|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Говорюща машина
Джеймс Крюс
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ю.Молоканов
Будинок №7 по Луїза-штрасе зовні виглядає так само, як і всі інші будинки. Він має підвал, над яким височіють три поверхи, а під дахом ще є мансарда, яку називають просто горищем. Штукатурка на будинку подекуди повідпадала, точнісінько так само, як і на сусідніх будинках.
Дивлячись на цей будинок, ніяк не скажеш, що за його стінами може трапитися щось незвичайне.
І все ж таки це так!
У будинку №7 трапилося щось навіть зовсім жахливе.
Але перш ніж про все розповісти, я маю познайомити вас із мешканцями будинку. Почнемо зверху.
Під самісіньким дахом, у мансарді, живе фройляйн Амалія Мельштойбль. Вона дуже стара і дуже самотня. Для компанії вона тримає канарку. Канарку звуть Маріо Ланца, так само, як знаменитого італійського співака, тому що канарка чудово співає.
Поверхом нижче живе родина Шайбл. Мати, батько і п'ять дочок. Найстаршу дочку звуть Клара, на зріст вона метр сімдесят. Наймолодша, яку звуть Нанна, ледве досягла сімдесяти сантиметрів.
У цій же квартирі ще живе мишка, яку звуть Едельвіта. Але про це знає тільки один-єдиний член сім'ї Шайбл – хто, про це ви дізнаєтеся пізніше.
На другому поверсі мешкає художник на прізвище Берингер.
У нього оселилася кішка, що завжди залазить у вікно з даху сусіднього будинку. Пан Берингер зве її Аглая. Вона може приходити та йти, коли їй заманеться. Для цього художник завжди тримає вікно відчиненим.
На першому поверсі живе м'ясник Румкоп. Його дружину звуть Луїза, так само як і вулицю, на якій стоїть будинок №7. Собаку м'ясника звуть Аякс. Так само як і багатьох інших вівчарок.
Але найголовніші герої нашої повісті живуть у підвалі: професор Розкам та його племінник Мартин.
Професор Розкам вивчає тварин. Він займається мовою тварин і птахів. А його племінник Мартин – справжній винахідник і майстер на всі руки, не зважаючи на свої тринадцять років.
За допомогою дядька він сконструював машину, що стоїть у їдальні – як увійдеш, відразу за дверима.
Ну ж бо, розглянемо цю машину ближче: ясно, що її запускає електрика, – це видно по дротах, що йдуть від машини до розетки. Але це не настільки важливо.
Найважливіше в машині – це безліч важелів і гучномовців. І мікрофони. Якщо ви уважно подивитеся, то побачите на важелях і гучномовцях маленькі картинки, на яких намальовані різні птахи і тварини: півень, канарка, миша, кішка. На інших намальовані букви: фр., нім., лат., іт., англ.
Пояснюється все просто: мікрофонів, як ви бачите, тільки два. Один мікрофон для людей, другий – для тварин. У лівий мікрофон, для людей, ви можете наговорити все, що хочете, німецькою, французькою, латинською або будь-якою іншою мовою – як вам захочеться! У правий мікрофон можна гавкати, нявкати, свистіти або гарчати. Це залежить від того, яка ви тварина.
Тепер починається найголовніше: все, що ви наговорили, машина одразу ж перекладе будь-якою іншою мовою – достатньо повернути важіль! Наприклад, ви промовляєте у лівий мікрофон якусь німецьку фразу. Припустимо: "Огірки цього року дуже дороги!". Після цього ви повертаєте важіль, на якому намальований собака. Тієї ж миті з собачого гучномовця лунає переклад:
– ГАВ ГУРГАВ ОГУРГАВ ГАВАВАВ ГАВ ГАВ!
Або ви попросите якусь мишку пропищати щось у правий мікрофон, наприклад:
– ПІЕШКА ПИАЙЯ ПІЇДЬМА!
Після цього ви повертаєте важіль з написом "нім.", і ту ж мить лунає переклад з німецького гучномовця:
– Кішка Аглая – відьма!
Дивовижна машина, яку зібрав Мартин за допомогою свого дядька, – це говорюща машина!
Уперше машина була випробувана в понеділок минулого тижня.
Професор Розкам запросив на ці випробування всіх мешканців будинку разом з їхніми домашніми тваринами. Але не відразу всіх, а по черзі. "Адже, – як говорить професор Розкам, – в усьому потрібна метода!"
Першою прийшла фройляйн Амалія Мельштойбль зі своєю канаркою Маріо Ланца. Вона обережно поставила клітку з канаркою на столик біля говорющої машини, увесь час примовляючи: "Тю-тю-тю, ти ж моя маленька, тю-тю-тю!".
Мартин направив правий мікрофон на канарку і увімкнув рубильник з написом "нім.". Після цього він повернувся до дядька і прошепотів:
– Уявляю, які ніжності ми зараз почуємо!
Проте Мартин помилився.
З репродуктора раптом загуркотіло так, що всі здригнулися:
– Трясця! Допоки зі мною поводитимуться як з немовлям! Зрештою, я вже доросла і поважаюча себе канарка! А щоб вашими мордами просо молотили!
Професор Розкам швиденько вимкнув говорющу машину. У тиші лунало мелодійне щебетання канарки.
Фройлян Мельштойбль стояла бліда як полотно.
– Що це? Невже вона лається? – запитала бабуся тихим, тремтячим голосом.
– Так, – відповів Мартин (він злякався не менше самої фройлян), – вона відмінно лається!
– Звідки це у неї? – розгублено запитала старенька.
– У будь-якому разі, не від мене, – сказав професор Розкам, – очевидно, вона набралася цього від горобців!
Канарка між тим продовжувала щебетати як божевільна. Вона хотіла, щоб їй знову дали слово.
Тоді Мартин підійшов до клітки і сказав:
– Якщо ти нам обіцяєш, що говоритимеш розумно і припиниш лаятися, машина перекладе твої зауваження. Домовилися?
Пташка продовжувала незворушно цвірінькати. Тільки тоді Мартин згадав, що канарка його не розуміє, що треба спочатку перекласти їй людську мову за допомогою машини. Він повторив свою пропозицію у лівий мікрофон і повернув важіль пташиного перекладу.
Машина оглушливо защебетала:
– Ві ді фі бі ги ри фи ри ці! ..
Канарка негайно замовкла, уважно вислухала переклад і кивнула головою.
Мартин перемкнув важелі, і машина переклала все, що канарка нащебетала у правий мікрофон. А саме ось що:
– Шановна фройлян Мельштойбль! Ви запросили мене на роль співачки, чи не так?
– Так, – прошепотіла Амалія Мельштойбль.
– За це я отримую двічі на день пташиний корм і двічі воду; крім того, ви раз на тиждень чистите мою клітку. Все вірно?
Фройлян зніяковіло кивнула головою.
– Ви дали мені ім'я Маріо Ланца, – продовжувала канарка. – Це ім'я зобов'язує. Отже, я стараюся і витягаю зі свого горла наймелодійніші звуки. Так?
Фройлян Мельштойбль мовчки кивнула.
– А тепер послухайте мене, моя люба, – продовжувала канарка. – Якщо все, що я тут наговорила, вірно, то чи справедливо поводитися зі мною, як з немовлям? Чи вважаєте ви, що це правильно: звертатися до мене – найдивовижнішої співачки! – на "ти" і без кінця казати мені "тю-тю-тю"?
Бліда фройлян затрусила головою. Їй відібрало мову. Це канарці сподобалося. Вона задоволено кивнула головою і продовжувала:
– Оскільки ми досягли повної згоди щодо поводження зі мною, на знак подяки я хочу заспівати одну пісню, яку я якось написала і поклала на музику спеціально для вас!
І канарка Маріо Ланца заспівала без зайвих слів:
|
Співаю я чарівне соло! Інакше не буде діла, |
Професор Розкам кашлянув і вимкнув машину. Пташка замовкла; фройлян Мельштойбль теж мовчала; Мартин зніяковіло переступав з ноги на ногу.
На щастя, в цей делікатний момент у двері постукали, і до кімнати зайшов художник Берингер. На руках він тримав кішку Аглаю.
Художник одразу же звернувся до фройлян Мельштойбль:
– Ну, як машина, нічого небезпечного?
Старенька отямилася і защебетала солодким голоском:
– Абсолютно чарівна машина, гер Беренгер! Абсолютно безпечна!
Після цього вона схопила клітку з канаркою та вислизнула в коридор.
Можна було чути, як вона сказала, зачиняючи за собою двері:
– Ви були дуже нетактовні, Маріо Ланца! Радійте, що я не ябеда!
– З ким вона там розмовляє? – запитав художник.
– З канаркою, – відповів Мартин.
Мовчки він узяв з рук художника кішку Аглаю і обережно поклав її на столик перед говорющою машиною. Кішка щось муркотала собі під ніс.
Так само мовчки професор Розкам увімкнув машину, і та стала тихо перекладати муркотіння:
– Хотіла б я знати, заради чого мене тягають по диких чужих кімнатах і кладуть на столи, що пахнуть канарками. Я не звикла до такого грубого поводження. Зазвичай художник був дуже вихований. Я дозволяю йому забезпечувати мене їжею і теплом, але більшого я йому ніколи не дозволяла. Зараз він зайшов надто далеко.
Раптом вона замовкла, і її мерехтливі очі заковзали по обличчях присутніх: очевидно, вона помітила, що її зрозуміли.
Гер Берингер, художник, засміявся і вигукнув:
– Хіба це не божественна кішка? Вона дозволяє мені забезпечувати її їжею і теплом! Як це великодушно з її боку! Ха-ха-ха!
Після цього вигуку кішка знову замугикала, і машина відразу почала перекладати.
Аглая сказала:
– Те, що я великодушна, гер Берингер, мені й самій відомо! При такому безладі, як у вас, будь-який собака давно б від вас утік! Але мені це не заважає. Меню ваших обідів мене теж мало бентежить. Обіди, звичайно, не блискучі, але терпіти можна. Хотілося б побільше печінки. Телячої печінки. Але це між іншим. Набагато важливіше те, що я тепер можу повідомити вам за допомогою цієї машини, а саме: у ваших картинах ви вживаєте забагато червоної фарби! Ви накладаєте її на полотно дуже товстими мазками! З червоною фарбою треба обходитися обережніше і ощадливіше, мій любий гер Берингер, набагато ощадливіше!
Художник зморщив носа і задер догори брови. Мартин хотів було перемикнути машину на переклад людської мови, щоб художник звернувся до кішки, але Аглая випередила Мартина. Вона сказала:
– Я розумію людську мову. Можете відповідати просто так, без допомоги машини.
– Добре, – сказав художник. – Тоді я вам відповім! Чому я так часто вживаю червону фарбу? Червона фарба, як вам відомо, – це колір життя...
Але його відповідь було перервано гучними кроками. Хтось спускався за дверима по сходах.
– Це м'ясник Румкоп зі своєю вівчаркою, – сказав професор Розкам.
Після цього він звернувся до кішки Аглаї і художника Берингера та запропонував їм обом відкласти на певний час суперечку про червону фарбу. Адже зараз призначений візит пана Румкопа з собакою, а в усьому слід, врешті-решт, дотримуватися методи.
– Добре, – сказав художник. – Тоді ми прийдемо завтра у такий само час.
Кішка негайно почала нявчати, і машина переклала:
– Завтра на цей час у мене призначено зустріч на сусідньому даху. Може, нам вдасться зібратися тут післязавтра? Десь о третьої години ночі.
– Мене влаштовує, – сказав художник.
– Тоді візьміть собі ключі від моєї квартири, – сказав професор Розкам, – тому що ми в цей час спимо.
– Як поводитися з машиною, я вам поясню завтра, – додав Мартин.
Тут відчинилися двері, і до кімнати увійшов Аякс – німецька вівчарка – зі своїм господарем на повідку.
Аглая байдуже ковзнула повз собаки до виходу. Обидва чудово знали один одного і вважали негідним сваритися у всіх на очах.
– Ну, маестро Беренгер, – голосно крикнув м'ясник, – що вам розповіла ця чудо-машина?
Художник спочатку зміряв поглядом собаку, потім м'ясника і сказав:
– Вам слід до дечого приготуватися, гер Румкоп!
Після цього він пішов за кішкою, тихо причинивши за собою двері.
М'ясник був спантеличений:
– До чого це мені слід приготуватися? – запитав він.
– Може до того, що ви почуєте від собаки, – сказав Мартин.
– Наша машина здатна перекласти собачий гавкіт у благородне звучання людської мови, – пояснив м'ясникові професор Розкам.
Румкоп засунув два пальці за комір сорочки і пробурчав:
– Так. Так.
Після нетривалого роздуму він нарешті оголосив:
– Ну добре! Давайте почнемо, щоб скоріше закінчити. Де має встати собака?
– На цей стіл, будь ласка!
– Гаразд! – М'ясник поклав свою волохату руку на стіл і скомандував: – Аякс, хопп!
Пес стрибнув на стіл. Там він ліг, настороживши вуха і уважно дивлячись на Румкопа.
– Тепер ваша черга! – звернувся м'ясник до професора.
Але Мартин випередив свого дядька. Він увімкнув машину і сказав собаці:
– Ну, розкажи нам щось!
Пес тільки зиркнув на Мартина. Залишаючись німим, він не відривав очей від господаря.
Тоді в розмову втрутився професор Розкам. Він сказав у людський мікрофон:
– Аяксе, послухай мене! Якщо ти хочеш повідомити господареві про якісь свої прохання чи побажання, ти можеш зараз це зробити!
Машина переклала ці слова на собачу мову, і Румкоп ствердно кивнув головою.
Тільки тепер Аякс відреагував на слова професора, перекладені машиною. Він ще більше нагострив свої вуха, прислухався, подивився ще раз на м'ясника і загавкав.
Мартин знову перемикнув машину. Початок собачої промови пропав. Але її сенс усі зрозуміли. Ось що сказав пес:
– ... звик коритися, коли я отримую ясні та чіткі накази. Це робить Румкоп.
Після цих слів м'ясник аж засяяв. Пес продовжував:
– Він міг би давати мені побільше м'яса. Але, очевидно, він дбає про мою фігуру. Тому я на нього не ображаюся.
Румкоп вигукнув:
– Ну? Будь ласка!
Пес продовжував:
– Під час прогулянок він тримає мене на дуже короткому повідку. Але це тому, що я повинен йти в ногу з господарем. Отже, це мені на користь!
Цього разу м'ясник від задоволення крякнув, вдаривши себе по боках. Пес продовжував:
– У крамниці я маю годинами лежати під столом. Але, очевидно, я повинен навчитися терпінню. Тож я на це теж не скаржуся.
Пес припинив гавкати, машина замовкла, а професор і Мартин дивилися на собаку, похитуючи головами. Румкоп же був у нестямі від гордості.
– Ну, – крикнув він, – що я вам казав ?! Хіба це не розумний собака? Він знає, чого йому треба!
– Ні, він знає, чого вам треба, – заперечив професор Розкам.
– Це одне й теж! – розсміявся м'ясник.
Після цього він крикнув: "Хопп, Аякс!" – і, коли пес зістрибнув, узяв його на короткий повідок, тицьнув йому пальцем в лоб і покинув спантеличених винахідників говорющої машини.
– Загадкова собача душа! – сказав Мартин.
– Для мене, як для дослідника тварин, усе це, у будь-якому разі, надзвичайно цікаво! – сказав професор.
У цей момент почувся писк.
Обидва озирнулися. Вони подумали, що це машина і що в ній щось несправне.
Але це була не машина. Це була миша. Вона сиділа на столі і вказувала передніми лапками на мікрофон.
"Ще один клієнт!" – зітхнув Мартин. Після цього він увімкнув важіль для мишей.
Миша запищала, і з говорющої машини пролунало питання:
– Можна мені тепер говорити?
Коли професор кивнув, миша сказала:
– Я зовсім випадково підслухала розмови між мешканцями будинку та тваринами.
– Випадково ніколи не підслуховують, – втрутився Мартин.
Але миша його не зрозуміла. Вона продовжувала:
– Якщо ви дозволите, я б теж хотіла поговорити зі своїми людьми.
Мартин перемикнув машину і запитав:
– Хто ваші люди?
Звертаючи на досвід сьогоднішнього дня, він звернувся до тварини на "ви".
– Мої люди ... – відповіла миша після перемикання машини. – Мої люди мають прізвище Шайбл, третій поверх. Адже я у них – домашня тварина. Про це знає тільки один член родини Шайбл. Тому я і хочу представитися всім іншим членам родини. Це можливо?
Професор кивнув і послав Мартина на третій поверх.
Через деякий час уся родина Шайбл, на чолі з Мартином, спустилася в підвал: мати, батько і п'ять дочок.
Професор Розкам поставив їх усіх півколом перед мікрофоном і сказав:
– Ваша квартирантка хоче вам представитися.
– Наша квартирантка? – хором перепитали Шайбли.
Тільки Нанна, наймолодша, нічого не запитала. Вона скосила очі на мишу, що стояла перед мікрофоном, і виглядала при цьому трохи збентеженою.
Мартин вказав на мишу і коротко пояснив:
– Он сидить ваша квартирантка. Вона зараз буде з вами говорити за допомогою нашої машини.
Миша почала попискувати, а машина почала перекладати. Шайбли слухали роззявивши роти.
– Мила родина Шайбл! – сказала миша. – Я вже давно хотіла вам представитися. До сих пір я, на жаль, мала честь знати тільки одну з вас ...
– Одну з нас? – запитали шість Шайблів і розгублено подивилися один на одного.
Тільки Нанна дивилася в підлогу. Але ніхто не звернув на це уваги, бо миша продовжувала говорити і прикувала до себе увагу всіх.
– Оскільки я походжу з дуже шляхетного роду, – продовжувала миша, – я хочу представитися вам віршами. Часом віршами висловитися легше, ніж прозою.
Професор Розкам схвально кивнув, миша тоненько відкашлялась і почала декламувати вірші:
|
Я миша Едельвіта, Одна єдина Нанна, Але боюся трішки, |
Коли миша скінчила, професор Розкам заплескав у долоні; за ним заплескали Мартин і вся родина Шайбл. Особливо гучно заплескала Нанна, яка увесь час обережно поглядала на батьків.
Миша чемно вклонилася.
Мартин знову перемкнув машину, і гер Шайбл сказав у людський мікрофон таким чином:
– Мила фройляйн Едельвіто! На жаль, я не вмію говорити віршами. Але і в прозі зумію вас запевнити, що віднині ми з радістю вважатимемо вас нашою шостою дочкою! Приймаємо вас до нашої родини! Негарно вчинила Нанна, що до сих пір позбавляла нас вашого такого приємного суспільства!
– Але ж я не могла знати, що ви любите мишей! – вигукнула Нанна.
– Тож тепер ти це знаєш! – розсміялася фрау Шайбл. Вона підійшла до мишки, простягла їй руку, і та стрибнула їй на долоню, а потім весело перебігла по руці на плече.
У найкращому гуморі, знайшовши нового члена сім'ї, усі представники родини Шайбл покинули підвал та піднялися до себе на третій поверх.
Професор Розкам затулив за ними двері і сказав Мартину:
– День був надзвичайно цікавим!
На жаль, попереду на них чекало щось ще більш цікаве. Опівночі за дверима пролунав оглушливий гавкіт, і, коли заспаний Мартин, одягнений в піжаму, відчинив двері, до кімнати влетів Аякс, скочив на стіл перед говорющою машиною і вимогливо подивився на хлопчика.
Мартину не залишалося нічого іншого, як увімкнути машину. Мартин дізнався від собаки, що м'ясник Румкоп збожеволів (принаймні, так стверджував Аякс). Бо Румкоп зажадав від пса, щоб той довів свою слухняність новими штуками: ходив на задніх лапах, стрибав через спинку кухонного стільця, приносив йому на першу вимогу нічні туфлі. Пес був дуже обов'язковою істотою, але тут він вирішив, що господар зайшов надто далеко. Він вимагав негайних переговорів з господарем. За допомогою говорющої машини.
З великими складнощами Мартину вдалося заспокоїти собаку, обіцяючи йому влаштувати переговори наступного дня. Коли хлопчик нарешті ліг у ліжко, він почув несамовитий котячий концерт під вікнами спальні. Професор Розкам теж прокинувся, запалив лампу, відчинив вікно і з жахом відсахнувся назад.
У вікно, як божевільна, влетіла кішка Аглая. Вона промчала через всю спальню і зупинилася перед дверима, що вела до говорющої машини, відчайдушно нявкаючи. Коли Розкам впустив кішку та увімкнув, позіхаючи, машину, Аглая з шипінням і пирханням повідомила, що якийсь ловчий зловив її знайомого кота. Треба щось зробити, і негайно.
Поки Аглая збуджено нявкала перед машиною, у прочинене вікно влетіли чотири кошеня.
Вони сміливо увірвалися до квартири і почали одночасно скиглити, нити, бурчати та кричати в мікрофон для тварин. Змучений професор врешті-решт зрозумів, що вони скаржилися на нічного сторожа, який вигнав з підвалу в холодну ніч трьох кошенят-сиріт.
– Треба негайно повернути сиріт до підвалу! – вимагали кошенята.
Професор Розкам вчинив як і Мартин: він почав заспокоювати кошенят і обіцяв їм все владнати завтра.
Та тільки-но він улігся й задрімав, як пролунав різкий свист, що розбудив і його, і племінника. Цього разу перед ними постали п'ятеро мишенят, чия тітка – миша Міцца – потрапила у мишоловку.
Тут вже терпіння обох чоловіків вичерпалося.
Вони прогнали мишей, міцно позачиняли всі вікна й двері та пірнули під свої ковдри, закутавшись у них з головою.
Вони й гадки не мали, що одна з мишей, розсерджена суворим прийомом, пролізла до кімнати через дірку в підлозі та видерлася на говорющу машину.
І хоча миша нічого не розуміла в техніці, вона перегризла зубами саме серце машини – так званий координатор, що складається з кишкових струн та паличок червоного дерева.
Наступного ранку перед дверима професора зібрався величезний натовп: квартиру обступили кішки, собаки і газетярі. Перед вікнами щебетали зграї птахів, які теж прагнули потрапити до говорющої машині.
Але... говорюща машина мовчала – вона не працювала!
Професор Розкам, який хотів швиденько випробувати машину перед сніданком, перший помітив несправність. Кожного разу, коли він запускав її, з усіх репродукторів лунало щось безглузде, абсолютно незрозуміле, якась тарабарщина на всіх мовах одразу:
ПІЕШКА ВІ ДІ ФАМ БРАДАЛАЛДА ЗЕРГУТ ГАВ НЕМОЖЛИВО ПІАЙ ОРЕВУАР МІАУ ТІРІЛІ ТІКТАК МЕДІНА АНАЛОГІЧНИЙ!
Професор важко зітхнув і з полегшенням вимкнув машину. Потім він повідомив своєму племіннику, а також усім кішкам, собакам і газетярам, що машина більше не працює. Звичайно, ні люди, ні тварини цьому не повірили. Але коли вони всі увійшли до квартири і почули незрозуміле бурмотіння гучномовців, вони були змушені повірити – хотіли вони цього чи ні! Пригнічені, вони всі пішли геть.
Мартин нарешті зміг перепочити. Незважаючи на те, що він кілька місяців працював над цією машиною, він був тепер радий, що вона зламалася.
– Якби ми захотіли виконати побажання всіх тварин, світ би перевернувся з ніг на голову! – зітхнув Мартин. – До цього ми з тобою, дядечко, не пристосовані! Віднесемо краще машину в льох.
– Ні! – заперечив професор. – Саме зараз машина стала справді цікавою!
– Тобто, як? – спантеличено запитав Мартин.
– Зараз вона розповідає про себе саму, причому вона говорить мовою, що включає в себе і людські слова, і слова тварин.
– Але цього ніхто не зрозуміє!
– В усьому потрібна метода, шановний пане племіннику! – заперечив професор Розкам.
Після цього він увімкнув рубильник і почав записувати мову машини. Машина сказала:
– АНІМАЛЬС АТ ПОПУЛІ ЛЕВВЕР ПІЄПС ГУКУРК ВІЄ КІКРІКО МІКС ЗЕТ НААР ЦІЙІН НАТУР КРРБРРГРРК НЕ ПІДДАЄТЬСЯ.
– Якась нісенітниця! – розсміявся Мартин.
Але вчений узяв аркуш паперу і переписав на нього акуратним стовпчиком усі слова та їх переклад. Вийшло таке:
|
АНІМАЛЬС (англійська) |
звірі |
АТ ПОПУЛІ (латина) |
та люди |
ЛЕВВЕР (фризька) |
живуть |
ПІЄПС (канаркова) |
своїм |
ГУКУРК (голубина) |
власним |
ВІЄ (французька) |
життям |
КІКРІКО (півняча) |
не треба |
МІКС ЗЕТ (англійська) |
змішувати те |
НААР ЦІЙІН НАТУР (голландська) |
що за своєю природою |
КРРБРРГРРК (індича) |
змішуванню |
НЕ ПІДДАЄТЬСЯ (українська) |
не піддається |
Мартин напружено дивився через дядькове плече.
– У цьому є якийсь сенс! – сказав він нарешті.
– У цьому є навіть дуже розумний сенс, – підтвердив професор Розкам.
Після цього він узяв шматок крейди і написав на машині всю фразу цілком:
"Звірі та люди живуть своїм власним життям. Не треба змішувати те, що за своєю природою змішуванню не піддається".
Цим мудрим висловом закінчується історія говорющої машини. Бо більше вона нічого не сказала.
Відтоді вона мовчить.
Професор Розкам та його племінник Мартин на цьому заспокоїлися. Вони зайнялися розробкою якоїсь іншої машини.
І всі тварини і всі птахи в будинку №7 по Луїза-штрасе теж задоволені. Вони залишилися самі по собі, і люди залишилися самі по собі, і всі слідкують за тим, щоб залишатися один з одним у гарних стосунках.
І це, мабуть, найрозумніше.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова