Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Януш Пшимановський

Витівки Йонатана Коота

Переклад з польської – Юрій Попсуєнко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В'ячеслав Ширяєв

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24   

З-за обрію, неначе плавучі морські маяки, виринули машини «швидкої допомоги». Капітан Коот безстрашно дивився просто в їхнє сапфірове миготіння.

– На плакат… сідай! – наказав він Повзикові, прикріпивши кіноафішу до двох паличок.

Гуркотіння мотоциклів, немов ураган, що наближається, лунало дедалі виразніше, з вихлопних труб вистрілювали блискавки, пронизуючи клуби диму з відпрацьованого пального.

– Ready to dive! – крикнув капітан, вимовляючи цю команду з чудовим шотландським акцентом: «Реді ту дайв!» – Готов к погруженію! – повторив він іншими імпортними словами, вважаючи, що підводні команди трансокеанськими мовами звучать елегантніше.

– Ай-ай! – відповів Овальний.

– Малий уперед! – наказав Коот, зрозумівши, що має справу з лінгвістом – знавцем мов, та й моряком теж.

– Єсть, малий уперед!

Гуркотіння мотоциклів покотилося по шосе вздовж Бубжі, відбилося луною від будинків передмістя, пролетіло вулицею між Будинком торгівлі і палациком радіовузла, обколувало площу Гармонійного розвитку і нарешті вислизнуло на міст, щоб шукати Овального на другому боці Бубжі, а може, на території Надцюркавського цементного комбінату.

Коли все затихло й очманілі перехожі, повитягавши пальці з вух, притомніше роздивлялися довкола, якийсь рудий хлопчисько на ім’я Зефірин просунув носа між пруттям огорожі й загукав:

– Дивіться, підводний човен!

Дорослі глянули в той бік і скептично прокоментували:

– Який там човен! Старе відро.

– В нього голуба навігаційна рубка! – не здавався хлопець.

– Облуплене відро, а на ньому кіт.

– Який вусатий капітан! – зачудовано вигукнув Зефірин.

– Кіт у капелюсі, а на ньому птах.

– Що це таке?! Де річкова міліція? – крикнув якийсь лисий черевань. – Коли я був харцером [так у Польші називають піонерів], такого неподобства не бачив.

– Хулігани! Кота топлять! На поміч! – пищала жінка із сріблястою лисицею на шиї і у вишневому капелюсі на голові, роздратовано крутячи в асфальті дірки кінцем парасольки, яку вона тримала в руці.

Під биками моста ревнув двигун. Моторний човен ОМ [Громадянська міліція] виплив назустріч підозрілому котові.

– «Океан», «Океан», – аж на мосту було чути, як старший патруля кричить у мікрофон бортової радіостанції. – «Океан» – Новаку. На курсі НОП… Повторюю: НОП із котом на борту.

– Годі вам, Войтасику, горлати в те радіо! – крикнув інспектор Новак, який щойно тихенько виїхав на міст і, вийшовши з машини, стояв біля поручнів.

Помітивши інспектора, команда човна віддала йому честь, двигун на мить лишився без нагляду і заглухнув. Стало тихіше й спокійніше.

– Войтасику, скажіть мені, що за НОП?

– Доповідаю згідно з наказом.

– А навіщо? Ви ж не по радіо передаєте, а безпосередньо мені. А тут усі свої.

Інспектор розглянувся довкола і кожному, хто стояв поблизу, відкозиряв. Усі приязно відповідали на привітання, – в місті не було більш шанованої, популярної людини, ніж Новак. Бо ж кого тільки Методій не вистежував, кого тільки не затримував! А охорона майна, а проведення слідства?..

Зрештою, про серйозніші справи промовчу.

– Катайте, Войтасику, кліром. Тут усі свої, – повторив Новак.

– Чим катати, громадянине інспекторе? – не зрозумів командир водного патруля.

Моторист, молодий і недосвідчений, вже наготував кийок і так поставив човна, що той загородив дорогу відру, яке підпливало до них.

– От здорово! Буде катавасія! – тішився Зефірин, встромляючи між пруттям балюстради вже не тільки носа, а й усю голову. – Мабуть, ті торпеду пустять.

– Кліром – значить відкритим текстом, – пояснив Новак. – А що за НОП? Де той НОП?

– Неопізнаний Об’єкт Плаваючий. Доповідаю – він саме підпливає.

– Який же він неопізнаний? – спокійно повчав підлеглого інспектор. – Ви вчитеся заочно, і так зіпсували собі зір, що літер не бачите.

Старший річкового патруля глянув і аж зашарівся від сорому. Глянув і сховав міліцейського кийка. Глянула жінка в капелюсі й зітхнула з полегкістю. Глянув лисий черевань, який був колись харцером, і аж скривився з досади, що такий неспостережливий. Ну й, звичайно, всі четверо (про інших присутніх не згадуватимемо) одностайно подумали: оце інспектор – так інспектор, не встиг приїхати, як усе з’ясував!

Люди розійшлися. Найдовше стояв біля поручнів хлопець: він хоч і прочитав напис «Польський фільм» на афіші, прикріпленій до двох паличок, які стирчали над відром, а проте шкодував, що на річці не дійде до сутички.

– Мабуть, знімають «Кота в чоботях»? – запитав він нарешті в Новака.

– В чоботях чи ні, але фільм із котом знімають, – відповів інспектор і в межах опіки ОМ над дітьми запропонував: – Хочеш прокататись?

– Якщо з сиреною, то хочу. – Зефірин аж почервонів від щастя.

Новакові теж було приємно, бо й сам він дуже любив їздити з сиреною й радів, коли міг когось потішити, а це під час погоні за злочинцями не завжди, на жаль, можливе. Ввімкнувши сирену і проблисковий маячок, вони від’їхали, а моторний човен знову став на якір під мостом. Тут же, між биками мосту, пропливло відро, майже все вкрите голубою емаллю. Кіт, спершись на дужку, віддав честь, приклавши лапу до капелюха, на якому сидів птах. Крилатий, косячи оком на представників влади, нервово подзьобував солом’яник: як гляне ліворуч, то дзьобне праворуч, як зиркне направо, то шарпне наліво.

– Дивися! – сказав молодий моторист, звертаючись до Войтасика, коли відро пропливло мимо. – Задні лапи в кота глибоко занурені в воду.

– Ну то й що?

– На чому ж він стоїть? Я роблю моделі плаваючих яхт та кораблів і знаю, що він на чомусь повинен стояти.

– Ти б, чоловіче, краще дивився за мотором, щоб він не глухнув, коли честь віддаєш. Це ж кіно! Можна стояти на чому завгодно.

Останні слова капітан Коот, наставивши вуха, вловив уже здаля. Силует мосту меншав за кормою.

– Ерику, перестаньте-но шарпати цю солому разом із моєю чуприною під капелюхом, – сказав Йонатан. – Небезпека минула.

Він пригладив вуса, надав обличчю суворого виразу і скомандував двома трансокеанічними мовами:

– Всплывать! Take her up!

Треба підкреслити, що по-англійськи наказ виринати прозвучав у нього з прекрасною шотландською вимовою.

Овальний виставив голову і гукнув:

– Ай-ай, капітане! – що означало: наказ зрозумів і виконую.

Поступово весь зеленкуватий панцир виринув з води.

Капітан Коот тріпнув по черзі обома задніми лапами і виставив їх на сонце, походжаючи навколо відра хиткою ходою бувалого морського вовка. Ступні він ставив точно посередині плиток, з яких складалася палуба, не наступаючи на лінії, з чого можна було зробити висновок, що перебував у доброму гуморі, бо чинять так тільки особи, які не мають більше чим журитися.

Повзик, єдиний матрос на судні, заходився чистити палубу. Видряпував він фарбу дзьобом досить справно. Спершу зчищав кожну другу літеру, і незабаром лишилося тільки:

ВУОРАОУАТАНТZ

Навіть кмітливий інспектор Новак не впізнав би в цьому напису колишніх чотирьох слів, які різними мовами світу заохочували до купівлі. А втім, інспектор, міст і місто, так само, як і хворий на сухоти живопліт з аличі й захована біля них помпа, – все це лишалося далеко від них унизу річки.

Проминули вони також хімічний завод, котли, реторти і баки якого, обплутані трубами, викликали в уяві картину битви доісторичних потвор. Дві сріблясті труби сповзали до Бубжі по бетонному жолобу. Одна з цмоканням усмоктувала воду, утворюючи на поверхні вир, а друга тихо випльовувала отруту – кольору шпинату, підсмаженого на спущеному з катера мастилі. Вище труб береги весело зеленіли.

Капітан Коот показав лапою на затишний гайочок і, вважаючи, видно, що ситуація вже не вимагає виголошування наказів, запропонував:

– Може, зупинимось там на ніч?

– Зупинимось, – кивнув дзьобом Повзик.

– Чудово, – сказав Овальний і перестав працювати плавцями. Плавати в чистій воді йому дуже подобалось, тож на берег він не квапився.

Сонце стояло вже низько. Користуючись рештками денного бризу, що віяв з води на берег, екіпаж повільно йшов під вітрилом кіноафіші до невеличкої затоки, затіненої березами й кленами, горобиною й тополями. Кожне дерево вабило око своєю зеленню, кожне вітало властивим лише йому шумом листя.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова