Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Молочний зуб дракона Тишка

Алла Потапова

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Владислав Ширяєв

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21   

Дра знайомиться з усіма

Дра тільки за назвою був грізним драконом. Взагалі-то вже багато років він харчувався самою рослинною їжею – полуницею, огірками, динями і яблучним варенням. Яблучне варення він полюбив випадково. Одного разу він дихнув на яблуню, і всі яблука впали вже спеченими на землю. Мама-дракониха розсердилася, бо це була її улюблена яблуня. Тоді Дра сказав, що він вирішив приготувати таку незвичайну страву – печені яблука. Звідки йому було знати, що таку страву було придумано вже сотні років тому?

Але дракониха сказала, що не дозволить йому їсти хтозна що. Він блукає по всяких далеких країнам, і, може, у нього в полум'ї мікроби. Тому вона всі ці яблука зварить, якщо вже вони все одно пропали. Так у домі драконів з'явилося яблучне варення. Потім його варили зі свіжих яблук, і воно виявилося ще смачнішим.

Але про травоядність дракона майже ніхто не знав. І сам він намагався рознести про себе славу як про хижу та злу істоту. Тому, якщо йому траплялися по дорозі хоч бик, хоч заєць, він приймав загрозливу позу, люто гарчав і випускав із рота вогонь. Хто ж тут не злякається. Бідолашний звір тікав з усіх ніг і довго потім розповідав своїм родичам, як ледве-ледве врятувався від грізного дракона Дра. А дракон, сміючись, вирушав у покинутий куточок лісу, щоб поласувати малиною. Дуже самозакоханий і марнославний був Дра.

От і тепер, сидячи у високому дерев'яному кріслі, схожому на трон, він напустив на себе такого суворого вигляду, що Славко трохи злякався. Але взнаки не дав. Йдучи на зустріч із драконом, він для себе вирішив так: «Якщо він хоче мене з'їсти, то й так з'їсть. А може, не з'їсть, а якщо я йому покажу, що боюся, він мене неодмінно з'їсть».

– Ну, вітаю, герою! – просурмив Дра.

– Вітаю! – сміливо відповів Славко. – Смачного!

Дра, схиливши голову на плече, уважно розглядав маленького чоловічка.

– Ти що ж, зовсім мене не боїшся? – запитав нарешті.

– Ні-і! – похитав головою Славко. – А чого мені вас боятися?

– Тато, ну чому тобі хочеться, щоб усі тебе боялися? – гаряче втрутився Тишко. – Чому дорослі хочуть показати дітям, що вони дорослі, недоступні і з ними не можна дружити! Чому татам завжди здається, що вони недостатньо поважні, і чому вони страшенно бояться, що діти можуть раптом покликати їх пограти в хованки чи в квача!

– Гм, гм! – трохи зніяковіло прокашлявся Дра і повернувся до мами-драконихи:

– Це твоє виховання! Бачиш, як він із батьком розмовляє. Скоро взагалі на голову залізе. Але в голосі Дра не було гніву, це він так, більше для порядку бурчав. Тишко підморгнув Славкові: «Не бійся, мовляв, усе буде як треба!» А тато вирішив змінити небезпечну тему і запитав:

– І як же ви, шановний друже, вибралися з вежі зі слонової кістки? Її наче надійно охороняють кажани? – він з усмішкою подивився на дракониху.

– А він уміє літати! – поспішно відповів за Славка Тишко.

– Он як! – підняв брови Дра. Славко скромно опустив погляд.

– Обід давно охолонув, – втрутилася рішуче мама. – Баба-Яга з сусіднього лісу радить: спочатку нагодуй, а потім розпитуй! Всі – обідати.

Мама Тишка намагалася не відставати від часу, і тому в неї були найпоширеніші знайомства з гідними і поважними сусідами. Вона була дуже освіченою драконихою.

Покликали Оксану, яка солодко заснула в кімнаті для гостей. Згодом усі з великим задоволенням наминали печену картоплю, оладки з яблучним варенням і запивали прекрасним вишневим соком.

Тишко намагався щось говорити, але мама суворо сказала:

– Гуляєш – кричи, сів їсти – мовчи!

На що Тишко тихенько відповів:

– А я коли їм, я не мовчу! – І дістав від тата запотиличник.

Нарешті все було з'їдено. Дра підвівся з-за столу на весь свій зріст, і Славко тільки зараз зрозумів, який Тишко ще маленький.

– Я гадаю, тату, моїм друзям пора додому, – не дуже рішуче сказав Тишко.

– А я гадаю, що грізний Дра повинен позмагатися силами з таким героєм, як твій друг Славко. Інакше Славкові нема чим буде хвалитися вдома. Він повинен перемогти мене в спритності, хитрості, умінні, або... – Дра похитав великою колючою головою і сказав хрипким голосом: – Або загинути як справжній чоловік!

– Ой, – скрикнула Оксана і кинулася до хлопчика, – ви з глузду з'їхали – загинути!

– Загинути – це що? – поруч зі Славком опинився блакитний вітер, який ніколи не втрачав присутності духу.

– А це що за привид? – грізно блиснув очима Дра.

– Яке невігластво – прийняти мене за привида! – осудливо сказав вітер. Він із цікавістю огледів усе навколо, видивляючись, на що б сісти. Йому сподобався гірський кришталь, що прикрашав полицю з улюбленими дрібницями драконихи. Якби ви побачили вітра, що сидить на прозорій брилі блакитного кришталю, то запам'ятали б цю незвичайну картину надовго. Здавалося, що кришталь димить, випаровується і в той же час залишається незмінним. Похитуючись, сидів вітер на гірському кришталі і без будь-якого страху розглядав Дра.

Дра це не сподобалося.

– Чого вам завгодно? – запитав він сухо, усім своїм виглядом показуючи, що не має наміру витрачати час на щось майже невидиме і досить безцеремонне.

– Це мій друг вітер! – усміхнувся Тишко. – Він нас стільки разів виручав!

Але Дра вже дивився зовсім в інший бік. Намагаючись не шуміти, до кімнати обережно, бочком входив паркан.

– А це що таке? – Дракон-тато опустився на свою улюблену лежанку, і з ніздрів у нього повалив дим. Навряд чи це було ознакою добродушного настрою.

– О, нарешті ми всі разом! – Оксана кинулася до паркана і допомогла йому влаштуватися біля себе.

– Я ж тобі про нього розповідав! – вигукнув радісно Тишко. – Це ж наш паркан!

– Боже мій, що виросте з цієї дитини! – обхопивши лапами голову, закричав Дра. – Замість того щоб дружити з тиграми, блискавками і драконами, він водиться з привидами та парканами!

– Тату, ти говориш не те, що думаєш, – м'яко заперечив дракон-син. – Я ж знаю, що ти кожного дня літаєш до малиннику. І зовсім не для того, щоб розірвати там на шматки оленя чи антилопу.

– Мовчи! – тупнув ногою Дра. Він зовсім не хотів, щоб усі зараз почули про його улюблені ласощі. – Зовсім розпустився! Гей, мати, де мій широкий ремінь?

– Ви, здається, говорили про змагання? – втрутився Славко. Йому стало шкода Тишка, який поспішно позадкував. – Я готовий.

– Ми готові, – поправив його вітер.

– Ми готові, – проскрипів паркан.

А Оксана мовчки підійшла і стала поруч зі Славком. Ззаду вони почули сопіння Тишка.

Дра окинув поглядом усю цю компанію і, сам не знаючи чого, повеселішавши, заявив:

– Тим краще! Тож почнемо.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20    21   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова