|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Три веселі зайці
Володимир Бондаренко
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Борис Акулінічев
Розділи: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23
Чи спав дядько Свирид?
З блакитного неба скотилася зірочка. Вона перестрибнула через рожеву хмаринку, майнула серед дерев Горилівського гаю та сховалася в джерельці, що витікало з-під коріння берези. Джерельце здригнулося, прислухалося: хтось ішов гаєм. Ближче, ближче. Навколо ставало все світліше й світліше.
Кущі розсунулися, і до джерельця вийшла рум'яна, у вінку з весняних квітів Зоря. Вона нахилилася над джерелом і простягла руки до води. Джерело боялося лоскоту і тому забурчало, заплюскотіло. Його почув Соловейко. Випурхнув із гнізда, обтрусив з крил росу, заспівав:
– Дрозде, Дрозде, вставай. Ніч йде. Чуєш? Чуєш? Гоп-топ-топ.
Здалеку з поля його підтримала Перепілка:
– Ти правий, ти правий: пора вставати, пора вставати. Дрозде, час настав. Вже час.
– А я вже встав, вже встав, я встав!
– Бити… Бити… Бити його, – заскавулів на сосні Кібчик.
– За що ж? За що? – заторохтіла Сорока.
– Ми знаємо, ми знаємо, ми знаємо за що, – ухнув із дупла Пугач, відходячи до сну.
Зоря вмилася. Оббризкала джерельною водою вінок та побігла наздоганяти ніч, що йшла з гаю. Гай зашурхотів, заспівав. З-за полів визирнуло сонце і простягло над чорною землею свій перший промінь.
І в цю мить під горіховим кущиком у Яблуневого яру в сірої Зайчихи народився синок – маленьке зайченятко. І хоча росло воно без батька – Заєць у повінь загутався на крижині та й сплив хтозна куди, – підростало воно не щоднини, а щогодини. Ще не встигли перші весняні квіти відцвісти, аж у нього вже й вушка сторчма, і вуса пробилися, і хвостик закрутився – і дитинство проминуло.
– От ти й великий тепер, – сказала йому Зайчиха, – можеш без мене прожити. Прощавай, може, більше і не зустрінемося.
Попрощалося зайченя з матір'ю та й пішло гаєм – на інших подивитися, себе показати. Іде, дивиться – барліг під сосною темніє, а в барлозі ведмідь Свирид лежить, дрімає – величезний, як гора.
І захотілося зайченяті покепкувати з ведмедя. Підкралося воно до сосни, сунуло довгі вуха в барліг та як закричить:
|
Гей, дядьку Свириде, спиш? |
Прокричало, потім відбігло та й сховалося за березу. Тільки-но встигло сховатись, як вискочив ведмідь із барлогу, заметушився: куди бігти? Де менше вогню? Дивиться, а його взагалі немає. Тихо навколо, і квіти гойдаються.
– Бач, що наснилося, – пробурчав ведмідь. – Мабуть, не дарма казала мені мати: не спи, Свириде, після обіду, бо буде млосно від важких снів. Не послухався її, і ось, на тобі, наснилося.
Та й поліз з крекотом назад у барліг.
Зачекало зайченя, поки ведмідь задрімає, – та й знов до барлогу. Закричало щосили:
|
Гей, дядьку Свириде спиш? |
І знову за березу сховалося. І одразу ж з барлогу вивалився ведмідь Свирид. Скуйовджений. Розпатланий. Дивиться – немає ніякого вогню. І взагалі нікого немає. Тільки з-за берези стирчить сірий заячий хвостик та легенько так сіпається, ніби сміється зайченя.
Крекнув ведмідь Свирид та й поліз у барліг. Збагнув, у чому справа. Сховався за дверима, чекає. Трохи згодом просунулися до барлогу вуха і пролунав заячий голос:
|
Гей, дядьку Свириде спиш? |
Схопив ведмідь Свирид ці самі вуха та й затягнув у барліг, а за вухами і зайченя втягнулося. Маленьке, сіреньке. Перелякані очі в різні боки дивляться.
– А-а, – загудів ведмідь, – попався, бешкетнику.
Задриґало зайченя лапами в повітрі, запищало:
– Присягаюся, дядьку Свириде, я вибачатися прийшов, присягаюся.
– Брешеш! – рикнув ведмідь та скрутив зайченяті ліве вухо.
А зайченя тільки ногами в повітрі дриґає та виправдовується:
– Мені не віриш, дядьку Свириде? Мені не віриш?
Скрутив ведмідь йому праве вухо та й викинув із барлогу:
– Як ще пустуватимеш, то й зовсім відірву.
І двері зачинив.
Вилетіло зайченя з барлогу, прокотилося лівим боком по галявині, схопилося – та й ну бігти. І не женеться ніхто, а воно біжить. Довго бігло, далеко забігло. Зупинилося трохи віддихатися, відчуває: щось у нього збоку болить. Подивилося – а в нього увесь бік подертий.
Тут Сорока летіла. Побачила, застрекотіла на весь гай:
– Дивіться, заєць Дранько об'явився! Дивіться, заєць Дранько об'явився!
– Я не Дранько, – погрозило їй зайченя лапкою та сіло зализувати подряпини.
І хоча зализало зайченя подряпини, все одно в Горилівському гаю усі стали його звати Драньком.
Розділи: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23
Автор: Бондаренко В.; ілюстратор: Акулінічев Б.Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2025 Валерія Воробйова