Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Мураші не здаються

Ондржей Секора

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ондржей Секора

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22   

Про те, що накоїли коники і про що повідомив Джміль

Послухати коника завжди цікаво. Сидить такий коник біля своєї хатки і стрекоче, стрекоче про все, що він знає, про все, що він почув від сусідів-коників.

Його теж почують інші коники і одразу передадуть новину далі. Про що дізнається один коник, про те відразу починають стрекотати коники всього краю.

Чого б не віддали Отрокари, аби змусити замовкнути коників! Всюди вони тільки й стрекотали про поразку Отрокарів.

Отрокарів ніхто не жалів, усі з них сміялися. "Як ми боялися Отрокарів раніше! Але тепер – ха-ха-ха-ха! – не буде того, що бувало!"

І справді, того, що бувало, більше не було.

Дізнавшись про новини, раби вирішили: "Якщо так, то й ми тепер їх не будемо боятися!"

Раби повстали. Більше вони не годуватимуть господарів. Більше вони не служитимуть їм. Нехай господарі самі про себе дбають.

Як Отрокари не казилися, як не сердилися, довелося їм почати вмовляти рабів. Чого вони тільки не обіцяли, але все було марно!

– Ні, голубчики, – сказали раби. – Більше ми вам аніскілечки не повіримо! – і мурашки не піддалися на вмовляння.

Тоді Отрокари спробували силоміць примусити їх слухатися. Спочатку, щоб ніхто ні про що не дізнався, вони прогнали всіх коників, а потім замкнули в підземеллях повсталих і стали чекати, коли раби одумаються. Але раби, вирішивши: "Тепер або ніколи! Подивимося, хто переможе!" – не здавалися.

Отрокари вартували їх і просто помирали від голоду.

Тоді вони присяглися помститися страшною помстою мурахам, що живуть біля куща шипшини.

– Ми придумаємо, як їх погубити! Ми їх знищимо! – кричав найзубастіший Отрокар. Утім, він кричав не так вже й голосно, боячись, щоб його не почули коники.

Але ніякі заходи не допомогли. На сусідній ялинці сидів жук Дроворуб і стежив за всім, що робилося в мурашнику Отрокарів. Тільки-но відбувалося щось нове, як до Ферди одразу ж летів Джміль. Він гудів над мурашником і прямо з повітря повідомляв про новину.

Ось і тепер він знову прилетів, загудів над мурашником і знову прямо з повітря повідомив новину.

– Фердо, Отрокари щось задумали; вони хочуть послати вам щось страшне по повітрю. Вони чекають лиш, коли повіє попутний вітер. Вони сказали, що надішлють пара... пара... парашутистів. Я не знаю, що це таке, і Дроворуб теж не знає, але, як тільки повіє попутний вітер, то вони їх пошлють.

Оце біда! Хто пояснить Ферді, що таке парашутисти?

– Бігуне, мерщій біжи та питай всіх; може, хтось знає!

Бігун побіг; він запитав жука Рогача, запитав Равлика, запитав Жижалу, запитав бджіл, але ніхто не знав. Нарешті він прийшов до Павука.

Павук уважно його вислухав і погладив підборіддя. "М-м, вони сказали, що чекають на вітер? Вітер буде завтра. Чуєш? Вітер буде завтра. У мене ламає кістки. Передай Ферді, нехай не турбується. До вас полетять парашутисти, але я все влаштую. Доручіть це мені, завтра ви щось побачите! Нехай усі спокійно лягають спати!" – додав він на прощання.

Про страшний напад з повітря

Легко сказати: "Спокійно лягайте спати!" Ні, мурахи про всяк випадок підготувалися до нападу; нянечки подбали про лялечок і яєчка, а варта цілу ніч не відходила від забарикадованих входів.

Усі з нетерпінням чекали, коли настане новий день.

Мурахи-охоронці, відкриваючи зранку входи, з великою обережністю визирнули з мурашника.

– Зовні якийсь серпанок! – повідомили вони.

– Зовні якийсь серпанок! – заявив Буркотун, виносячи рано вранці з мурашника сміття. – Ну, нічого, ми не боїмося, – одразу ж додав він, щоб ніхто не подумав, що він знову бурчить.

– Зовні дійсно серпанок, – занепокоївся Ферда, визирнувши з мурашника, – але якесь дивний серпанок.

Тут всі почали роздивлятися цей серпанок; роздивлялися, роздивлялися та раптом зрозуміли, що це зовсім не серпанок, а – оце диво! – мурашник з усіх боків оточений тонким павутинням, натягнутим між деревами, високою травою і кущами. Павутиння висіло скрізь, і кожне стеріг Павук.

Павук дотримав свого слова. Він покликав усіх своїх дітей, і за ніч вони натягнули павутиння над мурашником.

І тут почалося!

Раптом біля одного павутиння здійнявся страшенний шум. Там, напевно, схопили першого ворога: павутиння сильно гойдається, і бранець грізно гуде. З усіх боків до нього поспішають павуки. Вони його замотують павутинням. Цей хтось дуже великий.

Але що це? Бранець кричить: "Фердо, Фердо, допоможи, це я, Джміль!"

Бідолашний Джміль! Як це він попався? Мерщій до нього, поки не пізно. Хоча він великий і дужий, а сам-один би пропав! Павуки його так оповили мотузками, що за хвилинку йому й пальцем не поворухнути!

Джміль, коли його звільнили з павутиння, ніяк не міг отямитися. Він насилу сказав: "Вже... вже... коники... Жижала... Ох, що я вигадую, – Дроворуб... вони вже летять!" – і впав непритомний на землю.

Мурахи поклали Джмеля на м'яку траву і подивилися на небо.

"Правда, он, он щось вже летить! Вітер несе щось біле. Що ж це таке? Та, дурниці! Чому Дроворуб нас так налякав? Адже це звичайні пушинки від кульбаби, хоч вони і схожі на парашути! Тільки ніжки у пушинок більші, ніж зазвичай".

Подивіться, подивіться, адже це не просто ніжки!

Під кожною пушинкою висить маленький жучок; один уже впав у павутиння. Мурахи одразу впізнали його; так, це він, це такий самий пожирач мурашиних яєчок, як і нещодавно зниклий Карапузик.

Ах, ці підлі Отрокари! Коли розбійники зрозуміли, що не можуть забрати у наших мурах лялечок, вони вирішили помститися їм, вони вирішили завдати їм величезних збитків і підіслали до них по повітрю шкідливих, згубних комах, – хай знищать мурашине потомство! Отрокари підіслали Карапузиків, щоб ті з'їли у мурах всі яєчка.

Один за одним чіплялися парашутисти за павутиння. Павуки стрімко накидалися на них і міцно пов'язували кожного бранця. Вони хапали усе нових і нових Карапузиків, пожирачів яєчок.

Мурахи стояли внизу, готові знешкодити кожного, хто впаде на землю біля мурашника. Але жодному з парашутистів це не вдалося, – вони всі попадали в сіті.

Тільки декілька Карапузиків впало у траву й кущі, навіть не долетівши до павутиння. Назустріч їм вибігла варта. Якщо їх знайдуть, – кепсько буде віроломним шкідникам.

Ще сонечко не зійшло над деревами, а вже всі коники стрекотали про те, чим закінчився напад парашутистів.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова