку, а міські пляжники, найлінивіша частина мешканців, ще пили по домівках ранкову каву. Рудий хлопчина, видно, послухав доброї поради й пішов до цирку, бо при балюстраді його вже не було, а через міст тяглась лише самотня підвода, запряжена сивком. Одне слово, цілковитий спокій.

«Той урвитель сказав: нудно. Якби так нудно було кожен день, подумав Новак. – Але люди такі запеклі, собі нерви псують, й іншим жити не дають. Директор «Самексу» наполягає, щоб закували в кайдани боцмана Добромира як відповідального за моральну й матеріальну шкоду, що її завдала черепаха. Директор Спритек хотів бідочного ув'язнення для крадія радіотелефону. Контррозвідники шукають шпигуна з картою Малого Хлюпу, бо він їм потрібен для обміну. А через один зрізаний флімонодендрон я довго чекатиму підвищення. Аби весь час так було нудно, як минулої п ягниці...»

Інспектор не вірив ні в які забобони і ворожбу, але повівся так, як, певне, повівся б кожен на його місці: він пішов до верби, щоб цим разом чесно постукати по фарбованому дереву. Радіо, яке досі передавало літературно-музичну програму «Такти і факти в капцях», замовкло на хвилину й озвалося оксамитовим голосом диктора:

– За три секунди мине восьма година. Попереду місцевий ранковий щоденник нашого об'єднаного радіовузла. Слухайте найці... Вз-з-з! Бац!.. Пробачте. Слухайте найцікавіші відо- ... Вз-з-з!.. мості дня... А-а-а!.. Вз-з-з!.. Рятуйте!

Вр-р-р!.. – загурчало раптом від річки, і шум моторного човна, що наближався, заглушив усі інші звуки.

Новак побіг на берег, замахав руками й закричав:

– Стій! Тихо! Зупиніться, Войтасику! Вимкніть двигун!

Ніхто його на борту моторки не почув, а впізнати через цивільний одяг не могли, тож довелося Новакові вдатися до образливих жестів на адресу річкового патруля. Це подіяло: міліція зразу повернула до хулігана, щоб перевірити в нього документи, і тут виявилося, що це інспектор. Мотор затих сам, тільки-но Войтасик з мотористом віддали честь.

Витівки Йонатана Коота

Новак кинувся назад до верби, проте диктор уже нічого не говорив, а з приймача чулося тільки дзижчання і харчання, яке поступово затихало і нарешті перейшло в цілковиту й дуже тривожну тишу.

Через кілька секунд щось двічі стукнуло в мікрофоні, наче його хтось перевіряв, і м'який баритон твердо й рішуче промовив:

– Тер-рор, Хор-рор, Мар-рмелад! Ваші улюбленці в наших руках! Можете перевірити: ніде немає ні Марієгги Пшилєппи, ні Яна Радохи. Якщо вам не хочеться, щоб збірна команда пенсіонерів вліпила вам у четвер десять сухих голів, якщо не хочете мати в неділю овочево-фруктове повидло з експортних відходів замість високо сортного «Jam Sesion», то візьміть аркушики паперу олівці й сядьте біля приймачів, щоб через три хвилини вислухати наші категоричні пропозиції.

Інспектор ухопив сніданок, вскочив у човен і наказав:

– Давай на найвищих.

Моторист намотав шнур на махове колесо пускача і смикнув. Зачмихало – чах, чах, чах – і затихло.

– Холодний він хапає, як алкоголік чарку.

– Знайшов з чим порівнювати! – гримнув Войтасик. – Громадянин інспектор чекає, а ти тут балачки розводиш, замість хвилю гнати.

Хвилі тим часом ішли тільки від поплавця. Якась рибина шарпала за наживку, марно намагаючись звернути на себе увагу.

– Я ж і кажу, що коли гарячий, стає наче п'яний...

– Давай шнур, шарпнемо разом. Гей... гоп!

На «гоп!» шнур порвався, обидва моряки, відштовхуючи румпель, влетіли в ахтерпік (крайній кормовий відсік судна для зберігання води) аж по транець (плоский зріз корми шлюпки), тут-таки підхопилися і стали різати бізань-шкоти (мотузки, якими кріплять кормові щогли), щоб зробити з них аварійну огорожу навколо крильчатки пускача, коли інспектор крикнув:

– Стійте!

– Тук-тук! – озвався мікрофон, який знову хтось перевіряв, постукуючи.

– Тихо, – шепнув Новак Войтасику.

– Тс-с, – наказав Войтасик мотористові.

– Це ми: «Тер-рор, Хор-рор, Мар-рмелад», – повідомив радіовузол.

– Хе-хе-хе! – розсміявся молодий і ще недосвідчений моторист, але зразу ж замовк і зблід, бо з динаміка транзистора після першої фрази вихопився такий страшний вереск і такий жахливий зойк, що, здавалося, шкіру здирають не лише з Марієтти та Яся, а ще й з десятка котів.

Навіть Войтасик, звиклий до розпачливого булькання громадян, які тонули, посерйознішав і надів кашкета, що був злетів з голови під час падіння.

Тільки в інспектора Новака, загартованого в боях за зміцнення і забезпечення, на обличчі не здригнувся жоден м'яз.

– Не журіться! Не втрачайте надії! Жодна волосина не впала з голови ваших улюбленців, – запевнив терористичний баритон, – і не впаде, якщо ви приймете три наші категоричні пропо...

Фраза перервалася на півслові, але це не було ні вимкненням, ні технічною несправністю, бо всі троє на борту моторки чули шум в студії, віддалені вигуки, а потім ніби притишений сміх.

– Просимо вибачити за перерву в трансляції. Щойно безвідповідальні елементи намагалися вдертися на територію зайнятого нами радіовузла, – пояснював спокійний, однак трохи звеселілий баритон. – Перш ніж хтось наважиться вчинити щось подібне, хай подивиться в міській лікарні на своїх попередників. Шанувальники голосових зв'язок Пшилєппи і бомбардувальних ніг Радохи! Стримайте безвідповідальних, інакше... – і тут знову розляглися такі страшні й моторошні крики, нестямні зойки й прокльони, що їх важко передати словами. – Ось три наші категоричні пропозиції: НЕ ВИПИВАТИ, НЕ ДИМІТИ, НЕ ГАЛАСУВАТИ.

Інспекторові під час цієї передачі пересохло в горлі, він сягнув рукою по пляшку, але, ще не піднісши її до губ, завагався і відставив: якщо хтось спостерігає за ними здаля, може не прочитати напису «Просто-кола» на етикетці й подумати, що це – один із численних п'яничок.

Постовий Войтасик, сердитий через конфуз із п'яним у дим двигуном, сягнув лівою рукою до кишені, а правою вже намірився був козирнути й спитати дозволу закурити, але зупинивсь на півдорозі, подумавши, що це ж якраз і буде заборонене диміння.

Моторист, збираючись приготувати пускач, намотавши на нього новий шнур, смикнув за рештки старого, щоб одірвати його, – і тут мотор, який уже охолонув і знудьгувався за бензином, раптом завівся.

Вр-р-р-р!

– Глуши! – наказав Новак. – Нещастя хочете накликати?

Поспішно, але стараючись не робити шуму, пішли на веслах униз за течією річки, в напрямку пристані під мостом.

Біля похиленої верби, яка молодим віттям стирчала вгору, а минулорічне опустила, ніби плакала, додолу, лишилась тільки бамбукова вудка, гачок якої вже давно був обгризений щупаками разом із принадою і тепер молоді рибки гралися, наче м'ячем, корковим поплавцем.

Прибувши у відділення, інспектор Новак взяв усю справу до своїх досвідчених рук і передусім заборонив будь-які дії, щоб не накоїти дурниць. І так уже під час його відсутності половина кадрових співробітників і третина добровольців, кинутих без розвідки в бій, була виведена з ладу в результаті опухання.

Якщо все-таки втрати не були дуже значні, то лиш тому, що в Місті – важливому, але невеликому осередку – і кадрових, і резервних співробітників було небагато. Навіть коли взяти до уваги, що працьовитого постового Войтасика рахувати за двох, а інспектора сміливо за десятьох, то й так усіх разом буде значно менше, ніж досить.

Диктор радіовузла перший, хто зіткнувся з терористами, – досі ще ніколи з ними не стикався і, не спроможний говорити внаслідок опухання, черкнув кілька слів на аркушику паперу, коли міг іще писати: «Зелена лапа відчиняє вікно. Сіра куляста бомба лопається на підлозі. Страшенний брязкіт з усіх боків, хтось накидає мені мішок на голову й виводить. Мікрофон ми позичили в Марієтти Пшилєппи, тож коли братимете студію, не кидайте гранати».

Коли інспектор дочитав документ, який мав увійти до протоколів справи «Тер-Хор-Мар» під номером один, на підвіконні з'явилися дві зелені лапи.

– Ну, ну... Сьогодні, я бачу, нам нудьгувати не доведеться! – буркнув Новак сам до себе, чекаючи, що буде далі.

Над лапами виросла руда голова й запитала:

– Будете сьогодні їздити на машині з увімкненою сиреною?

– Ану йди-но сюди, зеленолапий, – запросив Новак.

– А ми його хап з приводу лап! – шепнув постовий Войтасик, ховаючись за двері, щоб відрізати дорогу Зефіринові.

– Ні в якому разі, погрозив інспектор. – Чого вас тільки вчать на тих заочних курсах?

– Зіставленню фактів, – відрапортував постовий. – У записці свідка номер один зазначено, що перед тим, як до радіостудії залетіла бомба, зелена лапа відчинила вікно, а на нашому підвіконні з'явилися дві зелені лапи, отже, з цього робимо безсумнівний висновок, що негайно...

– Треба заарештувати всіх жаб в околиці, – підсумував інспектор і звернувся до Зефірина, який заходив до кімнати. – В цирку був?

– Ні.

– Це ж чому?

– Я не дійшов. Там біля радіовузла такий цирк!..

– А лапи чому зелені?

– Це на мосту. Хотів допомагати малярам, у них сьогодні вихідний.

– Руками помагав?

– Щіткою. Тільки у відро впав мало не по лікті.

– Войтасику, підіть до лабораторії, принесіть рештки того розріджувача, який ми в четвер привезли з Цюркави. А із складу речових доказів оте емальоване блакитне відро, і нехай миє над мискою руки, поки все відділення не вимацькав.

Хлопець мив руки повільно й старанно, розповідаючи на прохання інспектора:

– Ну як той директор вискочив...

– Ти по порядку розповідай, з початку.

– Нещасливого дня я народився.

– Як це?

– Двадцять дев'ятого лютого, тому досі тільки двічі мав день народження, якщо не рахувати перший.

А яке це має відношення до дня сьогоднішнього?

– Ви ж казали, щоб з початку.

– З початку, тобто від моменту, коли на закінчення нашої розмови на мосту я сказав тобі, щоб ти попросив білетера пустити тебе в цирк.

– Значить, я повинен говорити з кінця?

– Говори з кінця, – інспектор витер з лоба піт.

– Ну, я зазирнув до вас у вікно й запитав, чи ви поїдете на машині з увімкненою сиреною, бо тільки той диктор вискочив, я подумав собі: буде заваруха. І справді, приїхав міліцейський патруль, прибігло двоє дружинників – один старий і один молодий, і вони хотіли через цей мед, і тоді...

– Через який мед?

– Справжній.

– З «Гіперсаму»?

– «Гіп» сьогодні зачинений, але медом намазано скрізь по стінах, по парканах, на них сидять оси й гудуть, а тільки-но хтось підходить, вони на нього з зубами...

– Оси не мають зубів.

– Але ж кусаються.

– Жалять.

– Налетять на вас, то самі побачите, що кусаються.

– І проходу ніякого немає?

– Немає. Я двічі довкола обійшов, бо теж хотів би бути «мармеладом» і що-небудь сказати в мікрофон.

– Ким бути?

– «Тер-рор-хор-рор-мар-меладом».

– То ти вже знаєш, хто там сидить?

– Я взнав.

– Звідки?

– А ще коли їхала ота підвода через міст, я згадав, що ви мені казали, і оглянув коня, ще й присів був, а в мішку дзижчало...

– У чиєму мішку?

– Зефірине, ані слова, – сказав рудий.

– Ти це до кого так говориш?

– До себе, – пояснив хлопець. – «Тер-хор-мар».

– А що за підвода?

Мовчання.

– Хто на ній їхав?

Мовчання.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24   



Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова





Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

© 2015-2020 Валерія Воробйова