Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Замаскована лисиця

Емільян Станев

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Лазаркевич

Одного разу ведмідь, осел, вовк, свиня, заєць та лисиця задумали замаскуватися. Вирішили вбратися людьми. Саме людьми, а не тваринами. Так, їм здавалося, буде краще та веселіше. Вирішили та вбралися.

Ведмідь – ченцем.

Осел – білобородим мудрецем.

Вовк – нареченим.

Свиня – нареченою.

Заєць – мисливцем.

Лисиця – куркою.

"Стривайте, стривайте!" – скаже хтось із читачів. Тварини вбралися людьми, так? Чому ж тоді лисиця вбралася куркою? Хіба курка людина?

Дійсно, як же ми забули, що курка не людина! Але нічого. Якщо ми вже сказали, що лисиця вбралася куркою, то так тому й бути. Залишимо її в курячій подобі та подивимося, що з того вийде. Від цього ніхто нічого не втратить – ні ви, ні я, ні казка, яку ми вам розповімо.

Отже, зібралися замасковані тварини в лісі та почали розважатися. Але перед цим усі вони заприсяглися не робити один одному ніякого зла.

Ведмідь сидів на великому пні та читав Євангеліє.

Осел ревів на повну силу і запевняв, що він наймудріший у світі.

– Я зробив велике відкриття, – пихато заявляв він. – Я відкрив, що коріння всіх дерев заховано в землі. Немає дерев із корінням у повітрі. Хто не вірить, хай перевірить!

Вовк та свиня, узявшись під руки, поважно прогулювалися. Вовк був у білих рукавичках, а свиня в лакованих черевичках, вже трохи забруднених, адже свиня, хоч вона й наречена, все одно залишається свинею.

– Кохаєш мене? – запитувала свиня.

– Ох, жити без тебе не можу! – відповідав вовк, і з його пащі текла слина.

Заєць, присівши за деревом, намагався влучити з рушниці у буковий листок. Він випустив уже сотню патронів, а листок, ще й досі неушкоджений, висів на гілці.

– Ото вже стрілець! – насміхалася з зайця жаба, а той просто знемагав від досади і виправдовувався:

– Бути мисливцем, жабо, то нелегка справа. Візьмемо, наприклад, інших мисливців – справжніх людей. Вони тисячі разів стріляли в мене і жодного разу не влучили. Хоча, коли я біжу, то петляю, а листок висить на гілці та не ворушиться. Але хтозна, можливо, він зачарований, тож куля його й не бере.

А в цей час лисиця розгрібала лапами листя і, як справжня курка, кудкудакала:

– Куд-куд-куд-куди! Чи немає десь тут поблизу півника?

Так розважалися наші друзі і все йшло як по маслу. Ніхто нікого не зачіпав і не робив нікому зла. Але через деякий час ведмідь відчув голод та, покинувши Євангеліє, почав зиркати налитими кров'ю очима.

Побачивши зайця, він підвівся на задні лапи і попрямував до нього.

– Що ти робиш? – запитав ведмідь.

– Стріляю, – відповів заєць.

– У кого стріляєш?

– Он у той буковий листок!

– Якщо ти зараз не влучиш у нього, то я тебе з'їм!

Заєць затремтів, знову зарядив рушницю та поцілив у листок. Продовжуючи тремтіти від страху, він вистрілив, і куля влучила у листок.

– Молодець! – вигукнув ведмідь. – Дай-но я тебе поцілую в нагороду! – І сказавши це, ведмідь обійняв зайця та почав його цілувати, а потім запхав його в пащу, тільки кісточки захрумтіли. Залишилися від зайчика лише рушниця та мисливська торба.

Побачив вовк, що ведмідь з'їв зайця, і теж відчув голод. Та не абиякий, а, як то кажуть, справжній вовчий голод. Заходився він шепотіти щось свині на вухо, почав, ніби лоскочучи, легенько покусувати її, а потім узяв та й вп'явся їй у шию.

– Ой-ой-ой! Боляче, вовче! – заверещала свиня, намагаючись вирватися.

Ніхто не встиг й отямитися, як наречений проковтнув свою наречену разом із лакованими черевичками.

Осел, як і всякий мудрець, був занурений у свої думки і не звертав ніякої уваги на те, що відбувається довкола. Він продовжував ходити взад-вперед, розмахувати хвостом та бурмотіти собі під ніс:

– Немає такого дерева, щоб росло корінням у повітрі. Коріння всіх дерев заховано у землі.

Але ж ось підійшла і його черга. Ведмідь і вовк наблизилися до нього – страшні, визвірені. Подивишся на них – волосся стане дибки. Для таких ненаситних звірів і заєць, і свиня – дрібнота. Їм треба з'їсти осла, щоб наїстися як слід.

– О білобородий мудрецю, – виступаючи вперед і облизуючись, промовив ведмідь. – Ми з вовком хочемо покатати тебе на спині, але не знаємо, кому починати. Тому ось що ми придумали. Ти ляжеш на землю, а ми ляжемо позаду тебе. Той, кого ти першого вдариш хвостом, перший і покатає тебе на спині. Чи згоден ти надати нам такої честі?

Осел одразу здогадався про підступний задум хижаків, але, удавши дурника, відповів:

– Я згоден та дякую вам за увагу. Тільки чи не краще буде, якщо я махну хвостом не лежачи, а стоячи?

Вовк підморгнув ведмедеві та сказав:

– Гаразд, хай буде по-твоєму!

І голодні хижаки встали за ослом.

– Починай! – Сказав ведмідь і, розкривши пащу, приготувався кинутися на довговухого.

Тоді осел так буцнув обох, що вони тричі перекинулися і більше вже не ворушилися.

Отже, давайте подивимося, хто залишився живим. Спочатку було шість тварин. І всі шестеро були замасковані.

Але ведмідь з'їв зайця, вовк проковтнув свиню, а осел покінчив із ведмедем та вовком. Залишилося двоє. Осел та лисиця.

Розправившись із хижаками осел пішов у ліс і знову поринув у роздуми про коріння та дерева.

А лисиця сказала собі:

– Пора вже звідси йти, хтозна, що тут може зі мною статися. Дуже дивний став цей світ. Усі торочать про дружбу, а самі пожирають одне одного. Піду я в якийсь курник, відпочину та й побалакаю з моїми сестричками-курочками.

І, більше не роздумуючи, лисиця вийшла на дорогу та попрямувала до найближчого села.

А дорогою тим часом йшов перехожий. То був циган Шакір. Він ходив у місто, щоб заробити грошей на хліб, бо вдома на нього чекали п'ятеро голодних циганят і дружина. Але Шакір нічого не заробив і повертався додому з порожніми руками.

Побачивши перехожого, лисиця сказала собі:

– Навіщо мені йти пішки, нехай краще ця людина віднесе мене до села.

І, сказавши це, лисиця вийшла на середину дороги, розпушила пір'я та почала кудкудакати:

– Ко-ко-ко!

Підійшов до неї Шакір і очам своїм не повірив. Серце в нього радісно затьохкало. Він у житті не бачив такої великої курки.

– Як же мені пощастило! – вигукнув він. – Ех, віднесу курочку додому, зварить дружина курячої юшки, і мої циганята наб'ють животики!

Схопив Шакір курку, сунув її в торбу та закинув за спину.

Іде Шакір у село і ніг під собою не відчуває від радості, здається йому, що він летить.

– Стривай-но, – замислився через деякий час циган. – З'їмо сьогодні курку. А що завтра буде? Циганята не стануть їсти чорного хліба, а знову захочуть курки. Де я візьму її? Не кожного дня можна зловити на дорозі курку. Краще продам її, а на виручені гроші куплю борошна, віднесу його дружині, і вона напече хліба. Нічого не вдієш, мабуть, іншим людям судилося з'їсти цю курку.

Прийшов Шакір у село і попрямував до хати найбагатшого селянина. Постукав у двері. Селянин вийшов. Шакір дістав з торби лисицю та й говорить:

– Хазяїне, чи не купиш курку?

– Ого, яка велика! – здивувався селянин. – Де ти її взяв, Шакіре?

– Був я в гостях у міського голови, і він мені подарував її. Не проста це курка, хазяїне. Несе яйця, завбільшки з гарбуз!

– Скільки ти за неї просиш?

– Дай п'ять відер борошна, і справа з кінцем!

– Це багато. Більше двох із половиною відер не дам.

– Дай хоч три!

– Ні, два з половиною!

– Гаразд, давай борошно.

Дав селянин Шакіру два з половиною відра борошна та взяв лисицю. Потім відніс її до курника і залишив там.

"Подивимося завтра, яке яйце знесе ця курка, – подумав він. – Якщо воно й справді буде завбільшки з гарбуз, то я дам Шакіру ще пів відра борошна."

А в курнику було двадцять курочок. І були вони дурненькі, як усі кури, тому жодна з них і не здогадалася, що в курник пустили лисицю.

Походила лисиця по курнику та й говорить солодким голоском:

– Ах, сестриці, ах, любі мої! Які часи настали! Чого тільки я не надивилася! Бачила я, як один чернець з'їв мисливця, а наречений проковтнув наречену!

– Ай-ай-ай! Якими поганими стали люди! – вигукнули хором кури.

– Так, поганими, дуже поганими, – підтвердила лисиця. – Тільки ми, тварини, живемо поки що у мирі та злагоді. Ось, наприклад, недавно я зустріла лисицю, і вона нічого мені не зробила. Привіталася зі мною та й пішла своєю дорогою.

– Не може такого бути! – здивувалися кури.

– Щоб мені провалитися, якщо я брешу! – заявила лисиця.

Але вона, звичайно, не провалилася, хоч і брехала. А ввечері, коли всі кури заснули, вона умостилася поряд із ними та удала, що спить.

Вранці селянин пішов у курник подивитися, яке яйце знесла нова курка. Зазирнув у курник і остовпів. Усіх курей  було з'їдено, а від нової навіть сліду не лишилося.

Тут селянин і зрозумів, що сталося. Почухав потилицю та пішов лаяти Шакіра, який, сам того не знаючи, продав йому лисицю замість курки.

Автор: Станев Е.; ілюстратор: Лазаркевич В.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2025 Валерія Воробйова