Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт


Януш Пшимановський

Витівки Йонатана Коота

Переклад з польської – Юрій Попсуєнко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В'ячеслав Ширяєв

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24   

Ставало дедалі темніше довкола й дедалі гнітючіше в їхніх серцях. Ерик опустив крила, а Бікі плавці. Кількох слів зізнання вистачило, щоб перетворити хоробрих десантників у загнаних в глухий кут злочинців, які, зневірившись у всьому, самі вкладають руки в кайдани і заходять до камери, замикаючи за собою двері.

З розпачливого стану їх вивів спалах першої блискавки, яка розітнула небо й освітила капітана Коота в рішучій позі, з піднятим хвостом і палаючими очима.

– Дзьоба – на яму! – наказав він рядовому Повзикові, показуючи лапою в напрямку корчовища, яке вони щойно з таким зусиллям подолали: – Вперед – марш!

Не встигнувши навіть подумати, чи є в цьому сенс, Ерик наставив дзьоба туди, куди сказав Коот, притупнув лівою лапою і закрокував. За ним слухняно рушив Бікі і в ар'єргарді – Йонатан, який раз по раз позирав на вогневі позиції, знаючи, що саме в районі «Перепалки» на них може чекати найбільша небезпека. Вони ще не вийшли з-поміж кущів, коли по зеленій парасольці ліщини залопотіли перші дощові краплі, важкі й великі, мов хрущі. Не встигли вийти до узлісся, як із чорних хмар ринула на землю злива. Спалахували блискавки, удари грому йшли один за одним, наче якийсь велетень щосили бив у барабан.

– Ще, чого доброго, на нас влупить! – жалібно пищав змоклий Ерик.

– Нам тільки й бракувало, щоб по нас влупило, – пробурмотів переляканий Бікі, однак не забув при цьому наголосити на неправильній граматичній формі, вжитій Ериком.

Крізь гуркіт грому і шум зливи капітан вловив тремтіння в їхніх голосах, помітив, що вони збиваються з ритму маршової колони. І, незважаючи на те, що хутро його було мокре, що електричні розряди кололи в хвіст і вуха, заспівав раптом голосно й весело:

Хай грім гуркоче, блискавиці б'ють –
Інспектор Новак геть утратить путь.
І що нам ворог чи та Спритекова слава,
Коли нас буря береже ласкава.
Тепер хоч слухай, а хоч день і ніч шукай –
Водою змиє всі сліди, і край!

Співати було нелегко, бо дощ залітав аж у горло, одначе Коот не звертав на це уваги, підбадьорюючи своїх підлеглих. Ще й зажадав від них:

– Три-чотири! Загін... спі-вай!

– Хай грім гуркоче, блискавиці б'ють... – почали вони невпевнено, потім розійшлися і доспівали останні рядки весело й завзято, переконавши самих себе, що інспектор напевне втратить слід.

У сильну зливу Хелонідесові йти було легше – він ковзав по болоту на своєму пластроні, зате двом його товаришам дорога далася взнаки.

Яма з-під викорчуваного дерева, про яку згадував Повзик, від їхнього маршруту була досить далеко, і дісталися до неї вони вже з останніх зусиль.

Обидва рядові, побачивши глибоку й широку печеру, закриту, наче дахом, великим пеньком і переплетену грубим корінням, мали одне бажання – лягти й не ворухнути навіть пазурем, хоч би там що наказував і хоч би як грозився Йонатан. Проте капітан не грозився і нічого наказував, лише дав кожному роботу й сам узявся до праці. Куди дінешся – довелося брати приклад з командира.

Буря ще не вщухла, лило як з відра і гриміло безперервно, щоправда, тепер уже трохи далі, десь над трубами цементного заводу, сизий дим з яких уперто піднімався просто в темно-сині хмари. Влаштувалися вони, можна сказати, зовсім непогано: Бікі вмостився внизу, де вода зібралася в імпровізований купальний басейн, Йонатан сидів біля невеличкого багаття, розкладеного з наламаного сушняку, а Ерик весь час перескакував з кореня на корінь, шукаючи місця, де гріло б найдужче, а диміло найменше.

– Впадеш у жар, обпалиш хвоста і наробиш смороду спаленим пір'ям. Дуже не люблю цього запаху, – добротно бурчав капітан, порпаючись у своєму до прикрого схудлому рюкзаку.

– Пі-пі-пі! – розсміявся Крилатий, звисаючи голово вниз із коріння, що звивалося, наче гадюка, просто над вогнищем. – У Повзиків такого не буває. А от пісеньку про котика, який, палячи сигарету, спалив собі кінчик носа, я в цих місцях колись чував.

– Хто ж це такі небилиці співав?

– Дівчина, яка збирала суниці.

– На цьому пустирищі?

Аж тут у Ерика зісковзнули пазурі, він повис на одній нозі, а потім, втримавши рівновагу, відскочив убік. Склавши крила, завмер в темному кутку. Здавалося, він ніби поменшав удвічі і вигляд мав дуже зажурений.

Коот цього не помітив, відгвинчуючи ковпачок з невеликого циліндрика, схожого на тюбик зубної пасти.

– Як добре, що піхто з нас не курить, – озвався Бікі, щоб підтримати розмову. – Не розумію людей, котрі замість дихати свіжим повітрям, яке пахне зеленню, квітами чи морем, втягують у легені брудний і смердючий дим.

– Мені це знайоме, – сказав Йонатан, видавлюючи у казанок білу змійку з тюбика. – Сам колись палив люльку. Мода була така. Вся наша Сімнадцята окрема...

Витівки Йонатана Коота

– Що ти там готуєш? – поцікавився Крилатий, струшуючи з себе зажуру, а з крил – кілька мандрівних крапель води.

– Я? – здивувався Коот, підставляючи казанок під тоненький корінець при вході до ями, по якому, наче по ринві текла вода.

– Ти, а хто ж іще!

– Що готую, питаєш?

– Авжеж. Навіщо дощову воду доливаєш?

– Уже не доливаю, – уникнув відповіді Коот, забираючи посудину з-під води й вішаючи її над вогнем.

– Ти не крути, а відповідай.

– Я кручу, щоб розмішати. – Коот узяв складану похідну ложку і заходився колотити нею в казанку.

– Але що? Що? Що?! – зірвався на крик Повзик, жваво перескакуючи з кореня на корінь, розпушуючи пір'я і трусячи хвостом.

Йонатан несподівано підскочив угору, вхопив приголомшеного птаха в передні лапи й легенько провів вусами по його дзьобу.

– Отакого я тебе люблю, Ерику! Запального, гарячого, а не, вибач за порівняння, мокру курку, яка зашилася в темний куток.

– Пусти! Пусти, кажу, тигряча пико!

– Вже пускаю, павучий постраху.

Хелонідес у захваті плескав плавцями, розкидаючи вологий пісок, і всі троє так розійшлися, що з рештою Коот мусив, немов воротар у футбольному матчі, зробити карколомне сальто, щоб устигнути зняти з вогню казанок за чверть секунди до википання.

– Не барись, не зволікай – на молоко налітай! – гукав він, видаючи ярмаркового торговця. – Коли після такої мокречі нап'єтеся гарячого, то й марширувати зможете, і бойовий дух збережете, – приказував Коот, міряючи кожному порцію молока.

Розмова надовго урвалася, запанувала майже цілковита тиша, бо хоч і незручно було пити теплий напій сьорбаючи й не хлебчучи, проте всі старалися робити це якомога стриманіше.

Дощ не вщухав, шумів і шелестів, але клаптик неба над виходом з ями пояснішав, дедалі більше наливаючись блакиттю.

– Мода різна буває, – сказав Йонатан, першим закінчивши підобідок. – Пригадую, наша Сімнадцята окрема бриконідес...

– Через те, що яйця закрили запобіжник і паровоз злетів у повітря, – не дуже чемно перебив його Ерик, – ми не зробили ніяких запасів, а попоїсти зараз не завадило б.

Коот сягнув лапою у рюкзак, витяг три курячих яйця з тріснутою шкаралупою і поклав їх на пеньку, поставивши поряд похідну сільничку.

– Ось вони, – показав він на яйця. – Зварені супер-твердо під тиском. Сила вибуху кинула їх разом з трубою і колесом у лози над річкою.

Рядовий Повзик подивився на рядового Хелонідеса, рядовий Хелонідес на рядового Повзика, обидва набрали повітря в легені й хором ревнули:

– Капітане! Йонатане! Дякуємо за снідання!

З'їсти обід, який тільки для рими був названий сніданком виявилося не так просто, і Ерик узявся до роботи. Не шкодуючи дзьоба, він порозбивав тверді яйця на половинки, потім на чвертки, а далі вже проблем не було.

– Любий командире! – мовив Хелонідес, упоравшись із своєю порцією. – Ти почав був щось розповідати про якийсь незалежний брике... брико...

– Про Сімнадцяту окрему бриконідес.

– Так, так! – підтвердив Крилатий, – А що це означає?

– Окрема бригада котячих нічних десантників, – поволі, карбуючи кожне слово, капітан розшифрував скорочення, – я хотів би, щоб ви запам'ятали цю назву.

– Звичайно, запам'ятаємо, – пообіцяв Бікі.

– Так точно, – кивнув Ерик, – А яка мода панувала в сімнадцятій бри-ко... ну і так далі?

– Досить безглузда: палити люльки. Твій боцман теж, певне, палив? – спитав Йонатан, повертаючись до Бікі.

– Палив. Але завжди з підвітряного боку й виходив з каюти, знаючи, що я терпіти не можу диму.

– Смердючий дим шкідливий всім. Цигарки курити – здоров'я губити! – Коот спробував скласти віршика про шкоду від куріння, водночас помітивши, що Повзик лишив недоїденим чималий шматок жовтка і знову зашився у темний куток. – Що ти там робиш?

– Нічого.

– То вилазь звідти.

– Не вилізу.

– І чого ти дмешся? Висохли, напилися. Сидимо собі, як удома, підобідуємо.

З кутка почулося чи то схлипування, чи то зітхання.

– Агов, що з тобою, мій друже?

У відповідь тривале мовчання, потім почувся голос, який майже не схожим був на дзвінке висвистування Повзика.

– Сидимо, як у склепі... Під корінням моєї рідної домівки.

Почувши хриплуватий голос, Бікі і Йонатан згадали, як зовсім недавно вони брели під пекучим сонцем у хмарах куряви, як видерлись на вершину безлісого пагорба й Ерик сказав їм, що хоче щось розповісти. Вони перезирнулись, Коот поклав лапу на губи, вдаючи, що гладить вуса, а Хелонідес опустив голову у воду на знак того, що розуміє і буде мовчати.

Вогонь уже згас. Йонаган видобув з рюкзака якусь невеличку річ і засунув у попіл, а потім присипав жар тонким шаром піску, очевидно, щоб довше зберегти тепло.

– Як же я можу бути веселим, коли ви жартуєте, а мені весь час перед очима ці три труби й смертельно біла хмара над ними! Я згадую дівчинку, яка збирає суниці й виспівує пісеньку про кота з люлькою, а Йонатан питає, звідки взялися суниці на пустирищі.

Капітан підняв лапу, мовляв, вибачаюсь і шкодую, що нетактовно повівся.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24   



Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова





Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

© 2015-2020 Валерія Воробйова