Януш Пшимановський

Витівки Йонатана Коота

Переклад з польської – Юрій Попсуєнко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В'ячеслав Ширяєв

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24   

Засичали бульбашки, задзюркотіла мінеральна вода.

– Товариство! – виголосив капітан Коот, піднімаючи в обох лапах наповнену водою баночку з-під гірчиці, і легенько забарабанив хвостом по порожньому відру, просячи тиші. – Нічого так не зближує, як спільно пережита пригода. Година спільних активних дій більше свідчить про нашу вдачу, аніж рік поверхового, – коли тільки бачишся і спілкуєшся, – знайомства. Я хотів би, щоб ми називали один одного на «ти» й по імені. Перш ніж розпочнемо вечерю, хтось із нас повинен запропонувати випити на брудершафт. Я прошу дозволити зробити це мені, як господареві…

– Брудершафта пропонують згори вниз, – втрутився Повзик, – тож, може, я…

– Або я, як найстарший, – несподівано докинув Овальний.

– Згода, згода! – заспокоїв їх капітан. – Усі пропонують, усі п’ють.

Дзенькнули скляні посудини, залунали в повітрі чоловічі поцілунки, голосно й дуплетом, наче постріли з двостволки.

– Кличте мене Йонатан.

– Ерик.

– А мене Бікі.

Почувши це дивне ім’я, Вусатий і Крилатий згадали, що досі не знають, хто такий Овальний і з яких країв він родом.

Видався їм сумнівним і його вік.

Проте ніхто ні про що не спитав, тому що добряче-таки зголодніли.

За чверть години вони вже понаїдалися і тепер смакували, дожовуючи, досмоктуючи, догризаючи наїдки під третю пляшку мінеральної води. Коотові й Повзику кортіло розпитати в Овального, що з ним сталося, але вони вважали, що це неґречно і неделікатно. Тому розмова точилася тільки про якість страв.

– Слимачки – пір’ячко оближеш!

– Агар-агар – напрочуд смачний багряник!

– Пречудовий паштет із… бляшанки, – Йонатан в останню мить прикусив язика, мало не бовкнувши, що паштет – із птиці. Чого доброго, Ерик образиться. – І травень як на замовлення!

Капітан вчасно змінив тему, вважаючи не без підстав, що навіть у змішаному повітряно-водно-наземному товаристві розмова про погоду – відносно безпечна.

– Ранкові роси в травні бувають досить неприємні, та вже через годину-дві після сходу сонця можна добре вигрітись на осонні, – провадив він і врешті спитав: – А як висхідні повітряні течії? Чи багато у вас торік під лісом розвелося жаб?

– Жаба – це для лелек, – відповів Ерик. – А щодо повітряних течій, то мені що, більше робити нема чого, як вивчати їх?

– Але ж це все-таки здорово. Якби в мене були крила…

– Пі-пі-пі, тю-тю-тю, хі-хі-хі! – не витримав Повзик.

– Чого ти смієшся? – спитав Йонатан, трохи вражений.

– Уявив собі, хі-хі, кота в польоті, пі-пі. Ой, зараз упаду з дерева!

Кіт, поклавши голову на лапи, мовчав.

– Чого тобі заціпило? – спитав Повзик.

– Намагаюсь уявити собі добре вихованого птаха, і ніяк у мене не виходить.

– Літаючий кіт? – мовив Бікі, щоб загасити небезпечну суперечку. – А що в цьому дивного?

– Якраз кілька моїх колег із війська, колишніх десантників, літають на пасажирських лініях. На них покладено секретне завдання – запобігати викраденню літаків, – пояснив Йонатан. – В разі чого – кидаються з пазурами.

– Та й у космос теж перший не птах полетів, а чотириногий, – докинув Бікі, надто пізно подумавши, що трохи передав куті меду.

– Це правда, – холодно відказав капітан. – Проте, Бікі, я далекий від того, щоб ставити себе на один рівень з якимсь плазуном.

– Я перепрошую за невдалі слова, – сказав Овальний. – Але польський травень для мене місяць холодний, я й досі ще як слід не прокинувся, от і зморозив дурницю.

– Першим повинен був полетіти кіт, – впевнено мовив Йонатан. – Повернувшись, він розказав би всю правду, оскільки ми належимо до створінь незалежних. На відміну, скажімо, від декотрих інших чотириногих, які йдуть на все, щоб тільки сподобатись. На жаль, це не перша й не остання помилка, якої припустилися люди.

Кінець вечері минув у спільних спогадах про численні людські помилки, і лише коли все було з’їдено й старанно прибрано, капітан Коот поправив гілочки у вогні, лизнув гомогенізований сирок і сказав:

– Дорогий Бікі! Коли тебе спитали про причину погоні й характер злочину, а точніше, гаданого злочину, ти сказав нам, що йшлося про припинення роботи, здійснюваної в умовах, шкідливих для здоров’я, з чого випливло, випливло…

– Випливло викриття зловживання владою керівником «Самексу», – підказав Бікі, легенько плескаючи плавцями по воді, рудій від блиску полум’я.

– Ти не хотів би нам розповісти, як усе це було?

– Щиро і ясно, – сказав Ерик. – Так, щоб кожен звичайний птах міг зрозуміти. Зрозуміти навіть після щедрої вечері та ще й уночі, коли всі порядні створіння сплять. Або й не сплять, – додав він, подумавши, що остання фраза може образити Йонатана.

– Любі друзі й рятівники! – мовив Бікі. – Я давно вже мав вам усе розповісти, і якщо не зробив цього по дорозі сюди, то тільки тому, що ваші голови були над, а моя – під водою.

– Авжеж, – підтвердив Йонатан, вмощуючись ближче біля вогню і кладучи позначену навскісним шрамом голову на лапи.

– Досить вступів, – поквапив його Ерик. – До речі, старий. Давай відверто зразу по суті. Що ти там накоїв? Бо ці мотоцикли, вертольоти, міліція…

Крилатий боявся, що його незабаром зморить сон, тому хотів почути найцікавіше.

– Місяць тому я почав працювати в «Самексі» рекламою нової моделі чотиримісного, але не надто великого автомобіля, – став розповідати Овальний. – Сидів собі тихенько у ванній, а коли хто-небудь із клієнтів мав сумнів, чи поміститься в машині з дружиною і двома дітьми, або ж, у гіршому разі, з опасистою тещею, директор відчиняв двері до ванної – і я випливав, демонструючи напис: «Власний – завжди прекрасний». Перекладач тлумачив його іноземною мовою, а я повертався, і покупець уже сам читав напис на моєму панцирі: «BUY» або «ПОКУПАЙТЕ», «ACHETEZ» або «COMPRA», тобто запрошення купувати.

У цьому місці Йонатан погладив вуса і схвально ворухнув хвостом на знак того, що належно оцінює чисту вимову англійського «бай», російського «покупайте», французького «ашете» й італійського «компра».

Ерик мов не знав і, щоб цього не показати, заходився чистити пір’я лимонного светрика і вилоги жилетика.

– У ванній було темно, бо фірма ощадила на електроенергії, а хлорована вода тхнула милом, бо директор економив газ і під виглядом того, що йому завжди треба мати представницький вигляд, мився після роботи сам і приводив митися своїх численних членів сім’ї та інших родичів, – розповідав далі Бікі. – Однак я не вередував і щодня приходив на восьму годину на роботу, оскільки гроші мені були потрібні, як вода. А може, навіть більше…

Тут Овальний замовк на хвилину, і Ерикові, що сидів на гілці, здалося, ніби щось блиснуло йому в оці. Якщо це навіть була сльоза, а не роса, то змахнув Бікі її до затоки так швидко, що Йонатан встиг помітити лише, як затремтіла забарвлена відбитим полум’ям вода.

– Вчора ввечері директор привів купатися свою тітку, кравчиню за фахом, у якої перед салоном розсипалося стільки шпильок, що в його машині виявилося зразу два проколи в шинах. Запасне колесо він мав тільки одне, тож зняв друге з рекламного зразка, а сьогодні вранці мене поставили як ви-о-ко.

– Як це? – не зрозумів Ерик. – Що за ви-о-ко?

– Виконуючого обов’язки колеса.

– Живе створіння замість сталевого обода і гумової шини? Замість колеса? – обурився Йонатан.

– До того ж заднього, – уточнив Бікі. – Я весь сховався під панцир і, підтримуючи задню вісь машини, страждав фізично і морально, бо всі в магазині дуже смерділи сигаретами, а директор, запеклий нікотинник, запалюючи одну екстра-міцну від другої супер-ароматизованої, казав: «Нічого йому не буде. Зрештою, тільки на штатних працівників поширюється охорона праці, а він у нас на підрядній роботі, та ще й тварина». Секретарка щирила зуби, не виймаючи з рота імпортної сигарети, і притакувала улесливо: «Хі-хі-хі! Звичайно».

 

– Щуряче поріддя! – муркнув Йонатан.

– Цур їй та пек! – лайнувся Ерик.

– Не знаю, що б зі мною сталось, якби не панна Зося – наш кур’єр. Вона зволожувала мені голову, плавці й хвіст, вдаючи, що поливає квіти, і навіть зірвала й засунула під панцир листок із пальми, яка, правда, теж конала в тютюновому диму. Може, сяк-так я й дотерпів би до того моменту, коли мали привезти камери з вулканізації, якби не опасистий клієнт, який хотів закупити велику партію наших машин моделі «афро-демо-люкс». Він уважно обдивився рекламний зразок, постукав у мій панцир і, облизавши губи, спитав, чи до всіх проданих машин фірма додає обід. Розумієте? Постукав і спитав, а потім умостився на передньому сидінні.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24