Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Мураші не здаються

Ондржей Секора

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ондржей Секора

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22   

Про славетний похід лісових мешканців

– Ха-ха-ха-ха! – реготали равлики.

– Ха-ха-ха-ха! – реготали жуки і зовсім маленькі мураші.

– Ха-ха-ха-ха! – реготали дощові черв'яки: і товсті, тонкі, та так, що просто землю трусило.

– Ха-ха-ха-ха! – реготали мурахи, що живуть біля перехрестя доріг. Насміявшись, вони послали гінця до куща шипшини.

– Наші брати досі знемагають у неволі. Ми повинні їм допомогти. Ходімо і скажемо Отрокарам, щоб вони їх відпустили! Ходімо всі разом, щоб нас було більше. Ходімо, і нехай вони подивляться, як нас багато!

Мурахи, що живуть біля куща шипшини, погодилися.

– Ну що ж, непогано! Так! Ми згодні! Ходімо, і нехай подивляться Отрокари, як нас багато!

– Нехай подивляться, які ми сильні!

– Хай бачать, що ми їх не боїмося! Нехай бачать, що ми не здамося!

– Ходімо, мурашки! Зараз або ніколи!

Так усі вирішили і почали готуватися до походу. Бігун бігав з одного мурашника до іншого, передавав накази, приносив відповіді.

І ось мурахи підготувалися і вирушили в похід. Для всього лісу це було небаченою подією. З давніх пір походи здійснювали Отрокари. Вони нападали на мирних мурах, грабували і вбивали їх. А тепер йшли мирні мурахи сказати раз і назавжди Отрокарам, що вони хочуть миру та спокою.

Такого ще ніхто в лісі не бачив. Хто це побачить, той не пошкодує!

Коли про похід мурах дізналися коники, вони навіть стрекотати припинили і поспішили за мурахами, щоб усе побачити на власні очі. І Рогач із Равликом теж вирішили подивитися. Пішли навіть ті, хто ніколи не цікавився мурахами. Пішли, звичайно, і Жижали – і стара, і молода. Та тільки жодна з них не могла встигнути за мурахами і скоро обидві залишилися далеко позаду.

Ах, якби ж побачити те, що робилося попереду! Колона мурах котилася могутньою лавиною, біля неї з одного боку йшли Рогач і Равлик, з іншого коники і цілі натовпи роззяв.

О, якби можна було б побачити, що відбувалося в цей час у мурашнику Отрокарів! Там зчинилася така метушня, – ніхто не міг зрозуміти, що відбувається.

– Як? Вони йдуть на нас? – здивувалися і злякалися Отрокари. – Та хто їм дозволив? Як це можна? Адже це вони мусять нас боятися! Адже це вони повинні нас годувати!

А всередині мурашника голодні Отрокари, почувши про їжу, стали кричати: "Є! Є!" – і, вирішивши, що зараз отримають їжу, кинулися нагору. Там вони побачили, яка на них йде сила.

– Подивіться, та вони не самі! – закричали Отрокари, побачивши Равлика, Рогача, коників і всіх інших. – З ними йдуть усі лісові мешканці. Увесь ліс, усі проти нас!

Тут вони почули, як позаду кричать Жижали: "Зачекайте, зачекайте!" Жижалам дуже хотілося хоч щось побачити.

– Ви чули? – злякалися Отрокари. – Вони йдуть на нас і вже здалеку погрожують. Ми їх чекати не будемо! Ні, не будемо! Бо буде нам погано. Всі нагору! Всі нагору! Тікаймо, поки не пізно!

– Зачекайте! Зачекайте! – знову закричали Жижали.

– Швидше, швидше! – квапилися Отрокари. – Не будемо чекати! Тікаймо! Тікаймо! – І вони побігли до комори по свої яєчка та лялечки.

Найвитриваліші, ті, хто ще не знесилив від голоду, побігли по королеву. Голодна королева дуже зраділа, почувши кроки. Вона вирішила, що раби несуть їй їжу. Але коли вона побачила, що йдуть лише голодні Отрокари, вона, розлютившись, почала їх бити і штовхати ногами. Тут обвалилося кілька коридорів, впали завіси і почали обсипатися королівські покої. З великими труднощами Отрокари витягли королеву з-під уламків.

Мурахам здавалося, що колона рухається дуже повільно, і вони від нетерпіння стали вибігати з рядів. Вони сновигали у Равлика під самісіньким носом. Равлик злякався, що когось розчавить, і закричав:

– Стережіться, стережіться! Я зараз вас роздавлю!..

Коли Отрокари почули його крик, вони страшенно злякалися, і жоден з них не захотів залишатися в мурашнику. Розбійники кинулися геть. Навіть королева припинила опиратися і побігла з усіх ніг.

Як вони бігли! Шкода, що Бігун та інші мурахи були ще так далеко! Бо можна було б подивитися, хто краще бігає.

Хоча, мабуть, Бігун би залишився позаду. Оскільки так, як тепер тікали Отрокари, ще ніколи не тікав жоден мураха!

Хто ж іще залишився в мурашнику?

Коли мурахи підійшли до мурашника Отрокарів, він був порожній. Хоча, ні. З підземелля чулися кроки, шум.

– Обережніше, обережніше! – закричали мурахи. – Вони ще там і хочуть напасти на нас!

Цієї хвилини з мурашника вибігла ціла юрба обірваних мурашок. Поспішаючи назустріч нашим мурахам, вони кричали, раділи, співали. Це були звільнені раби.

Яка зустріч! Скільки радості! Скільки обіймів! Нарешті нещасні раби на волі!

Засмучені мурахи з мурашника біля перехрестя так і не змогли розлучитися зі своїми братами. Навздогін за Отрокарами пустилися лише мурахи, що жили біля куща шипшини. Бігун, Нога, Стрибун і Наздоганяй були вже далеко попереду. Джмелі з повітря показували їм, куди побігли Отрокари.

Можливо, мурахи і наздогнали б Отрокарів, але розбійники зникли у густій траві. Ну і нехай тікають! Сюди вони вже більше ніколи не повернуться. А ми повертаймося назад!

А в цей час у мурашнику Отрокарів мурахи оглядали палац: розкішні зали і комори, покинуті розбійниками-Отрокарами.

– Подивіться тільки, як вони жили! А ми тулилися в тісних норах! – обурювалися змучені мурахи.

– Більше ви не будете тулитися в тісних норах, – втішали їх брати з мурашника біля перехрестя доріг. – Ви повернетеся до нас...

Тут Ферда перебив їх:

– Чому? Навіщо ж їм повертатися? А все це хто побудував? Хто тут, як каторжний, працював? Хіба палаци належать не тим, хто їх будував? Нехай ваші брати залишаться тут! Нехай тепер живуть у палацах!

– Ура! – радісно закричали мурахи. – Ферда правий! Хай живе Ферда! – І було вирішено, що звільнені мурахи оселяться у палацах, побудованих ними ж самими.

– Але... але ж у нас тут немає мурашиної мами! – злякалися мурахи.

– Вона буде у вас! – сказали брати з мурашника біля перехрестя. – У нашому мурашнику їх декілька. Ми вам приведемо одну.

– Тепер ми будемо виховувати черв'ячків і лялечок із власного мурашника! – зраділи нянечки, що служили досі дітям Отрокарів.

– Як добре ми тепер будемо жити, мирно і спокійно! – раділи мурахи.

– Ура! – знову закричали всі – Рогач, і Равлик, і коники, і Жижали, і всі, всі – та так гучно, що на весь ліс було чути.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова