Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Молочний зуб дракона Тишка

Алла Потапова

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Владислав Ширяєв

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21   

Один розум – добре, а шість – краще

Відважному Дану снився гарний сон. Ніби пішов він половити рибки, сів на березі чистого глибокого ставка, і все йому щастило. Величезна щука лежала, спіймана, в піску, а на другій вудці неспокійно тріпотів великий вусатий сом.

І тут його розбудили. Маленький Даник вбіг до спальні і заволав не своїм голосом:

– Тату, тату, прокинься швидше, термінова звістка!

Відважний сів на ліжку, протер очі і ляснув сина нижче спини:

– Якщо тобі сниться сон, то дивись його сам, а не бігай по терему з дурними криками. Біжи до ліжка! – і заплющив очі, сподіваючись ще встигнути витягти на берег жирного ледачого сома.

Але Даник не відходив:

– Я правду кажу! – Він простягнув листа, який написала Нетінка. – Читай!

Почухавши бороду і недовірливо подивившись на сина, Дан Данів узяв листа до рук.

– Так, – сказав він, – я завжди казав, що наука з лісу виводить. Дякую тобі, мій маленький гусаче.

– Ніякий я не гусак, – трохи образився Даник, і його рожеві вуха відстовбурчилися від досади.

Відважний голосно розреготався.

– Є така легенда, що гуси врятували Рим. Вони стали вночі голосно кричати і всіх розбудили. Ворогам не вдалося підібратися до міста непомітно.

– Все одно я не гусак, – упирався Даник.

Батько підхопив його на руки, високо підкинув, мало не до стелі, і погодився:

– Звичайно, ти не гусак. Ти орел у мене!

Він покрутив записку і так, і сяк.

– Хто ж тебе повідомив, і чи можна вірити цьому листу?

– Мене повідомив друг! – твердо сказав Даник.

Відважний примружив одне око – чи не з'явиться сом? Але сом не показувався. Він зник разом зі ставком, вудками і навіть вже спійманою щукою.

– Ну якщо так, то скликаємо військову раду. Гей, хлопче!

Хлопчина ніби й не спав зовсім: очі чорненькі, блискучі, як хрущі, тільки що не гудуть. Щічки з ямочками, усмішка напоготові, штанці підтягнуті – куди бігти?

– Клич Дана Здорованя і друга дівчинки, що в полон потрапила. Його це теж стосується.

Даник забрався до ліжка батька, сховався по самісінький ніс і лежав тихенько-тихенько, щоб не прогнали.

– Перепрошую, ви так голосно розмовляли, що я все чув, – впливаючи до кімнати, прошелестів блакитний вітер. – І знаєте, дещо придумав.

Переставляючи дощечки, через поріг перебрався паркан та й став півколом біля крісла, в якому зазвичай сидів Дан Данів. Зараз він, правда, там не сидів, а стояв біля дзеркала і натягував сорочку.

– Як я розумію, зараз з'явиться третій.

Немов відгукнувшись на ці слова, увійшов Славко. Обличчя його було бліде, змарніле, але погляд твердий, мабуть, навіть подорослішавший.

Дан Здоровань вже дві хвилини стояв біля вікна і чекав, що скаже Відважний. А той, застібнувши високі червоні чоботи, був тепер у парадному одязі, борода ретельно розчесана, у погляді рішучість і ясність думки.

Уважно оглянув він присутніх, широким жестом запросив сісти:

– Сідайте всі. Один розум – добре, а шість – краще. Будемо думу думати. Даник сповістив нас... Данику, де ти?

Як вітром здуло Даника з ліжка. Ось він уже стоїть у нічній сорочці, але вигляд у нього такий завзятий, що негайно хоч у бій, хоч у розвідку.

– Доповідай, – Відважний сидить у кріслі, нога на ногу, руки на колінах, голова відкинута гордо назад.

Недарма Даник є сином ватажка. І поглядом схожий, і поставою. Заговорив розважливо та неквапно:

– Завтра буде порушено священне. Можуть згаснути яскраві зірочки, зелене з сірим перемішається. І ще є там дещо живе, чому слід бути зовсім в іншому місці.

Доповів і виструнчився. Звик до порядку й тримається гідно.

– Молодець. Вільний.

Даник знову до ліжка. Але вже не ліг – сів скраєчку, не ворухнеться.

Взагалі дани воювати не любили, справа ця для них була непотрібною. Але їм часто доводилося захищатися від нетів, що пробиралися на чужу територію й коїли всяке лихо. Тому разом із посадами головного садівника, головного управителя птахів і метеликів, головного спостерігача за гарною погодою була у данів і посада головного військового радника. А головним військовим радником, як ви, напевно, здогадалися, був Дан Здоровань.

– Усі чули? – Відважний обережено посадив маленького павучка, що спустився зі стелі, на підвіконня. Павучок почимчикував тонкими ніжками до садку, у траву на гілки зелені. – Зовсім знахабніли, хочуть срібну межу перейти.

– Не бувати цьому, Відважний! – вигукнув Дан Здоровань. – Уздовж кордону встанемо, нікого не пустимо.

– Уздовж кордону – це добре, – блакитний вітер виплив на середину кімнати, – але я тут дещо придумав, про що вже мав честь вам доповідати.

– Але ж там Оксана з Тишком! – не втримався Славко. Він відчував себе винним у тому, що вони потрапили в біду, і тепер нічого б не пошкодував, аби тільки їх врятувати.

– Так, мабуть цього разу їм не викуп потрібен, – задумливо промовив Дан Данів. – Тут справа серйозніша.

– От я і пропоную серйозну справу. Не забувайте, будь ласка, що у мене в цьому є й особиста зацікавленість – адже дівчинка забрала мого чарівного капелюха.

– Можливо, треба переплисти річку, тож я готовий, – проскрипів паркан і переставив усі свої дощечки, намагаючись при цьому не подряпати підлогу.

– Плисти треба, але не зовсім по річці, – ухильно відповів блакитний вітер. – Так от, мій чарівний капелюх дуже багато для мене значить. Справа в тому, що капелюх...

– Ти ж обіцяв розповісти про свій план, – урвав його Славко. – Про капелюх ми потім поговоримо.

Однак Відважний розсудив інакше. Він покликав хлопчика і наказав йому принести капелюх. За хвилину вітру принесли фантастичний витвір із пір'я, квітів, хитромудрих візерунків з вовняних ниток із різнобарвною китицею зверху. Порівняно з таким головним убором його капелюх, який, як ви пам'ятаєте, був схожий на прану-перепрану панамку, мав такий вигляд, ніби його бегемот жував-жував та й виплюнув.

Вітер помацав дивовижний виріб, подув на кожне пір'ячко й квіточку, зітхнув і відмовився.

– Якщо я прийму такий чудовий дарунок, – зауважив він, то можу забути про свій старенький капелюх. А я до нього звик.

Славко нервував. Вони займалися дурницями. Час минав і ще ніхто нічого не запропонував.

Але тут вітер став надзвичайно серйозним і попросив усіх схилитися до нього ближче.

– Я довіряю вам велику військову хитрість, – прошелестів він ледве чутно, – ви маєте дотримуватися секретності! Я пропоную…

У цей час, діти, саме в цю хвилину в мене на кухні втекло молоко. Поки я хапала каструлю, здувала піну, вітер уже все розповів. Головний радник записав план операції до пухкого записника. Славко про щось розмовляв із Даном Відважним, а паркан то згортався, то розгортався від хвилювання.

Я кинулася до Даника, щоб розпитати його, про що все ж таки домовилися, але Даник міцно спав, загорнувшись у теплу татову ковдру.

Нічого не залишалося, як почекати до ранку, коли все з'ясується само собою.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова