Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Молочний зуб дракона Тишка

Алла Потапова

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Владислав Ширяєв

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21   

Грізний дракон Дра

Тишко пішов до мами. І хоча він хвилювався за своїх друзів, але головною його думкою було те, що він уже вдома. Дракончик ніжно терся об мамину колючу шкіру, дивився в прекрасні маленькі палаючі очі, і вона здавалася йому найкращою з усіх мам на світі.

Вони сіли на диван, і Тишко став розповідати. Дракониха скрикувала в страшних місцях його розповіді. І нарешті погодилася, що Славка треба випустити.

Тільки вона хотіла покликати слуг, як тут у вікнах потемніло, пролунав грім, блиснула блискавка. І прямо у вікно влетів Тишковий тато – грізний дракон Дра.

Знаєте, щоб не боятися драконів, до них треба звикнути. Величезний, у зелених гострих шипах, з високим кістяним гребенем на спині. Зі складаними, як у коника, крилами з боків. А коли розсердиться – з розкритою зубастою пащею, з якої вилітає полум'я. Дракон, звичайно, не красень, але не треба поспішати з висновками. Адже колись Дра сподобався своїй майбутній дружині, мамі нашого Тишка.

Та й Тишка діти полюбили. Але ж він був точнісінько такий самий, як його тато, тільки менший.

Отже, справа не в зовнішності.

Але якщо зовсім по-чесному, то вперше побачити дракона – це страшно. Я, наприклад, зустріла Дра в неділю у нашому лісі. То я аж впустила кошик із суницею і пустилася навтьоки, як заєць.

Потім мені було ніяково за своє боягузтво, а Дра дуже вибачався за свою несподівану появу.

Взагалі, він дуже багато знає, цікаво розповідає, і ми з ним довго розмовляли, я мало на останню електричку не запізнилася. Але вам, діти, раджу бути обережними якщо зустрінете дракона, – раптом у нього поганий настрій. Як оце, наприклад, зараз.

Побачивши сина, Дра, нічого не кажучи, підняв лапу і так його ляснув, що той відлетів у дальній кут кімнати і боляче стукнувся там об стінку.

– Щоб не пропадав хтозна де, – суворо сказав тато. Він дуже пишався своїми педагогічними здібностями і вважав, що виховує сина правильно. Добрий прочухан ніколи справі не завадить. Ну, що з нього взяти, одне слово – дракон!

Тишко потер забите місце і відкрив рота, щоб сказати щось своє, але дракон нетерпляче перебив:

– Обідати!

Тут Тишко збунтувався:

– Чому мене ніхто не привітає, коли я повернувся з такої небезпечної подорожі! Чому мене луплять, не впізнавши навіть, де я був! Чому... – Він тупнув ногою на превеликий подив тата.

– Еге, синку, та ти виріс, – у роздумі сказав дракон, – а ну ж бо, дихни!

Тишко дихнув, і з рота у нього вирвалося полум'я.

Тато уважно подивився на сина, подумав і повернувся до вітальні. Він розтягнувся на весь зріст на довгій м'якій лежанці і заявив:

– Обід почекає. То де був так довго мій дорослий син?

Тишко розповідав швидко і плутано. Йому хотілося швидше дійти до того місця, де він би міг вимагати повернути Славка з вежі зі слонової кістки. І коли настав час, Тишко гучно заявив:

– Я вимагаю, щоб у нашому домі дотримувалися закону гостинності. Нас п'ятеро друзів, і я не хочу, щоб мене вважали невдячним і віроломним.

Аж дивно, звідки у нього взялися такі гучні й рішучі слова.

Дракон-тато слухав його, не перебиваючи, підперши лапою важку голову. Коли Тишко закінчив, він сказав:

– Мені важко повірити у ваші пригоди. Але якщо це було насправді, то я хочу побачити Славка за нашим обіднім столом.

– Але він у вежі зі слонової кістки, хіба ти не чув? – перепитав дракон-син.

– Зараз його принесуть сюди кажани! – поспішно вставила слівце мама. Вона, загалом, була доброю, як багато мам. До того ж якій мамі сподобається, коли сваряться батько й син!

– Ні! – підняв лапу дракон. – Нехай він вибирається звідти сам. Адже він у вас дуже кмітливий, чи не так? – зауважив тато, підвівся з лежанки і поважно пройшов нарешті до їдальні. Мама, винувато глянувши на дракончика, знизала плечима і поспішила за татом.

Тишко вибіг у двір. Вежа зі слонової кістки була високою. Біля її вікон пропливали білі кучеряві хмари. Вежу пильно охороняли кажани.

– І що ж ти хочеш там вивідати? – пролунав трохи насмішкуватий голос. Звичайно, це був блакитний вітер. – Дощу, на мою думку, не буде.

– Як добре, що ти знайшовся! – скрикнув Тишко. – Прямо чудово.

– А хіба я загубився? – здивовано запитав вітер. Це ви всі періодично губитеся, а мені вас шукати! Придумали для мене роботу! Де я тільки не бував з вашої ласки! – почав бурчати вітер.

– Послухай, ти невчасно сердишся, – Тишко лизнув його. Правда, з цього нічого не вийшло, оскільки як лизати повітря? Але блакитному вітру була приємна така увага.

– Гаразд, що там ще, – сказав він примирливо.

– Славка посадили он до тієї вежі. Бачиш віконце? Треба його звідти сюди доставити.

– Ох вже ці дракони! – вітер розкуйовдив листя тоненької берізки, що стояла біля фонтану, дмухнув і оббризкав водою і берізку, і Тишка. – Справа дріб'язкова, а накрутять навколо неї слів, навигадують! «Добре, що знайшовся! Жахливе завдання!» – передражнив він Тишка. – З цієї вежі Славко і сам може зістрибнути.

З цими словами він злетів до вікна, і за хвилину Тишко побачив на підвіконні Славка, оточеного кажанами. Ви б бачили, як вітер розкидав цих маленьких крилатих охоронців на всі боки! Вони розліталися, як темні клаптики тканини, і перекидалися, як крихітні акробати. Тишкові було видно, як Славко нарешті зважився, сів на підвіконня і стрибнув. Він летів до землі плавно, розкинувши руки і помахуючи ними. А над ним сірою хмаркою кружляли розігнані вітром кажани.

Вітер опустив Славка біля Тишка. Славко усміхався, але обличчя його все ж таки трохи зблідло. Він поправив не дуже чисту сорочку, помацав пряжку на поясі, подивився на подряпані ноги:

– Ну, веди мене до свого батька в гості.

– Ти тільки не бійся, – квапливо сказав Тишко, – він гарний. Але його всі кличуть грізний дракон Дра. От він і хоче, щоб ніхто не здогадався, що не такий вже він і грізний.

Славко пропустив ці слова повз вуха.

– Де Оксана? – запитав він.

– Спить наша славна Оксана, – відповів за Тишка вітер, – я був у кімнаті для гостей. Вона солодко спить у кріслі і бачить домашні сни. Ду-уже приємні, маю вам доповісти!

– Ти що ж, і сни бачив? – єхидно запитав дракончик, незадоволений тим, що йому не дали відповісти.

– Я бачив її обличчя, – незворушно відповів вітер. – Ну, ви йдіть, а я відпочину, мабуть. Втомився я тут з вами.

І він зник. Тільки гілки білокорої берізки захитались і показали, де влаштувався на відпочинок їх невагомий та прозорий друг.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова