Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Мураші не здаються

Ондржей Секора

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ондржей Секора

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22   

Про те, що мурашки не образили навіть Жижалочки

Знову в лісі здійнялася метушня. Навколо Рогача стояли цілі натовпи глядачів; і коли він стинав гілки, усі в захваті кричали: "Давай! Давай!" А Рогач, втішений увагою, працював із таким завзяттям, що навколо тільки тріски летіли.

– Я ж тут за цілу бригаду працюю, – задоволений, примовляв він.

А Равлик? За ним теж бігали цілі натовпи комах. Але дехто був незадоволений. Два зелені коники дуже образилися: і вони могли б щось тягати, і про них би могли згадати; вони б із задоволенням допомогли. Ну а якщо вони нікому не потрібні, то вони підуть геть. Не встигли мурахи їм слова сказати, як коники вже поскакали.

Проте прийшла маленька, чемна, тоненька Жижалочка. "Перепрошую, я чула, що тут у вас так добре йде робота. Перепрошую, я б теж щось із задоволенням зробила б. Не могли б ви, перепрошую, і для мене знайти яку-небудь роботу? Я б вам теж допомогла!"

Така гарна Жижалочка! Обов'язково треба було для неї щось придумати, і її потішити. Мурахи довго думали. Коридори рити Жижалочка не могла, бо вона звикла до м'якого ґрунту. Доручити їй тягати каміння теж неможливо. Бо так можна і покалічити ніжну Жижалочку. А запрягти? Теж ніяк! Адже вона така кругла, що з неї будь-які віжки зісковзнуть.

Тут Ферда ляснув себе по лобі. Хіба він не бачив, як велика товста Жижала тягнула у свою нірку листок? "А чи не посадити тобі, Жижалочка, щось навколо мурашника? Якісь квіточки чи якісь гарні кущики? Ти не хотіла б цим зайнятися?"

– О, звичайно, так. Я цим із задоволенням займуся. Адже в рослинах я, перепрошую, тямлю!

Жижалочці робота припала до смаку.

На рослинах вона, дійсно, зналася. Вибравши гарний кущик, вона акуратно розпушувала землю навколо корінців, потім обережно витягала рослину і, задоволена, тягла її до мурашника. Мурахи з великою цікавістю дивилися на її вмілу роботу. Спочатку Жижалочка робила в землі ямку, потім вона розпушувала ґрунт, а потім опускала туди корінці рослини. Мурахи приносили воду, поливали – і все було готово. Так навколо мурашника поступово виростав гарний сад.

"Як добре буде жити нашим мурашкам! – радів Ферда. – Навколо буде так гарно, мурашки будуть веселі, і будь-яку роботу вони робитимуть охоче. А чим веселіші мурахи, чим краще вони працюють, тим сильніший мурашник!"

Кожного вечора Ферда відвідував черв'ячків. Малюки чекали на нього з нетерпінням. Цілий день вони пустували, гралися, займалися гімнастикою, а вечорами просили Ферду розповісти їм казку.

Тепер Ферді нічого не треба було вигадувати. Він розповідав черв'ячкам про те, що він на власні очі бачив на будівництві. Він розповідав їм про Працівника, про Пиріжка, про Рогача, про Равлика, про чемну Жижалочку, про світлячків; малюки слухали його, затамувавши подих.

І хоча Ферда нічого не вигадував, це були найцікавіші казки.

Про що дізнався жук Дроворуб, і про маленького кумедного Жучка

Одного разу жук Дроворуб знову зупинився біля пенька і, приклавши вухо до кори, із захопленням слухав, як його черв'ячки – хруп-хруп-хруп! – гризуть дерево.

"Ох і апетит у цих малюків! – радів він. – Наче вони гризуть мигдаль!"

Раптом Дроворуб почув дещо інше. В густій траві, ледь помітні, йшли два мурашки, якісь два буркуна. Їх навіть не було видно, але вони так голосно перемовлялися, що можна було розібрати кожне слово.

– Усі наші справи – суцільні дурниці, – бурчав перший. – Навіщо нам так поспішати? Наче не можна почекати!

– Нас тільки й женуть на роботу! – бурчав другий. – Можливо, Отрокари нападуть зовсім на інший мурашник, а на наш навіть уваги не звернуть!

– Ну а якщо вони й прийдуть, – пробурчав перший, – то ми просто втечемо, а решта нехай дбають про себе самі!

– Ти диви, які егоїсти! – пробурмотів Дроворуб і вирішив подивитися на мурах. Але Буркун і Буркотун – а це, звичайно, були вони – вже зникли у траві, пробурчавши наостанок:

– А може, ніяких Отрокарів і зовсім не існує!

Слова мурах дуже здивували Дроворуба. "Що? Ніяких Отрокарів не існує? Піду-но я та подивлюся сам!" Він розпустив крила і – фрр! – полетів прямо до великого чортополоху: подивитися, чи стоїть ще там мурашник Отрокарів.

Вже здалеку Дроворуб побачив його, але ще більше зацікавило його те, що відбувалося перед мурашником. Там проводилися бойові навчання солдатів-Отрокарів; вони вчилися нападати, виламувати входи в мурашник, вивчали, куди найкраще вкусити ворога.

– Біля куща шипшини будується дуже сильний мурашник, – пояснював їм величезний Отрокар. – Ми повинні напасти на них раніше, ніж вони добудують мурашник. – І він почав підбирати сильних, найзубастіших мурах.

Дроворуб дізнався про все, що йому було треба; він не став гаяти часу і, не озираючись, якомога швидше полетів із цією звісткою назад, до куща шипшини.

– На нас хочуть захопити зненацька! Мурахи, ви чуєте? – Ферда підняв на ноги увесь мурашник. – Що скажете, мурахи?

– Ми їх випередимо! – дружно закричали мурахи. – Ми побудуємо мурашник раніше, ніж на нас нападуть Отрокари! – обіцяли вони. – Ми щось придумаємо і працюватимемо ще краще!

Робота тепер пішла ще швидше, і коли жук Дроворуб знову прийшов подивитися на мурашник, він не переставав дивуватися.

– Обережніше! – закричали йому. – Зараз ми випробуємо наш винахід! – За мурашником почулася команда: "Взя-ли! Взя-ли!". Там повз Равлик; на нього були накинуті товсті мотузки. Вони тяглися через весь мурашник і, хто б міг подумати, піднімали на іншому боці одразу великий шматок стіни.

– Ви тільки подивіться на цих хитрунів! – захоплювався Дроворуб. – Замість того, щоб носити по частинах, вони тягнуть вгору відразу пів мурашника! Ну й молодці!

Шахтарі теж не відставали. Вони провели жолоб від скелі до мурашника і по ньому спускали вниз каміння, необхідне для підземних коридорів. Тепер ніхто не витрачав часу на перенесення камінців. Усе треба було робити якомога швидше! Усе треба було робити ще краще, ніж досі!

Ферда теж мріяв про якийсь винахід. Йому хотілося придумати таку розвагу для черв'ячків, щоб самому звільнитися і ще більше допомагати мурахам і на землі, і під землею.

Тільки-но він вийшов нагору, як раптом із трави вискочив маленький кумедний Жучок і почав перед ним перекидатися, ходити на руках, танцювати і смішно кланятися.

– Еге! – зрадів Ферда. – Жуче, ти нашим малюкам сподобаєшся! Хочеш, підемо до нас?

Жучок замість відповіді знову почав перекидатися: вперед, назад; нарешті він встав на голову і закліпав очима: "так".

Ферда взяв Жучка на руки і, задоволений, побіг із ним до мурашника.

Важко описати, до яких тільки штук не вдавався Жучок, складно порахувати, скільки разів він перекинувся.

Малюкам він так сподобався, що вони не захотіли відпустити Жучка і просили Ферду дозволити Карапузику – так вони назвали Жучка – залишитися в мурашнику.

Він може спати в кімнаті, де лежать яєчка. Ферда дозволив, і Карапузик почав стрибати від радості до стелі, а потім він почав так кумедно танцювати на одній нозі, що всі просто попадали від сміху. Ну а Ферда, більше не хвилюючись про малюків, заходився щосили допомагати на будівництві.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова