Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт


Молочний зуб дракона Тишка

Алла Потапова

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Владислав Ширяєв

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21   

У драконячому замку

Вони вирушили в дорогу, ледве почало світати.

Вітер приніс кілька жмень малини, яку встиг десь розшукати. Біля берега річки ріс невеличкий гайок. З двох струнких дерев із пухнастими густими верхівками Славко з Тишком зробили два незвичайних весла. Оксана нарвала запашної м'якої трави, щоб зручно було сидіти на плоту-паркані.

Паркан, погойдуючись на хвилях, заявив, що ніколи більше не буде працювати парканом, оскільки йому дуже подобається бути плотом.

– Поживемо – побачимо, – невизначено відгукнувся Славко, приладжуючи весла.

– Попливли! – Оксана заплескала в долоні. – Я од баби та од діда втік...

– Од діда втік – це що? – за звичкою запитав блакитний вітер, розташовуючись біля дівчинки.

– Це означає, що ти молодець, – усміхнулася вітрові Оксана. І від радості він злетів угору і засвистів, наче якась невідома пташка.

Тишко стояв біля керма, слухав і не слухав. Він старанно вдивлявся у далечінь. Хоча Тишко був драконом, але ж він був драконом-дитиною і, як усі діти, скучив за своїми батьками. І хвилювався, чекаючи на зустріч після довгої розлуки.

Пригрівало сонечко. Два яскравих метелики кружляли над плотом, обганяючи один одного.

– Земля, земля! – заволав раптом Тишко, ніби вони пливли в океані чи в морі, а не по зовсім неширокій річці, де береги були увесь час видно.

По правому боці показався великий темний замок. Навколо нього простягнувся кам'яний мур, було видно різьблені ворота. Поруч із муром валялися каменюки, подекуди ріс хирлявий чагарник. Усі стали дивитися в той бік, навіть вітер, і пліт зупинився.

Молочний зуб дракона Тишка

– Щось не подобається мені це місце, – тихо сказала Оксана і зіщулилася. – Похмуро якось і сумно.

– Та що ви! – захвилювався дракончик. – Тут все чудово, ось побачите. Вітре, любий, що ж ти припинив дути? Давай ось сюди, ближче до очерету. Та викинь нарешті цей дурний капелюх! Він же тобі тільки заважає. Ні, ні, ось сюди!

Така не схожа була на звичайну Тишкову поведінку ця метушня, яку він вчинив на плоту, що його стало шкода, і всі почали старанно допомагати йому. Славко підгрібав веслами, Оксана крутила кермо, а паркан згортався і розгортався, швидше підпливаючи до берега. У Тишка на морді було написано: нарешті я буду вдома!

– Славко, – тихо покликала Оксана хлопчика, – а ми коли додому повернемося?

– Ось діставимо нашого дракончика і – додому! – бадьоро відповів Славко, хоча вже сам із тривогою думав про це: як же їм самим додому дістатися... Але зараз ця думка була ні до чого.

Пліт обійшов зарості очерету (там щось шаруділо, може, качки чи жаби) і пристав до берега.

Тишко вистрибнув першим. Хоча тіло його було великим і досить важким, зробив він це легко і, як здалося Оксані, навіть зойкнув від задоволення. Тримаючи в руках взуття, вибралися на берег і діти. Одним стрибком опинився на березі паркан. А вітер, розмахуючи капелюхом, вже кружляв високо над ними, роздивляючись навколо. Але розглядати особливо було нема чого, навколо порожньо, наче все вимерло.

– Може, ти підеш додому, а ми попливемо далі? – невпевнено сказала Оксана, заплітаючи косу, яка зовсім вигоріла на сонці.

– Нізащо! – захитав своєю великою колючою головою Тишко. – Я повинен познайомити вас із моїми мамою й татом. Ви у нас погостюєте, а потім видно буде! Що ж ви, образити мене хочете?

Тишко скривився, і у нього з пащі спалахнуло полум'я, зовсім вже ні до чого. Тишко злякано прикрив рот лапою.

– Ну то що ж, пішли! – махнув рукою Славко. – Бо він ще знову заблукає.

– Заблукаю, заблукаю! – з готовністю підтвердив Тишко, радий, що нарешті всі рушили з місця.

І вони пішли по курній, поритій ямами дорозі до дому дракона. Вітер і паркан були, як завжди, попереду. Вітер тому, що хотів швидше про все дізнатися, а паркан тому, що не ходив, а стрибав, і стрибки у нього були довгі.

Чим ближче вони підходили, тим тривожніше було на серці у дітей. Усе виглядало таким похмурим: масивні, немов закопчені, старі стіни замку, темні, витягнуті у висоту вікна з металевими ґратами, величезні ворота на дві стулки, оббиті поржавілим від часу залізом. Тільки Тишко не помічав ніякої похмурості. Він забігав уперед, озирався і благально просив друзів:

– Ходімо швидше, га? Ще зовсім трішки! Там відпочинемо, давайте швидше!

Ворота прочинилися, ледве Тишко натиснув на круглу шишку біля ручки. І вони всі увійшли.

Усередині був дворик, – несподівано зелений і ошатний. Великі дерева з густими кронами давали прохолоду. Фонтан обсипав блискучими бризками різнокольорові клумби і біломармурові лавочки. У кутку дворика дзюрчав струмочок, через який було перекинуто легкий місток із різьбленими поручнями. Біля фонтана кружляли метелики, і Оксані здалося, що це ті самі, що літали над плотом.

– Яка краса! – зітхнула вона. А Славко тільки носом шморгнув. Він трошки застудився.

Навколо було дуже тихо, якщо не брати до уваги шелестіння води, і коли ззаду щось важко впало з дивним дзвоном, усі здригнулися і озирнулися.

Вихід назад був перекритий міцними металевими прутами, що опустилися донизу в отворі воріт.

– Та-ак! – сказав Славко і поклав руку на плече Оксані. – Отже, ми в пастці?

– Та що ти! – пирхнув Тишко, підбіг до прутів, посмикав їх, потрусив. Але марно. Прути навіть не здригнулися. Адже не для того вони опустилися, щоб просто так піднятися.

І тоді Тишко відчайдушно, як зовсім маленька дитина, закричав, задерши морду:

– Ма-а-мо-о!

З бічного вікна спалахнуло полум'я. Хоча Славко з Оксаною стояли досить далеко, вони відчули пекуче повітря і відскочили вбік. Їх стрімко загородив паркан, готовий прийняти на себе невідомий удар.

– Давно у нас людським духом не пахло! – пролунав громовий голос, і з вікна визирнув величезний дракон. Очі у нього виблискували, як розжарене вугілля. – Молодець, синку! Гарних чоловічків привів! Особливо он та біленька, м'яке-енька! – і дракон клацнув гострими жовтими зубами.

Мені просто прикро, що діти знову потрапили в халепу. Це найстрашніший момент в нашій історії. Не дуже радісно, коли на тебе дивиться величезний дракон із блискучими очима і гострими іклами! А що ж Тишко? Адже це він привів друзів сюди! Тишко навіть підстрибнув від несподіванки.

Молочний зуб дракона Тишка

– Мамо! – закричав він, спираючись передніми лапами на стіну і намагаючись дотягтися до вікна. – Мамо, це мої друзі, чудові друзі! Вони мене рятували, я їх рятував, і взагалі...

– Правильно робив, що рятував, – урвала його дракониха, а це була саме вона, – такі чоловічки нам тут згодяться.

Вона зникла у вікні і з'явилася за хвилину в дворику. Незважаючи на жахливе становище, Оксана ледве втрималася від сміху. На шиї у драконихи висіло намисто з дохлих жаб, вуха пофарбовані жовтою фарбою, а на хвості був зав'язаний бант із корабельного канату. Ступала вона манірно, і кігті на лапах були підпиляні й пофарбовані білим лаком. Така вже модниця була ця дракониха.

– Ми раді познайомитися з надзвичайною красунею, – хитра Оксана присіла в реверансі та низько нахилила голову, щоб уголос не розреготатися. – Ви, напевно, найпрекрасніша... м-м... пані серед усіх панн драконівського племені.

– Яка чемна дівчинка! – здивувалася дракониха і замахала хвостом.

– Нащо перед нею вклонятися, – похмуро смикнув Оксану Славко. Йому все це страшенно не подобалося. – Ми прийшли до вас у гості, сина вам привели, а ви, схоже, збираєтеся поласувати людським м'ясом?

– Який нечемний хлопчик! – насупилася дракониха і вдарила хвостом об землю. – Гей, слуги! Посадіть його до вежі зі слонової кістки!

Не встигли вони й оком зморгнути, як налетіла хмара кажанів і відтягла Славка на самісіньку верхівку замку у вежу зі слонової кістки. Оце щойно тут стояв, і вже немає.

– А дівчинку відведи до кімнати для гостей. Вона мені подобається. – І дракониха пішла в замок.

– Негайно ж відпустіть Славка! – отямившись від несподіванки, закричала Оксана. – Неподобство!

– Коли я огороджував парк у країні нетів... – почав паркан.

– Та зачекай ти, – пирснув Тишко і почав заспокоювати Оксану. – Ніхто не посміє образити Славка. Я зараз піду і все поясню. Мама у мене тільки на вигляд грізна, а насправді добра. Ось побачиш.

І він повів засмучену Оксану до кімнати для гостей. Паркан категорично відмовився йти з ними. Він сказав, що буде вести спостереження за вежею, щоб нічого не сталося.

Ось так зустріли дітей у Тишковому домі. І це після всіх пригод!

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21   



Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова








Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

Підтримайте наш сайт. Картка Приватбанку 4149499149111393

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2021 Валерія Воробйова