Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Мураші не здаються

Ондржей Секора

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ондржей Секора

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22   

Про те, як Ферда почув плач і жалібний стогін

"Що ж мені тепер робити? – замислився мураш, опинившись на землі. – Куди йти? Додому мені, мабуть, не потрапити, а тут немає жодного знайомого камінчика, ані найменшої знайомої травинки. Чи немає тут хоч когось, з ким би я міг порадитися?"

Думав він, думав аж раптом почув тоненький голосок. Хтось плакав і жалібно стогнав, наче сталося якесь нещастя. Мураш зробив кілька кроків у той бік, звідки лунав голос, і з подивом зупинився.

Під тінню двох листочків, наполовину зарившись у землю, сиділа молода мурашина мама й тихо плакала. На її голові ще був весільний вінок, але її крила, як у кожної мурашиної мами, вже відпали і лежали поруч на землі. Мама була велика, дуже велика – така, як всі мурашині мами, – але хоч вона й була набагато більша від нашого мураша, вона плакала, як мала дівчинка.

– Але ж я не знаю, з чого почати. Що мені робити? Адже я ще нічого не вмію, – бідкалася вона. – Ах я бідна, ох, я нещасна!

Як вона плакала, скільки було сліз! І не дивно! Мурашина мама одразу після весілля зовсім сама повинна будувати новий мурашник – відкладати яєчка, годувати черв'ячків-личинок, піклуватися про лялечок, і ніхто, ніхто їй не допоможе, поки з лялечок не вилупляться перші мурахи-робітники. До цього часу вона, сама-самісінька, має будувати новий мурашник і, як кожна мурашина мама, не зможе ані хвильки відпочити, не зможе навіть вийти поїсти.

– Я не впораюся! – знову схлипнула вона і мало не розплакалася, як раптом біля неї пролунав спокійний голос:

– Візьми мене до себе на службу, мурашина мамо! Ти не пошкодуєш! Візьми мене на роботу, і я допоможу тобі побудувати найкращий мурашник у лісі!

Мама від подиву широко розкрила заплакані очі та побачила, що перед нею стоїть і лагідно на неї дивиться мураш із хусточкою на шиї.

– Усе влаштую, усе побудую, усе зроблю, – обіцяв він. – Усе вмію, і ніякої роботи не боюся!

Мама витерла сльози.

– Я... я... я не знаю... – нерішуче сказала вона. – Адже я навіть не знаю, хто ти, – і вона знову заридала.

– Не знаєш? Ти мене не знаєш? – засміявся мураш. – Мене звати Ферда. Мураш Ферда. Я загубив свій мурашник; і якщо ти мене візьмеш до себе на роботу, я тобі вірно служитиму. Ти швидко побачиш, що я все вмію, навіть за малюками в мурашнику доглядати! Чуєш, мурашина мамо? Ну, всміхнися!

Але мама все ще не усміхалася.

– Але ж... але ж, – і вона знову заплакала, – але ж уже є яєчка!

Дійсно, в глині лежали три маленькі м'які яєчки.

Ферда береться за роботу

Ферда одразу взявся за справу. Він вискочив з-під листочка і за хвилину повернувся назад, нашвидку зробивши з трави віник і щітку.

– Чищу, прибираю, наводжу лад, підмітаю, – заспівав він, беручись за прибирання. Потім Ферда зібрав на листок усе сміття і поніс його викидати, як раптом спіткнувся і – трррр-а-хх! – пролунав такий страшенний гуркіт, наче небо впало на землю – у Ферди аж в очах потемніло.

"Що це? Що це було? Еге, це я, мабуть, так вдарився", – злякався Ферда. – Чи не зламав я собі чогось?" – і він почав швидко обмацувати коліна, лікті, а потім і ніс.

Але ж ні! І коліна, і лікті, і ніс – усе було ціле; це прогримів грім, наближалася буря, за хвилину почнеться така злива, що на півкроку перед собою нічого не побачиш. Якщо Ферда не поквапиться, мурашині яєчка намокнуть.

Не можна було втрачати ані хвилини. Ферда літав, як блискавка, носив, будував, і незабаром він звів такі стіни з каміння, листочків і травинок, накрив їх таким дахом з гілочок і ялинової глиці, що мама опинилася в цій хатці.

А коли пролунало нове "трррр-а-хх!", коли знову загриміло і полив дощ, Ферда теж забрався в хатку, прикрив вхід замість дверей камінцем і разом із мурашиною мамою опинився в безпеці.

"Бум-бурум-бум-бум-бум!" – залопотіли по даху дощові краплі. Вони хотіли вдертися в хатку, бігали від однієї щілинки до іншої, але все було щільно зароблено. Жодна з крапельок не просочилася в хатку. Всередині було чудово: сухо, тихо і навіть світло, – Ферда і про це подбав. Він вставив у отвір стіни одне з маминих прозорих крилець, і крізь нього можна було дивитися, як у віконце.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21    22   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова