Януш Пшимановський
Витівки Йонатана Коота
Переклад з польської – Юрій Попсуєнко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В'ячеслав Ширяєв
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
Засичали бульбашки, задзюркотіла мінеральна вода.
– Товариство! – виголосив капітан Коот, піднімаючи в обох лапах наповнену водою
баночку з-під гірчиці, і легенько забарабанив хвостом по порожньому відру,
просячи тиші. – Нічого так не зближує, як спільно пережита пригода. Година
спільних активних дій більше свідчить про нашу вдачу, аніж рік поверхового, –
коли тільки бачишся і спілкуєшся, – знайомства. Я хотів би, щоб ми називали один
одного на «ти» й по імені. Перш ніж розпочнемо вечерю, хтось із нас повинен
запропонувати випити на брудершафт. Я прошу дозволити зробити це мені, як
господареві…
– Брудершафта пропонують згори вниз, – втрутився Повзик, – тож, може, я…
– Або я, як найстарший, – несподівано докинув Овальний.
– Згода, згода! – заспокоїв їх капітан. – Усі пропонують, усі п’ють.
Дзенькнули скляні посудини, залунали в повітрі чоловічі поцілунки, голосно й
дуплетом, наче постріли з двостволки.
– Кличте мене Йонатан.
– Ерик.
– А мене Бікі.
Почувши це дивне ім’я, Вусатий і Крилатий згадали, що досі не знають, хто такий
Овальний і з яких країв він родом.
Видався їм сумнівним і його вік.
Проте ніхто ні про що не спитав, тому що добряче-таки зголодніли.
За чверть години вони вже понаїдалися і тепер смакували, дожовуючи, досмоктуючи,
догризаючи наїдки під третю пляшку мінеральної води. Коотові й Повзику кортіло
розпитати в Овального, що з ним сталося, але вони вважали, що це неґречно і
неделікатно. Тому розмова точилася тільки про якість страв.
– Слимачки – пір’ячко оближеш!
– Агар-агар – напрочуд смачний багряник!
– Пречудовий паштет із… бляшанки, – Йонатан в останню мить прикусив язика, мало
не бовкнувши, що паштет – із птиці. Чого доброго, Ерик образиться. – І травень
як на замовлення!
Капітан вчасно змінив тему, вважаючи не без підстав, що навіть у змішаному
повітряно-водно-наземному товаристві розмова про погоду – відносно безпечна.
– Ранкові роси в травні бувають досить неприємні, та вже через годину-дві після
сходу сонця можна добре вигрітись на осонні, – провадив він і врешті спитав: – А
як висхідні повітряні течії? Чи багато у вас торік під лісом розвелося жаб?
– Жаба – це для лелек, – відповів Ерик. – А щодо повітряних течій, то мені що,
більше робити нема чого, як вивчати їх?
– Але ж це все-таки здорово. Якби в мене були крила…
– Пі-пі-пі, тю-тю-тю, хі-хі-хі! – не витримав Повзик.
– Чого ти смієшся? – спитав Йонатан, трохи вражений.
– Уявив собі, хі-хі, кота в польоті, пі-пі. Ой, зараз упаду з дерева!
Кіт, поклавши голову на лапи, мовчав.
– Чого тобі заціпило? – спитав Повзик.
– Намагаюсь уявити собі добре вихованого птаха, і ніяк у мене не виходить.
– Літаючий кіт? – мовив Бікі, щоб загасити небезпечну суперечку. – А що в цьому
дивного?
– Якраз кілька моїх колег із війська, колишніх десантників, літають на
пасажирських лініях. На них покладено секретне завдання – запобігати викраденню
літаків, – пояснив Йонатан. – В разі чого – кидаються з пазурами.
– Та й у космос теж перший не птах полетів, а чотириногий, – докинув Бікі, надто
пізно подумавши, що трохи передав куті меду.
– Це правда, – холодно відказав капітан. – Проте, Бікі, я далекий від того, щоб
ставити себе на один рівень з якимсь плазуном.
– Я перепрошую за невдалі слова, – сказав Овальний. – Але польський травень для
мене місяць холодний, я й досі ще як слід не прокинувся, от і зморозив дурницю.
– Першим повинен був полетіти кіт, – впевнено мовив Йонатан. – Повернувшись, він
розказав би всю правду, оскільки ми належимо до створінь незалежних. На відміну,
скажімо, від декотрих інших чотириногих, які йдуть на все, щоб тільки
сподобатись. На жаль, це не перша й не остання помилка, якої припустилися люди.
Кінець вечері минув у спільних спогадах про численні людські помилки, і лише
коли все було з’їдено й старанно прибрано, капітан Коот поправив гілочки у
вогні, лизнув гомогенізований сирок і сказав:
– Дорогий Бікі! Коли тебе спитали про причину погоні й характер злочину, а
точніше, гаданого злочину, ти сказав нам, що йшлося про припинення роботи,
здійснюваної в умовах, шкідливих для здоров’я, з чого випливло, випливло…
– Випливло викриття зловживання владою керівником «Самексу», – підказав Бікі,
легенько плескаючи плавцями по воді, рудій від блиску полум’я.
– Ти не хотів би нам розповісти, як усе це було?
– Щиро і ясно, – сказав Ерик. – Так, щоб кожен звичайний птах міг зрозуміти.
Зрозуміти навіть після щедрої вечері та ще й уночі, коли всі порядні створіння
сплять. Або й не сплять, – додав він, подумавши, що остання фраза може образити
Йонатана.
– Любі друзі й рятівники! – мовив Бікі. – Я давно вже мав вам усе розповісти, і
якщо не зробив цього по дорозі сюди, то тільки тому, що ваші голови були над, а
моя – під водою.
– Авжеж, – підтвердив Йонатан, вмощуючись ближче біля вогню і кладучи позначену
навскісним шрамом голову на лапи.
– Досить вступів, – поквапив його Ерик. – До речі, старий. Давай відверто зразу
по суті. Що ти там накоїв? Бо ці мотоцикли, вертольоти, міліція…
Крилатий боявся, що його незабаром зморить сон, тому хотів почути найцікавіше.
– Місяць тому я почав працювати в «Самексі» рекламою нової моделі чотиримісного,
але не надто великого автомобіля, – став розповідати Овальний. – Сидів собі
тихенько у ванній, а коли хто-небудь із клієнтів мав сумнів, чи поміститься в
машині з дружиною і двома дітьми, або ж, у гіршому разі, з опасистою тещею,
директор відчиняв двері до ванної – і я випливав, демонструючи напис: «Власний –
завжди прекрасний». Перекладач тлумачив його іноземною мовою, а я повертався, і
покупець уже сам читав напис на моєму панцирі: «BUY» або «ПОКУПАЙТЕ», «ACHETEZ»
або «COMPRA», тобто запрошення купувати.
У цьому місці Йонатан погладив вуса і схвально ворухнув хвостом на знак того, що
належно оцінює чисту вимову англійського «бай», російського «покупайте»,
французького «ашете» й італійського «компра».
Ерик мов не знав і, щоб цього не показати, заходився чистити пір’я лимонного
светрика і вилоги жилетика.
– У ванній було темно, бо фірма ощадила на електроенергії, а хлорована вода
тхнула милом, бо директор економив газ і під виглядом того, що йому завжди треба
мати представницький вигляд, мився після роботи сам і приводив митися своїх
численних членів сім’ї та інших родичів, – розповідав далі Бікі. – Однак я не
вередував і щодня приходив на восьму годину на роботу, оскільки гроші мені були
потрібні, як вода. А може, навіть більше…
Тут Овальний замовк на хвилину, і Ерикові, що сидів на гілці, здалося, ніби щось
блиснуло йому в оці. Якщо це навіть була сльоза, а не роса, то змахнув Бікі її
до затоки так швидко, що Йонатан встиг помітити лише, як затремтіла забарвлена
відбитим полум’ям вода.
– Вчора ввечері директор привів купатися свою тітку, кравчиню за фахом, у якої
перед салоном розсипалося стільки шпильок, що в його машині виявилося зразу два
проколи в шинах. Запасне колесо він мав тільки одне, тож зняв друге з рекламного
зразка, а сьогодні вранці мене поставили як ви-о-ко.
– Як це? – не зрозумів Ерик. – Що за ви-о-ко?
– Виконуючого обов’язки колеса.
– Живе створіння замість сталевого обода і гумової шини? Замість колеса? –
обурився Йонатан.
– До того ж заднього, – уточнив Бікі. – Я весь сховався під панцир і, підтримуючи
задню вісь машини, страждав фізично і морально, бо всі в магазині дуже смерділи
сигаретами, а директор, запеклий нікотинник, запалюючи одну екстра-міцну від
другої супер-ароматизованої, казав: «Нічого йому не буде. Зрештою, тільки на
штатних працівників поширюється охорона праці, а він у нас на підрядній роботі,
та ще й тварина». Секретарка щирила зуби, не виймаючи з рота імпортної
сигарети, і притакувала улесливо: «Хі-хі-хі! Звичайно».

– Щуряче поріддя! – муркнув Йонатан.
– Цур їй та пек! – лайнувся Ерик.
– Не знаю, що б зі мною сталось, якби не панна Зося – наш кур’єр. Вона
зволожувала мені голову, плавці й хвіст, вдаючи, що поливає квіти, і навіть
зірвала й засунула під панцир листок із пальми, яка, правда, теж конала в
тютюновому диму. Може, сяк-так я й дотерпів би до того моменту, коли мали
привезти камери з вулканізації, якби не опасистий клієнт, який хотів закупити
велику партію наших машин моделі «афро-демо-люкс». Він уважно обдивився
рекламний зразок, постукав у мій панцир і, облизавши губи, спитав, чи до всіх
проданих машин фірма додає обід. Розумієте? Постукав і спитав, а потім умостився
на передньому сидінні.
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24