Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Януш Пшимановський

Витівки Йонатана Коота

Переклад з польської – Юрій Попсуєнко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В'ячеслав Ширяєв

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24   

Інспектор зітхнув, далі вже ні про що не питав і, зморщивши лоба, що, як нам відомо, допомагає краще думати, глибоко замислився. Найрозумніше було б чекати, не вступаючи в сутичку. Терористів загалом терплячими не назвеш. При байдужому до них ставленні вони напевне зробили б якийсь нервовий і необачний крок. З другого боку, про них знало вже все місто, за винятком лише тих, хто вчора чи сьогодні вранці вирушив на маївку. Першої-ліпшої хвилини почнеться... Вже почалося.

Новак підняв трубку.

– Неподобство! – кричав у мікрофон магістр-інженер Пшемислав Спритек. – Вони погрожують покарати нас. Промисловий заклад під загрозою...

– Але тільки за умови, якщо хтось у вас випиватиме, димітиме або галасуватиме, – перебив його інспектор.

– Якщо ви негайно не ліквідуєте цієї виразки суспільства, я дзвонитиму вище.

– Сьогодні неділя, – нагадав Новак.

– Ну то й що? Дружина подзвонить до брата, а ви знаєте, з ким він на «ти»?

Детектив, однак, не одержав інформації, оскільки в трубці почулися характерні звуки сімейної сварки, після чого лінію зайняла Івонна Спритек:

– Чао, оем! Молодіжна хунта бере в домі владу в свої руки. Не робіть нічого, що могло б наразити Марієтту на вендетту (звичай кровної помсти за вбитого родича).

У цій ситуації інспектор був певний, що грізний дядечко не буде залучений до операції, проте як представник влади не міг довго опиратися Івонці, котра хай там що, а вчинила бунт. Шальку рішення, як це часто буває, переважив випадок, чи, точніше, три випадки. По-перше: лисий товстун, який колись був харцером, став під вікном відділення і всім перехожим говорив, що до війни нічого такого трапитися не могло. По-друге: любительська кіностудія «Нервовий удар» почала знімати документальний репортаж під глумливою робочою назвою «Оса біля ОЕМ носа». По-третє: Зефірин, свиснувши свисток у постового Войтасика, так у нього засвистав, що всі сили порядку й безпеки, сприйнявши свист за сигнал бойової тривоги, зібрались у відділенні. Довше чекати було б невиправдано.

– Хапайте, Войтасику, хлопчика, заберіть у нього свисток і в моїй машині підкиньте його до цирку. Звідти привезіть у «Гіперсам» двох бурих ведмедів. Виконуйте.

– Слухаюсь, – постовий стукнув каблуками, вибіг і вже через вікно спитав: – Сирену вмикати? Бо Зефірин каже, що вмикати.

– Не треба. Хіба що біля самого цирку трохи погудіть, – змилостивився інспектор і звернувся до підлеглих: – А ми, товариші, малими групками, спокійно і не в ногу, щоб не порушувати спокій громадян, подамося в район дій і зосередимось у «Гіперсамі» за овочевим прилавком, щоб із вулиці нас не видно було.

По дорозі завернули до завідувачки; інспектор Новак, чемно привітавшись, вибачився за несподіваний прихід і запевнив, що ніяких контрольних перевірок він робити не збирається, а прийшли вони сюди тому, що за «гіперсамівськими» вікнами можна не боятись ос і водночас ринок радіовузла видно як на долоні.

Коли зайшли в приміщення і нагинці сховалися за прилавком, замаскувавшись зеленою салатою, парниковими огірками й помідорами, а також пучками червоно-білої редиски, інспектор ніби між іншим сказав:

– Якщо мене пам'ять не зраджує, у вас тут працює на півставки сіро-бурий з блакитним кіт?

– Коот Йонатан. Дуже симпатичний і сумлінний.

– Часто заходить?

– Навіть не знаю, бо в нього ненормований час. А от ефект безсумнівний: протягом року жодної шкоди від чотириногих гризунів.

«Скільки ж шестиногих гризунів, чи то пак жалунів, тут лазить? – думав Методій, дивлячись крізь вітрину на Медовий пояс навколо радіовузла, на якому жирували ятки тисяч струнких грізних ос у жовто-чорних мундирах. – Сам він їх сюди притягнути не міг, –  вернувся він думкою до підозрюваного. – У нього мають бути спільники».

– Ви його бачили недавно?

– Аякже. У четвер він одержав квартальну премію і надбавку за знання іноземних мов, – збрехала завідувачка, бо ж понеділковий аванс видала неофіційно.

– Мови зовсім чужі?

– Не тільки. Дружніх країн – теж.

– У четвер?

– У четвер.

– Гм... Дякую. Якщо з'явиться, нехай зайде у відділення. Я хотів би спитати в нього поради, як вивести мишей у нашому архіві.

Інспектор говорив удавано байдуже, обличчя його було спокійне, але підозра його зросла, коли, крім усіх речових та інших доказів, які свідчили проти Йонатана, тепер додалося ще й фальшиве алібі. Адже не міг він одночасно лишити відбитки лап у відомості на премію і губити волосини на корі абрикосових дерев біля «Хати Бунгало»! Хіба що завідувачка «Гіперсаму» теж була їхньою спільницею!..

– «Тер-рор, Хор-рор, Мар-рмелад», – озвався гучномовець радіовузла над касою. – Негайно вимкнути сирену в міліцейській машині біля цирку. Ввімкнути протидимний фільтр у господарстві Спритека. Припинити продаж алкоголю в ресторані. Ау-у! Ой-ой-ой! Ай-ай-ай! – застережливо проойкало радіо на закінчення і затихло.

– Войтасик сам чує. Івонка фільтри увімкне, – заспокоїв інспектор своїх. – Ви тільки заскочте до ресторану, скажіть щоб не відпускали спиртне, а найкраще – буфет на замок і ключ до мене.

«По-перше, треба визнати, що спостереження і підслуховування в них поставлені бездоганно, – подумав Новак і знову задивився на вировисько ос на оборонному медовому поясі. – По-друге, якщо я небезпідставно підозрюю Йонатана Коота... І по-третє, якщо його спільником є той привезений боцманом у відставці Добромиром звір, що його директор «Самексу» характеризує як негідника, покидька, хулігана, мерзотника і нечестивця... – Методій міркував, виходячи з теорії ймовірності, – то по-четверте, їм потрібен ще один компаньйон, і хто знає, чи це не той малий нервовий птах, що сидів на капелюсі, коли вони в понеділок пливли річкою з тим блакитним відром...»

Як бачимо, інспектор весь час ішов по сліду, і його не збили з нього ні оманливі докази на зразок зеленої лапи, ні фальшиві, назвемо речі своїми іменами, не маючи на оці якихось лихих намірів, свідчення завідувачки Гіперсаму. Проте своїми підозрами він ні з ким не ділився, бо ж суворо дотримувався двох перших рекомендацій триєдиного правила, суть якого полягає в тому, що добра міліція знає все, але говорить небагато. Ні сирени, ні двигуна, ні вищання шин не було чути, коли до заднього двору «Гіперсаму» підкотила радіофікована машина інспектора, з якої на правий бік вийшов постовий Войтасик, а на лівий – дресирувальник із цирку з двома бурими ведмежатами.

– Доброго дня, пане інспекторе, – привітався він до Методія. – Якщо ви збираєтесь цькувати злочинців дикими звірами, то, на жаль, я муситиму відмовити, оскільки це було б неприпустимим порушенням свобод – як ведмежих, так і громадянських. Крім того, хочу застерегти: Барнаба і Барнабаба – пара таких лагідних ведмедиків, що злочинні елементи можуть завдати їм кривди.

– Ви знаєте когось із чистим сумлінням, людину або звіра, кого я скривдив би? – спитав Методій.

– Ні.

– У Барнабаби й Барнаби сумління чисте?

Дресирувальник на хвилинку замислився.

– Вони люблять ласощі й іноді вдаються до жебрання...

– Це я до уваги не беру.

– Тоді чисте.

– Вернуться, коли ви їх покличете?

– Якщо покличу й покажу моркву, то вернуться.

– Тоді спустіть їх.

– З чого?

– З повідка. Вони самі знатимуть, що робити.

Обидва ведмеді вже давно водили чорними носами, з приємністю вдихаючи солодкий запах. Коли їм відстебнули ремінці, вони враз рушили вперед.

Усі двері й вікна радіовузла були щільно зачинені. Щоправда, з допомогою меду вдалося весь рій зі студії виманити і обсадити дивізією жал пояс зовнішніх укріплень, але першої-ліпшої хвилини якась оса-розвідниця могла залетіти сюди, зваблена запахом капітана Коота, і напасти на головнокомандувача.

Від Йонатана все ще йшов солодкий аромат. Старанно вимазане хутро пахло медом, яким Коот поспіхом позначав оборонне коло й капнув на себе тут і там з банки, а раз чи два навіть влипнув. Отож він умивався лапою і морщив лоба, оскільки, незважаючи на непохибні дії на перших етапах, усе ще не був певен в успіху.

Чи вдасться їм з допомогою цих кількох слів нав'язати свою волю цілому Місту?

Др-р, – диркнув телефон.

Коот підняв трубку, нічого не говорячи.

– ЕЙ! – почув він голос Хелонідеса, який дзвонив з порожньої міліцейської будки з-під мосту. – Спритек перестав диміти. Агент Зет на варті.

– Хвалю. Будь біля апарату. Чекай розпоряджень, – наказав Йонатан.

Тільки-но він скінчив розмову, як у шибку тричі дзенькнуло. Капітан прочинив кватирку, впускаючи взводного Повзика, який повернувся з розвідувального польоту.

– Доповідаю: на дверях ресторану почепили малюнок пляшки, перекресленої червоним хрестом. На стадіоні спортклубу «Хемор» вимкнули гучномовець. На площі Гармонійного розвитку дівчата затримали мотоцикліста, який їздив по Колу без глушника, забрали в нього ключ запалювання, а коли той заплакав, запросили на морозиво.

– Браво, пілоте, дякую від імені служби, – сказав Коот, у якого під час цього рапорту розгладився лоб і розправилися вуса. – Схоже на те, що починаємо...

Він урвав на половині фрази, бо, глянувши у вікно, щоб перевірити, що роблять супротивники, заховані в салаті й редисці, побачив дві бурі й кудлаті бестії, які вискочили з-за рогу «Гіперсаму» й щодуху кинулись в атаку на оборонний пояс.

– Інспектор Новак перейшов у контрнаступ, – констатував капітан. – Кинув проти нас ведмедів!

– Ох і шельма! – обурився Ерик. – Скажи-но йому кілька теплих слів у мікрофон.

– «Тер-рор, Хор-рор, Мар-рмелад!» Це ми, – спокійним голосом повідомив Коот. – Ми оцінили вашу слухняність, а також завбачливість дівчат, котрі втихомирили рокера на площі Гармонійного розвитку. Тільки прийняття наших категоричних пропозицій може принести вам успіх у футбольному матчі й дати насолоду від естрадного концерту. А от кожний ваш необдуманий вчинок завдасть вашим улюбленцям... – Йонатан зробив паузу і натиснув клавішу, пускаючи плівку із записом розпачливих зойків.

– Чому ти не сказав, щоб вони припинили? – закричав у відчаї Повзик, який спостерігав крізь вітрину процес злизування меду розгороджувальною групою Барнаби-Барнабаби.

Ведмеді лапами відганяли ворога від носа, і цілі ескадри ос, атакуючи їх з інших боків, заплутувались у патлах, безсилими жалами прошиваючи повітря.

– Кому я мав казати, ведмедям, чи що? Цих бестій ніхто й ніщо не стримає, поки не вилижуть усе до кінця.

– Але ж тоді оси відлетять, а люди інспектора Новака нас похапають.

– Немає сумніву, що так сталося б, якби ми на них чекали. Та зараз я відчиню тобі кватирку, а сам в останню хвилину спробую вирватись і збити погоню зі сліду.

– Невже ти думаєш, що я лишу тебе самого? Сьогодні ми або переможемо, або загинемо.

– Боротьба полягає не в тому, щоб бути готовими до загибелі, – відповів капітан з суворим, наче в генерала Хлопіцького, обличчям, – Треба берегти сили.

– А я тебе не покину, і все!

–  Занапастять нас колись ці романтичні жести, – буркнув під вусом Йонатан, ховаючи між старими плівками зелену рукавичку з лівої руки Марієтти.

– Що ти там бурчиш? Рукавичку ховай краще, бо видно весь палець. І ще раз кажу тобі: не відійду від тебе ні на крок.

Капітан легенько всміхнувся, почувши зауваження з приводу погано захованої рукавички. Він бо хотів, щоб її знайшли зразу. У відповідь на третє запевнення увірності він усміхнувся ширше і сказав:

– У такому разі, взводний Повзику, для вас настав час випробовування. На ділянці, якої не видно від «Гіперсаму», ми повинні прорвати кільце гудіння і жал. Коли не зможете надійно захистити мою верхню напівсферу...

Він урвав, набрав номер бази водного патруля і, почувши «ЕЙ!», сказане Хелонідесом, розпорядився:

– Збір у затоці Дружби. Зет із пінцетом для витягування жал і з нашатирем. Виконуйте.

За цей час Барнаба і Барнабаба настільки розлизали захист, що з лівого і правого боку вікна видно було лише їхні кудлаті хвости. За редискою пожвавішала піхота, чинячи останні приготування до штурму. У замку вхідних дверей «Гіперсаму» з'явився кінчик ключа, якого раніше не було.

– Пора, – сказав Коот, присідаючи кілька разів, щоб розігріти м'язи. – ЕЙ, взводний!

– ЕЙ!

– Готуй... дзьоб! – Капітан подав попередню команду і, прочинивши двері з другого боку будинку, тихо шепнув, щоб передчасно не привертати уваги ворога. – Марш, марш!..

Він рушив ступою, але вже через кілька кроків перейшов на рись, з рисі – на галоп і, чуючи у вухах наростаючий посвист вітру, мчав великими стрибками просто на жовто-чорний розтривожений пояс. Його вже помітили оси-дозорці і з бойовим гудінням стрункою танкою пішли в атаку з боку вусів. Ерик, який ішов угорі ззаду і з правого боку, збільшив махи крил і, переходячи у піке, зрізав усіх трьох ос ударом дзьоба.

Цієї ж самої хвилини капітан злетів над медовим поясом і перейшов у чвал. Момент несподіванки дозволив йому відірватися на кілька метрів, розвилка вулиць дала нагоду змінити напрямок, але в погоню рушив цілий полк, озброєний жалами. Оси наздоганяли його.

Йонатанові здавалося, що він уже чує ядучий запах нашатирю, яким агент Зет буде змащувати йому місця укусів, він уже збирався (який жах!) по-собачому підібгати хвоста, щоб стати меншим, коли почув дворазовий свист:

–  Тіу! Тіу!

Це взводний пілот, зробивши раптом мертву петлю атакував ос із тилу. Двох проковтнув, трьох розтрощив і, зламавши їхній стрій, розпочав бій у вертикальних фігурах, а в критичні моменти застосовував маневр розвороту в напрямку сонця, щоб його проміння осліплювало переслідувачів.

Однак приголомшлива кількісна перевага все ще була на боці ос, а Повзика зв'язувала необхідність вести постійне наземне спостереження. Полк переслідувачів починав уже брати командира, який не збавляв ходу, з обох боків у кліщі, і коли не зліва, то справа от-от мало влучити жало, як раптом з'явилася неочікувана допомога: три синиці у тісному строю вдарили в лоб і вже за хвилину оси-переслідувачі перетворились на переслідуваних.

Коли після завершення погрому взводний пілот, вдячно висвистуючи, робив над полем бою коло, одна із пташок з жовтим черевцем і білими щічками прощебетала:

– Скажи Йонатанові, що ми пам'ятаємо про свіжу солонину, почеплену взимку на неоновій рекламі «Гіперсаму».

  

Ведмедики Барнаба і Барнабаба, долизавши круг до кінця, зіткнулися носами. Зрозумівши, що спектакль скінчився, самі повернулись до дресирувальника і без вмовлянь сіли в машину.

Оси, розчаровані браком меду і стомлені від марної боротьби з ведмедями, зібрались у великий рій і відлетіли назад до лісу.

Будинок радіовузла був оточений і взятий під спостереження з усіх боків.

– Агов, ви там, виходьте! – гукнув інспектор не дуже голосно, щоб не порушити третьої вимоги терористів. – Ви оточені.

Оскільки ніхто не відповідав, Методій Новак, як уже не раз бувало за довгі роки служби, вирішив сам особисто вступити в лігвисько терору, хоррору, мар-рмела ду. А що був убраний в цивільне – блакитні джинси і оранжеву футболку, в яких вирушив уранці, аби відпочити на березі річки, то попросив в одного з колег кашкета. Навіть незначна деталь одягу додає поваги й відваги.

– Іду, –  повідомив він. – Передайте по ліні, що це я, а не вони.

– Це інспектор... Це Новак... Це він, сам Методій... – покотився шепіт ліворуч уздовж цепу і вернувся з правого оку, що якнайліпше доводило – кільце оточення не має розривів.

Методій поправив кашкета перед вітринним склом, набрав глибше повітря в легені і з магазинного напівмороку, із запаху прив'ялої гички вийшов під сонце на голий брук.

Перше, що він відчув, – на вулиці пахло зовсім інакше, ніж звикле. Де й дівся сморід від автомобільних газів, розлитого пива, в горлі не дряпало від диму міцних сигарет. А ще ж і лагідна тиша, порушувана лише легеньким шелестом вітру в молодих липках, які вигрівайся в травневому теплі.

«Як тут гарно стало... Отуди к бісу! – висварив він м себе подумки. – Це вже, мабуть, на мене починає діяти пропаганда противника».

Сміливо перетнувши безлюдну вулицю, Новак наблизився до лігва терористів і енергійно й рішуче постукав.

У відповідь – тиша!

Відчинивши вхідні двері студії, інспектор постукав ще раз і сказав:

– Відчиніть.

Тиша. Повинен був сказати. «Іменем закону, відчинігь», – та, видно, недаремно він подумав перед тим про вплив ворожої агітації, бо ні сіло ні впало:

– Відчиняйте! «Тер-рор, Хор-рор»... – зрозумівши свою помилку, в останню мить змінив інтонацію і додав: – Це «Мар рмелад»?

– Ні, – озвався зсередини тоненький, але сміливий голос.

– А хто? – спитав здивовании Методій, натискуючи ручку дверей.

– Це я, – відповів Зефірин, стоячи серед студії.

– То ти не в цирку?

– Ні. Я з ведмедями приїхав.

– Чого ж я тебе не помітив?

– Бо я сховався в багажнику, а потім, коли всі дивилися на Барнабу і Барнабабу, ніхто не бачив, як виліз і підповз, щоб бути першим і схопити і видати в руки міліції.

– Схопити чи попередити, Зефірине?

– Яка різниця, пане Інспекторе, коли їх тут уже не було.

– Це правда?

– Щоб мені не бачити моєї бабусі!

– І ти нікого й нічого тут не знайшов?

– Нікого – це точно.

– А що?

– Рукавичку. Зелену, – признався рудий і, витягаючи її з кишені, попросив благальним тоном. – Дозвольте мені відрізати один палець, а то хлопці не повірять.

– Ти гадаєш, це шеф банди носить зелені?

– Та ні. Це знаменита зелена рукавичка Марієтти. Доказ того, що вони її справді схопили й тримають у сховищі.

– Почекай хвилинку, – сказав Методій і, відчинивши вікно, покликав: – Войтасику, до мене!

Коли повернувся, на столику диктора лежала рукавичка вже тільки з чотирма пальцями, а Зефірина з п'ятим, до речі, мізинним, не було.

Цей мізинний палець від рукавички виявився, одначе, найважливішим, бо коли Зефірин демонстрував свій трофей хлопцям на трибуні стадіону, вболівальники знайшли в ньому згорнуте у кільце волосся, в якому вони безпомилково впізнали кучерик Яся Радохи, закручений по спіралі від частих прийомів м'яча головою при подачах з кутового. Тепер уже не було ніяких сумнівів у том, що викрадачі казали правду.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22    23    24   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова