Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Мураші не здаються

Ондржей Секора

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ондржей Секора

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22   

Про те, чого Ферда не побачив

Дійсно, Ферді було б дуже цікаво побачити все, що робилося всередині – хоча б, наприклад, подивитися на покусаного раба, який приніс паперову стінку від осиного гнізда. Королева Отрокарів одразу ж наказала зробити з неї завісу.

– Як? Ти приніс для королеви тільки одну стінку? – накинулася вона на раба. – Як, ти скаржишся, що тебе покусали оси? Варта, бийте його палицями! А тепер забирайся! Ти повинен принести мені ціле осине гніздо, щоб я могла вибрати собі завіси!.. У Отрокарів повинно бути все, чого вони тільки побажають. Та й чому б їм не бажати цього? Адже у них є раби.

Кімнати в мурашнику були викладені найгарнішим камінням, цінним деревом, найніжнішим мохом. Усе це зробили раби. Черв'ячки-личинки, діти господарів-Отрокарів нічого не потребували. Для них завжди повинна була бути приготована найкраща їжа. Ох, а як вони вередували за їжею!

Одні не хотіли їсти м'якого, інші – твердого, одні любили тільки солодке, інші – кисле. Деякі зовсім не хотіли, інші, навпаки, так довго возилися з їжею, що перемазували себе, нянечку, все навколо і, зрештою, так нічого і не з'їдали. Але, якщо перед ними не стояла найсмачніша їжа, – усі вони одразу ж починали верещати, і господарі били рабинь-няньок.

Внизу, в підвалах, варта вдень і вночі охороняла склади яєчок і лялечок, яких Отрокари викрали у своїх сусідів – мирних мурах.

З цих лялечок народжувалися раби. Бідолахи, вони навіть не розуміли, що народилися не у своєму мурашнику, і одразу ж приймалися за непосильну працю.

Перш за все вони повинні були годувати своїх господарів, тому що, ви тільки послухайте, мурахи-трутні – Отрокари – самі себе прогодувати не можуть. Якби у них не було рабів, вони б загинули, оскільки просто не могли здобувати собі їжу. Адже Отрокари нічого не вміють робити.

Вони вміють лише, як і всі рабовласники на світі, тільки грабувати, красти і жити за рахунок інших. Навіть своїх личинок, навіть королеву вони б не змогли прогодувати. Усе це повинні були робити раби.

– Швидше, швидше! – кричать Отрокари. А як вони сердяться, якщо їм раптом щось не сподобається! – Хіба це їжа? – кричать вони. – Хіба це слуги? – вони сердяться, якщо їм доведеться почекати хоч хвилинку.

– То що я, власне, хотіла сказати? – переможно запитала королева. – Де ми, власне, взяли цих рабів? Мені вони зовсім не подобаються.

– Вони з мурашника біля перехрестя доріг, ваша величносте, – відповіли наближені. – Ми на них напали навесні. Як вони захищалися! Як боронилися! Але ми проломили стіни і увірвалися до них у мурашник одразу з усіх боків. Ми тоді вбили дві тисячі мурах, три тисячі поранили і захопили п'ятсот лялечок і двісті яєчок. Накажете, ваша величність, напасти на інший мурашник?

– Напасти! Напасти! – заволала королева і затупотіла ногами. – Напасти на найкращий мурашник, щоб у нас були найкращі раби!

Незабаром з мурашника вийшов Отрокар і сказав натовпу зубастих здорованів: "Там, недалеко від куща шипшини, новий мурашник. У них найкращі, найздоровіші лялечки. Там народжуються найсильніші мурахи. Ми на них нападемо. Ви легко знайдете мурашник. У ньому один з мурах носить на шиї червону хусточку в горошок". Здоровані подивилися у той бік, де стояв мурашник Ферди.

"Треба тільки почекати, поки в них буде більше лялечок. А зараз слідкуйте за ними... і... і... подивіться туди... Оце так штука! Чому так гойдається ця гілочка?".

Усі подивилися туди, куди він показав, і побачили, як труситься, гойдається, підстрибує гілочка Ферди. Раптом вона впала. Отрокари підійшли ближче – на землі лежала зламана гілочка.

– Може, її зірвала Жижала? – почали вони гадати.

– Може, вітер?

А в той час, поки вони сперечалися, Ферда (адже це він кинув гілочку) щодуху тікав геть.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова