Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Мураші не здаються

Ондржей Секора

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ондржей Секора

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22   

Про те, куди побіг Ферда

Так вони щоранку займалися гімнастикою і переконувалися, що стають усе сильнішими й сильнішими, що після зарядки і робота йде веселіше.

Якось вранці мурахи, як завжди, весело взялися за справу, а Ферда вирушив у далеку дорогу. Він вирішив знайти товсту рожеву Жижалу і докладно розпитати її про Отрокарів.

Але як знайти Жижалу? Адже дощовий черв'як живе під землею. Ферда розгрібав листя, шукав у траві, піднімав камінці, копав землю – дошукався до того, що у нього заболіла спина. А коли Ферда, нарешті, знайшов хід, проритий Жижалою в землі, звідти визирнула – на жаль! – зовсім маленька, тоненька Жижалочка.

– Перепрошую, мама тут вже більше не живе, – чемно сказала Жижалочка. – Перепрошую, мама переїхала та мешкає тепер там.

Ферда, звісно, не міг здогадатися, де це "там", але Жижалочка негайно ж чемно запропонувала: "Перепрошую, я вам покажу де". І оскільки у Жижалочки немає рук, вона просто витягнулася на землі рівною тоненькою паличкою і – "Он там, будь ласка!" – показала Ферді, де живе мама.

"От, гарна дівчинка!" – похвалив її про себе Ферда; і справді, незабаром він знайшов стару товсту рожеву Жижалу.

Вона тягла під землю крихкий зелений листок, щоб поласувати ним у своїй нірці.

– Жижало, люба Жижало, – поспішив до неї Ферда, – скажи мені, де живуть Отрокари?..

Але Жижала знову не захотіла розмовляти.

– Запитай он там! Там тобі про все розкажуть! – показала вона Ферді на стежку під молодими ялинками і зникла з листком під землею.

Ферда уважно подивився туди, як раптом на доріжці під молодими ялинками з'явився худий мураха. Він ледве тягнув на спині великий, важкий мішок.

– Ні, ні, пусти мене! Я поспішаю! – перелякано закричав він, коли Ферда його зупинив. – Господарі чекають, вони хочуть їсти! Мене покарають, якщо я спізнюся. Пусти мене!

Він затремтів від страху і поспішно потяг мішок далі.

"Раб! – здогадався Ферда. – Раб! Він йде до мурашника Отрокарів. Я піду за ним, і він сам мене туди приведе. Тільки мені слід бути обережним, якомога обережнішим, щоб хтось із Отрокарів не побачив мене, інакше мені буде непереливки".

Ферда скрадався за рабом під прикриттям молодих ялинок, проминув три мухомори; ховаючись за кущами, він побачив, що по дорозі йде все більше й більше рабів. Усі вони були виснажені, сиві, ніби вкриті пилом. Дехто з них щодуху бігли з мурашника, виконуючи наказ, інші тягли до мурашника мішки з їжею, гарні блискучі камінці, м'який мох; а один мураха, увесь покусаний, ніс до мурашника навіть паперову стінку від осиного гнізда. Усе нові й нові мурахи йшли та несли до мурашника їжу і їжу, багато їжі.

Обережно! Мурашник Отрокарів зовсім близько!

Про те, що побачив Ферда

І ось Ферда побачив мурашник Отрокарів. Мурашник стояв під величезним потворним чортополохом. Це була дуже дивна споруда. З одного боку височів чудовий замок з мармуру і гарного каміння, з іншого – чорніли купи сміття з напівобваленими ходами.

– Он як! – прошепотів Ферда. – Одразу видно, де живуть господарі і де туляться раби. Я маю підійти ближче.

Щоб його не помітили, він зірвав невеличку гілочку, підняв її над собою і поповз до мурашника.

Тут Ферда побачив першого Отрокара. Рабовласник сидів біля мурашника у розкішному кріслі. Він ніжився на подушках і кричав на раба, що зігнувся під важким мішком: "Чи принесеш ти мені колись поїсти? Гей ти! Чи допомогти тобі палицею?".

Раб, задихаючись, підбіг ближче. Він став квапливо діставати їжу з мішка і класти її прямо в рот голодному Отрокарові.

– Як цей ненажера не лусне! – з огидою прошепотів Ферда і швидко відвернувся. Але те, що він побачив тепер, було не кращим.

Нагорі, перед мармуровим входом якийсь Отрокар бив палицею свого раба. Він викинув з мішка нещасного всю їжу і розтоптав її ногами. Мабуть, їжа йому не сподобалася, і він послав раба по іншу.

"Що за трутні! – обурювався Ферда. – У них дуже ніжні шлунки. Ще б пак! Чом би не перебирати, якщо їжу добуває хтось інший!".

А там, і он там, і там! Усюди жадібно розкриті роти Отрокарів, і змучені раби набивають їх принесеними стравами.

Ферда так розхвилювався, що гілочка у нього захиталася, як від вітру. Мураха мусив зібрати всі сили, щоб не виказати себе.

Раптом пролунало: "З дороги, з дороги!". З мурашника вийшла варта Отрокарів, грізні воїни зі страшними зубами, а за ними змучені нянечки-рабині з лялечками Отрокарів. Лялечки лежали на м'яких перинках, прикрашених стрічками та мереживом, а нянечки повинні були йти на навшпиньки, щоб не потривожити сон лялечок Отрокарів.

Варту нагодували теж, і хода з вирядженими лялечками рушила далі.

– Дуже мені хотілося б побачити, – сказав Ферда, – як у них там всередині, у мурашнику.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова